Буремні дев'яності
Шрифт:
— Я могла б лягти в тутешню лікарню, — повільно проказала Саллі. — Але там дуже багато хворих на тиф.
— Ну, якщо вже на те пішло, голубонько, то чому б вам не прийти до мене? — запропонувала місіс Моллой. — Я вас і догляну.
Саллі подякувала їй, намагаючись приховати своє збентеження. Ця дебела й неохайна жінка, при всьому її досвіді та щирому бажанні допомогти, навряд чи годиться у повитухи, думала Саллі. В халупі була лише одна кімната — водночас кухня і їдальня; в кутку, за парусиновою завіскою, спали містер та місіс Моллой. Діти тулилися на двох вузьких верандах — спереду й позад будинку,
— Я певна, Морріс приїде відразу, як тільки одержить мого листа, — твердо сказала Саллі. — І тоді я негайно поїду до моря.
Проте, повертаючись назад у Хеннан під палючим полуденним сонцем, Саллі сама вже не знала, чи вірить вона в ці слова, чи й справді повернеться Морріс, як тільки одержить ї листа. Піднесений настрій, з яким вона йшла до місіс Моллой, зник, натомість у серце закралась невиразна туга. Чи може вона бути певна, що Морріс поставиться до її листа так, як би їй хотілося? Якщо він натрапив на золото, йому важко буде від нього відірватись. Якщо золота нема — він не захоче повертатися додому з порожніми руками. Невже свідомість того, що і їй, і дитині загрожує тут небезпека, не переможе у ньому цієї жадоби до золота, що потьмарила йому увесь світ?
Саллі рішуче відкинула цю думку і вилаяла себе за те, що була несправедлива до Морріса. Хіба ж він може отак знехтувати свої обов’язки? Ні, ні, звичайно, він захоче бути біля неї, коли вона народжуватиме йому сина. Він подбає, щоб її доглянули, запросить акушерку й досвідченого лікаря. Можна собі уявити, як він пнутиметься з шкури, щоб Фітц-Морріс Гауг-молодший був оточений належною увагою. Старі поняття про збереження роду й таке інше ще живуть у ньому, хоч тепер у це й важко повірити, дивлячись на нього. Та зрештою і золото йому потрібне хіба не для того, щоб тільки повернутись на батьківщину й жити так, як він жив колись?
Син, думала Саллі, тільки син може стати для Морріса важливішим за золото. Морріс приїде. Це безперечно. Вона ніколи йому не простить, якщо він не приїде.
Старателі приходили обідати невдовзі після роботи. Ті з них, що працювали на своїх ділянках, закінчували о четвертій годині, забігали до найближчої пивнички перепустити чарчину, поверталися до своїх наметів сполоснути пилюку з обличчя та рук і поспішали до містечка поповнити запаси води та продуктів або йшли просто в їдальню. Саллі квапилась додому, побоюючись, як би там у Калгурли не загас вогонь, а її родичі не вчинили наскок на комору.
Та все було гаразд: у вогнищі тлів підгорнений присок, а Калгурла за своєю звичкою неквапливо накривала на стіл. Саллі, звичайно, довелось чимало попріти, поки вона приготувала гарбуз, картоплю та заварний крем із згущеного молока й яєчного порошку до пудингу з сушеними абрикосами. Але рівно на п’яту обід у неї був, як завжди, готовий.
Увесь наступний місяць Саллі мужньо працювала не покладаючи рук. Ніколи ще не почувала вона себе так добре, запевняла вона місіс Моллой. Іноді, правда, трохи наморочиться в голові від утоми, але все найтяжче робить тепер Калгурла: носить воду, тягає дрова. Тільки от від Морріса нема ні слівця.
Потім старателі, що повернулися з Дарлота, сказали: Морріс подався в похід до Блек-Рейнджа, за вісімдесят миль на схід.
Повільно
— Та ви не турбуйтесь, голубонько, — підбадьорювала її місіс Моллой. — Побачите, все піде як по маслу. Приходьте до мене, я вас гарненько й упораю, мені це не вперше. Вимию все, таку чистоту наведу — любо глянути. А Тед з дітьми день-другий посплять і надворі, коли маленький Гауг з’явиться на світ божий.
Так воно зрештою і вийшло.
Тієї ночі, коли Саллі, розгублена і перелякана, відчула наближення пологів — раніше, ніж вона чекала, — Калгурла побігла до місіс Моллой. Вона повернулася з Тедом та Семом Маллетом. Вони поклали Саллі на ноші, які були в них давно напоготові, і перенесли її до халупи сімейства Моллой.
Хазяйка, сповнена почуття відповідальності, зустріла Саллі з відкритими обіймами. На місіс Моллой було чисте ситцеве плаття, голову прикривала біла носова хусточка; вона мала вигляд справдешньої акушерки, охайної й упевненої в собі. — Знаєте, голубонько, — призналась вона потім Саллі, — я подумала, що вам буде приємно, коли я трохи причепурюся ради такої нагоди.
— Авжеж, мені було приємно, — запевнила її Саллі.
Саллі чула, як місіс Моллой послала Теда привести лікаря; і протягом довгих годин нестерпного болю вона весь час відчувала присутність цієї товстої добродушної жінки, що метушилась біля неї і все намагалась заспокоїти її та підбадьорити. Калгурла також не відходила від Саллі, і це вона тримала її за руки в останні хвилини жорстокої боротьби, коли з її грудей вихоплювалися жалібні крики.
А потім, на світанку, місіс Моллой схилилась над нею і сказала:
—— Синок народився, місіс Гауг. Гарнесенький хлопчик, дай бог йому щастя. Ось погляньте на нього!
Син! Саллі переборола важке знесилля, яке скувало все її тіло, і подивилась на згорточок, що лежав поруч неї. Маленька темна голівка прихилилась до її грудей. Сльози навернулись їй на очі й повільно покотилися по щоках.
— Син! Мій син! — прошепотіла Саллі. Яке щастя, яке невимовне блаженство знати, що він тут, біля неї.
РОЗДІЛ XL
Все сімейство Моллой у повному складі супроводжувало Саллі, коли вона поверталася з дитиною додому. Тед Моллой виступав попереду з її саквояжем. Місіс Моллой ішла поруч Саллі, несучи на руках її сина. Молодше покоління Моллой уже звало його Діком. Він був записаний як Річард Фітц-Мор-ріс Гауг. Шикарне ім’я, казала місіс Моллой.
Вона теж дає своїм дітлахам шикарні імена, — хочеться хоч чимось потішити їх, адже вони в неї незаконнонароджені. Сіді Патрік, Мел Антоні та Бріссі Ксавір, схожі на живі городні опудальця, дріботіли позаду, і кожен щось ніс у руках, а маленького братика, повзунка Вікі, садовили собі на плечі всі по черзі. Грудне дитинча Аді Сесілія везла в колясочці — звичайному ящику, поставленому на колеса.