Буремні дев'яності
Шрифт:
Кон страх як намучився з своєю ногою, та зараз вона вже підгоїлась. В Дарлоті вони знайшли розсипище, закілкували ділянку і справи поки що йдуть непогано. Але тут всі балакають про золотоносні жили далі на схід, і вони з Коном вирішили податися днями туди — глянути, що там таке.
Далі Морріс повідомляв, що один тубілець, який привіз з Флет-Рокса партію старателів, розповів йому, що хвора біла місіс вже потрошечку дибає. Здається, хлопець щиро вірить, що це Калгурла вигнала з неї хворобу. А Калгурла, за його словами, повернулася разом з іншими тубільцями, що несли білу місіс, на велике стійбище — по їхньому Кагурларрі.
Морріс сподівається, що Саллі тепер
Містер Кіллінгтон сприйняв Моррісову пропозицію далеко без того захвату, на який чекав Морріс, хоча й цілком поблажливо. Зате він аж розцвів, коли Саллі призналась йому, що має намір відкрити їдальню для старателів у повітці біля свого намету і гадає, що за кілька тижнів купуватиме в нього продукти вже за готівку.
Фріско вважав, що місіс Гауг нема ніякої потреби відкривати їдальню. Вона ще не досить зміцніла, щоб брати на свої плечі таку тяжку працю, та й Моррісу це буде не до смаку. Нехай її не турбує те, що роблять для неї старателі. Морріс сам розрахується з ними, коли приїде, а крім того, кожен з хлопців просто вважає за честь зробити для місіс Гауг все, що тільки може.
— Щиро вам дякую, містер Мерфі, але я цілком здорова, — сказала Саллі. — Мені й так уже ніколи не віддячити Моррісовим друзям за їхню доброту. Та й треба ж щось робити. Якщо я відкрию їдальню, мені одразу полегшає на душі.
Сем Маллет та Елі погодилися, що їдальня — не така вже й погана ідея. Вони пообіцяли намовити хлопців столуватися в місіс Гауг і запропонували їй допомогти обладнати повітку до прийому відвідувачів. Змайстрували стіл та лави на козлах, поставили навколо відкритого вогнища загорожу з гофрованого заліза, а з ящиків з-під масла збили ще один столик, щоб Саллі могла на ньому готувати та накладати страви у тарілки.
Хеннан уже вступав у пору розквіту, справджуючи передбачення далекоглядних голів. На Великому Боулдері працювало понад п’ятсот рудокопів, і ділянки вздовж усього кряжа — від найпершої заявки на розробку руди й аж до Хеннанського озера — перепродувались по фантастичних цінах. Землі, на яких ніхто ще не бачив жодної блискітки золота, миттю скуповувались і збувалися на лондонській фондовій біржі за сотні тисяч фунтів. Акції наводняли ринок. Агенти німецьких та французьких фірм також укладали угоди. Місцева фондова біржа й аукціон кишіли заповзятливими спекулянтами. Всі хеннанські готелі були переповнені — знайти помешкання й харч ставало дедалі важче. Приїжджі часто змушені були спати, закутавшись у плед, десь на веранді або й на землі просто неба.
Старателі з ділянок, розкиданих навколо гори Марітана, охоче відвідували їдальню місіс Гауг, бо роздобути якісь продукти в містечку було дуже й дуже нелегко. Калгурла допомагала Саллі подавати на стіл і мити посуд. І все-таки готування сніданків та обідів на двадцять-тридцять чоловіків завдавало куди більшої мороки, ніж гадалося Саллі. В літню спеку це було особливо важко, і Саллі примудрялась управлятися з усім тільки завдяки своїй моторності та працьовитості. Від куряви й мух можна було збожеволіти. Мухи роями кружляли скрізь, куди не ступи, і відкладали черву навіть у масло, коли його хоч на мить залишали відкритим; а то налітав зненацька шалений вихор і засипав рудою пилюкою обід і тих, що обідали.
Чоловіки посміювалися
— Добрячий сьогодні був харч, мем. Бачите, наївся — трохи не лусну.
Або:
— Місіс Гауг, хлопці кажуть, що ви найкращий кухар на приїску. Вони, здається, були б не від того, щоб Морріс затримався там надовше.
Коли чоловіки вставали з-за столу, Калгурлі частенько залишалися самі недоїдки. А Саллі, намотавшись за день, почувала таку втому, що зовсім втрачала апетит. Кварта міцного чаю та скибка хліба з маслом — оце й усе. Після хвороби у неї, мабуть, щось не гаразд було з шлунком. Майже кожного ранку її нудило. А промарудившись кілька годин з куховарством, вона вже й дивитись не могла на їжу.
Сніданок доводилось готувати вдосвіта, щоб чоловіки могли попоїсти перед тим, як іти на ділянки; потім Саллі бігла в крамницю — дізнатися, чи не привезено свіжі продукти. Опівдні їй щастило урвати хвилинку на відпочинок, але потім знов треба було братися до куховарства. Всі просто дивувалися її енергії та витривалості. Худа, мов скіпка, але завжди бадьора й весела, вона зуміла зробити свою їдальню надзвичайно популярною серед старателів, і всіх їх просто чарував незмінно добрий настрій господині.
Іноді вечорами, коли Саллі закінчувала прибирати недоїдки та мити посуд, Фріско знову приходив до їдальні. Простягшись долі й покурюючи, він починав теревенити, розповідати місіс Гауг приїскові новини. Як правило, майже слідом за ним з’являлися й Сем Маллет, Тупе Кайло та Елі з товаришами.
— Он уже йдуть ваші охоронці, — з кривою усмішкою казав Фріско, потішаючись з того, як червоніє і розгублюється Саллі.
Її й досі коробило, коли вона згадувала натяки матінки Баггінс, та й Фріскова увага щоразу чомусь викликала в неї почуття ніяковості. Фріско завжди вмів зробити їй якусь послугу, за яку Саллі не могла не дякувати йому в душі. Він, наприклад, приніс її триноге крісло з сидінням, обтягнутим мішковиною. Дуже зручне крісло, нічого не скажеш, — так приємно сісти в нього й відпочити після цілоденної біганини. Фріско забрав у них це крісло, коли вони з Моррісом їхали до Конової Лощовини. І зараз, повертаючи його, він примусив почервоніти Саллі, заявивши, що це крісло було його найдорожчим скарбом.
Частенько траплялось, що в Саллиній коморі не знати як і звідки з’являлись апельсини або виноград. Саллі пробувала дякувати Фріско, але той лише реготався і запевняв, що збагнути не може — про що це вона? Чоловіки ставились до Саллі з такою добротою та лицарською шанобою, що вона зрештою звикла сприймати це як належне.
Мабуть, не слід було б дозволяти їм усе це робити, думала Саллі: тягати з заростей величезні оберемки хмизу й наповнювати її бак водою. Але наносити самій води та дров на всі потреби їдальні їй було просто не під силу. Хоч-не-хоч, а доводилось приймати ці послуги. Тим більше, що старателі робили їх з такою охотою — не треба було навіть нагадувати, що час уже наповнити бак чи нарубати дров. Дрова рубали всі по черзі, але воду привозив Фріско своїм візком, і Саллі здогадувалась, що й решта турбот про її господарство йшла вїд нього.