Буремні дев'яності
Шрифт:
Саллі слухала Фріско, і її охопило бажання кинути все і йти з ним хоч на край світу. Та Фріско, мабуть, дещо переоцінював її, а тому й не збагнув цього, думала вона потім. Певне, він не вірив, що ця «страшенно мила й порядна жіночка» може так легко скоритись йому.
Він пропустив момент, дав їй змогу відповісти, і навіть у цю хвилину слабості Саллі відчула, що десь у глибині її свідомості, немов якесь табу, викарбувано слово «ні». Що то було? Гордість і впертість чи остережний голос інстинкту самозахисту? Вона сама не знала. Але те «ні» було сильніше за палке бажання кинутись у Фріскові обійми, знехтувавши і це безрадісне животіння,
Чи правда, що вони з одного тіста, як запевняє Фріско? Деякі його вчинки напевне викликатимуть у неї відразу. Чи надовго стане їхнього взаємного потягу? Фріско кохав багатьох жінок. І чи може вона зламати слово, дане Моррісу, заради того, що скидається на нездійсненний сон? Саллі згадала, що вона обіцяла Моррісу, коли вони їхали з Кулгарді до Хеннана. Вона відчувала, що ця обіцянка зв’язує її міцніше за всі шлюбні обітниці. Коли Саллі виходила заміж за Морріса, вона була нерозумним, наївним дитям; але потім, коли вона знов поклялася Моррісу не залишати його, вона вже знала, що робить. Звичайно, він погано обходиться з нею останнім часом. Ні, Саллі не докоряла йому за те, що він кинув її саму з тубільцями і поїхав шукати золото; але вона не може йому простити, що він так довго не озивається і не посилає їй грошей. З чого вона має жити? Подумав він про це чи ні?
Один раз Морріс уже втнув їй таке, коли вони вперше приїхали на приїски. В Південному Хресті вона була змушена перебиватися, як могла, покладаючись тільки на власні сили. Та все одно — це нітрохи не виправдовує її зараз. Виконує Морріс свій обов’язок чи ні, а вона свій повинна виконати. І вона знала, що Морріс по-своєму любить її, він не сумнівається у її вірності й відданості йому.
Тож чи може вона полишити Морріса на його долю, після того як вони так радісно, з такою вірою у майбутнє починали своє спільне життя? І яка вона, ота його доля? Саллі завжди передчувала, що Моррісу не судилась, як багатьом іншим, легка удача. Певне, тяжкий і виснажливий шлях доведеться пройти їм удвох. Але чи має вона право кинути його на півдорозі самого? Вони вже так багато пережили разом, і щось міцніше та глибше, ніж перші пориви кохання, виросло з їхньої душевної і тілесної близькості. Саллі мріяла, що колись у неї буде дитина, тоді почуття самотності зникне назавжди. Хіба ж може вона забути все це, зрадити Морріса, зрадити саму себе? Ні! Ні! Ні! Ця заборона весь час стукотіла й її голові.
— Марні всі ці розмови, — сказала вона Фріско вже зовсім спокійно. — Я зв’язала своє життя з Моррісом, і ніщо цього не може змінити. А ви завжди знайдете собі інших жінок, містер Мерфі.
— Інших жінок? — Фріско сердито вилаявся. — Авжеж, я знайду інших жінок. Але жодна з них ніколи не буде для мене така жадана, як ви, Саллі. Та й не тільки це. Я відчуваю всім своїм єством, що ви належите мені, а не Моррі Гаугу, хай його дідько ухопить!
На дорозі з’явилися Елі Нанкерроу та Піп Ярн, і Фріско кинувся в чагарі. Саллі гукнула на нього, але він не почув. Та й навіщо йому було повертатись? Саллі здобула перемогу, однак на душі в неї було невесело.
їй довелося посидіти за розмовою з Елі та Ярном, Але вона; майже не чула, про
— Ви б лягли раніше спати, мем, — тактовно і з співчуттям сказав через деякий час Елі. — Видно, вас зовсім вимучила біганина в таку спеку.
— Пробачте, але я й справді, мабуть, ляжу. — Саллі підвелася, збираючись іти в намет. Їй здавалось, що вони бачили Фріско і здогадались, чому вона така схвильована.
Коли Елі та Піп Ярн попрощалися й пішли, Саллі сіла на; ліжко й задумалась, силкуючись зрозуміти, що ж з нею трапилось. Вона сердилась на себе і ніяк не могла розібратися в своїх почуттях. Чому вона так безглуздо поводилася із Фріско? Що на неї найшло?
Вона завжди почувала себе так впевнено, так безпечно у шлюбі з Моррісом і ніколи навіть не думала, що на неї може звалитися щось подібне. Вона була не з тих жінок, які себе компрометують. І знала, що чоловіки розуміють це, а тому й жила так спокійно у таборі серед старателів.
І раптом цей шалений вогонь спалахнув у ній, пойнявши кожен нерв, кожну клітину її єства. Вона ще й досі відчувала, як він палить її, і їй хотілося кинути все й бігти за Фріско. Та вона знала, що залишиться з Моррісом, і ця думка завдавала їй неймовірних страждань. Як можна було дійти до такого? Адже це бридко і смішно! І звідки взялася така напасть? Може, оце життя в таборі, оця самітність, оце палюче сонце стали причиною того, що вона відчула себе простою жінкою, а не місіс Морріс Гауг? І, може, це цілком природно, що в таких умовах мужчину й жінку починає вабити одне до одного і вони забувають про все на світі? Цей диявольський Фріско просто заворожив її.
А що, як її почуття до Фріско — не скороминущий спалах, спричинений гарячими пестощами сонця, а щось значно глибше? Чи не це вона мала на увазі, коли сказала Вайолет: «Перше кохання — не останнє кохання»? Можливо, Саллі вже тоді передчувала, що настане день — і вона покохає когось іншого палкіше, ніж досі кохала Морріса?
Саллі розізлилась на себе за те, що таке могло їй спасти на думку. І наверзеться ж — щоб вона та закохалася в Фріско Джо Мерфі! Дякувати богові, у неї досить здорового глузду, і вона не дозволить Фріскові пошити її в дурні. А він би напевне це зробив, коли б вона повірила йому і зреклася заради нього всього, що ріднить її з Моррісом.
Навіть подумати смішно, щоб вона могла таке зробити. В її шлюбові з Моррісом було щось остаточне, вирішене назавжди, чого неможливо зректися. Нехай це не те, про що вона колись мріяла, і Морріс не той, який він був на зорі їхнього кохання, але вона сама зробила свій вибір і тим зв’язала себе навіки. І це — єдине, що в них обох є надійного, як сказав їй колись Морріс.
Картина легкого, безтурботного життя, завжди овіяного коханням та щастям, яку намалював їй Фріско, мигтіла в неї перед очима.
«Міраж! — зневажливо сказала собі Саллі. — Так мені й треба! А то, бач, уже науявляла казна-чого. Ви — статечна заміжня жінка, місіс Гауг. Сором вам отак, себе поводити!» Вона була задоволена, що зрештою поставила все на своє місце. Але вранці, зазирнувши в люстерко у срібній оправі — весільний подарунок Морріса, — Саллі глибоко засмутилася: змучене, страдницьке обличчя, синці під очима. Щоб якось трохи причепуритись, вона одягла рожеве плаття у квіточки й старанно пригладила волосся мокрою щіткою, сподіваючись, що чоловіки не помітять у ній нічого незвичного, коли зберуться на сніданок.