Буремні дев'яності
Шрифт:
Дінні й Олф присилували його на деякий час облишити роботу. Вони перев’язували його, лікували різними солями та цитриновим соком, коли щастило його роздобути. Моррі вже звик до праці під землею, і тепер страждав від неробства дужче, ніж коли відгрібав породу чи на палючому сонці провіював золотий пісок.
Здавалось, він боявся, що товариші обійдуть його: знайдуть багату жилу і заберуть усе собі. Дінні підсміювався з його страху проґавити здобич, хоч сам не припускав навіть думки, щоб Моррі запідозрив їх у такій підступності.
Старателі на приїсках суворо карали за найменше порушення неписаного закону, що забороняв
Час від часу відбувалися збори всіх рудокопів і старателів приїску, якщо виникала сварка за ділянку чи бійка між напарниками. Щоб скликати всіх до гурту, били в бляшаний таз. І кожен, почувши цей сигнал, вважав за свій обов’язок негайно кинути будь-які справи і прийти на збори.
Починалося з того, що покривджений викладав причини, які спонукали його скликати громаду. Обирався суддя, а решта старателів виконували функції присяжних. Обвинувач говорив, які він має претензії, і наводив докази на свою користь. Підсудного питали, визнає він свою провину чи не визнає і що він може сказати на своє виправдання. Суддя все це підсумовував, як правило, досить уміло й безсторонньо, а вирок виносили загальні збори. Питання про те, винуватий чи не винуватий підсудний і чи треба його покарати за порушення законів табору, вирішувалось звичайним підняттям рук. Кара була в тому, що винуватця виганяли з табору з однодобовим запасом харчів та води. Віднині його цуралися скрізь, куди б він не прийшов.
Дінні годинами міг оповідати про такі зборища громади. На його думку, це був єдиний реальний засіб підтримувати закон і порядок на приїску, куди сходились люди різних національностей, бо громада виходила з загальновизнаного в таборі поняття про справедливість, коли виносила свій присуд. Це була стихійна організація трударів, яку доводилось поважати, і саме завдяки їй Кулгарді прославився з перших днів як єдиний у світі золотий приїск, де люди не вбивали і не калічили одне одного.
Тут жили вкупі французи й німці, що були ворогами під час франко-прусської війни, шведи, датчани, поляки й російські політичні емігранти, англійці й ірландські повстанці, кокні й шотландці, старателі з золотих приїсків Каліфорнії та Мексики, євреї й афганці, хоч основну масу старателів все-таки складали корінні австралійці — батраки, фермери, скотарі, рудокопи, стригалі, клерки, торговці й крамарі.
Національні відмінності стиралися в цьому стовпотворінні рас та релігій. Нерідко людину знали більше за прізвиськом, а не за справжнім її ім’ям. Кожен, наприклад, одразу сказав би, хто такий Джек Баламут, але більшість просто похитали б головою, якби ви спитали про містера Джоана Кракауера, — ні, такого вони не знають. Фред Француз, Джордж Німець-Швед, Томпсон Верблюд, Грін Шибайголова, Гаррі Лобода, Мік Круча, Доу Динаміт, Джонс Крупинка, Янкі Набрида, Білл Єгосафат, Тупе Кайло, Сем Кефальна — все це були люди відомі; та навряд чи хто серед старателів міг назвати їх справжні прізвища й імена.
Пошуки золота й жорстока боротьба за існування в цьому глухому краю, оточеному на сотні миль сухою, майже безводною пустелею, ставили людей в залежність від першооснови людського суспільства — охорони взаємних інтересів. І загальні збори старателів служили цій меті.
Було призначено
Повноважність загальних зборів ніколи не піддавалася сумніву, їх не скликали без достатніх підстав. А рішення громади незмінно утверджували принципи рівноправності й чесності.
Невдовзі в таборі з’явилася кінна поліція, однак і вона змушена була рахуватися з неписаним законом приїсків. Ходило багато легенд про безладне й розгульне життя старателів Кулгарді, але Дінні запевняв, що в ті ранні часи поліції мало було роботи. Хіба що іноді прикувати на ніч до дерева п’яного забіяку, а ранком одвести його на суд до інспектора під полотняний намет чи податись на розшуки старателів, що десь заблудилися; але протягом майже трьох років серйозних злочинів не було.
На тисячі фунтів лежало золото в мішках у наметах, і по тижню везли ці мішки крізь чагарникові зарослі на відкритому возі, без охорони. Але не було тоді пограбувань, не було нападів на тих щасливців, що поверталися в Південний Хрест з цілим багатством у саквах.
І тільки коли ділянки було перепродано великим компаніям і ті зажадали охорони, поштовий диліжанс з золотом стали супроводити верхівці, озброєні карабінами та револьверами.
РОЗДІЛ VI
Після того як Фріско Дже Мерфі відзначився на зборах старателів, що вигнали Чарлі Мопса з вовчим білетом, його популярність зросла ще більше.
Невдовзі по приїзді в Мушину Низинку Фріско наскочив на багату жилу, потім продав свою ділянку й купив пару верблюдів. Він об’єднався з одним старим золотошукачем, який мав запряжку коней, і вони подалися на розвідку на південний схід, взявши з собою тубільця з дружиною та запаси харчів на два-три місяці.
Коли почалася засуха, Фріско повернувся назад з кількома унціями золота й розповіддю про те, як йому страшенно не поталанило: тубільці втекли, а самець-верблюд покусав йому руку. Коли біль стало несила терпіти, він, Фріско, сів на другого верблюда й ось бачте —приїхав. А Джордж їде своїми кіньми слідом за ним.
Але Джордж заявився лише через кілька тижнів. Фріско вже вів розмови про те, щоб зібрати хлопців та піти пошукати товариша, коли Джордж приповз до табору без штанів, до нестями лютий, і розповів, як підло з ним учинив Фріско: кинув його без води і забрав усе золото, яке вони добули. Коні кудись запропали, а сам він заблудився у хащах по дорозі до табору.
Фріско божився, що Джордж Німець-Швед (так його звали) не інакше як з’їхав з глузду. Мовляв, він коли їхав, то залишив Джорджу стільки ж води, скільки сам взяв з собою, і, крім того, опріснювач. Порадив йому не затримуватись, бо вода у ковбані, яку вони викопали на краю пересохлого солоного озера, стояла дуже низько. Він готовий повести кого завгодно туди, де вони з Німцем-Шведом знайшли сущу мізерію розсипного золота. Він привіз його з собою, як було домовлено, і говорив чоловікам десяти, що частка Джорджа в нього.