Буремні дев'яності
Шрифт:
— О, то було велике горе для вас, — співчутливо сказала Саллі. — Але тепер вам усміхнулося щастя, і я вірю, що більше ніщо його не затьмарить. Ви молода і вродлива, Вайолет, у вас є сила волі, і це вам допоможе досягти мети.
— Ви справді в це вірите? Скажіть, я справді зможу вирватися звідси? — Вайолет обвела зляканим поглядом мертву, випалену сонцем землю, розкидані довкола ветхі намети, ніби боялась, що вони можуть не пустити її, перешкодити їй здійснити свою мрію. — Іноді я собі кажу, що назавжди забуду сюди дорогу, а іноді як подумаю — страх бере: а раптом тато процвиндрить усі гроші?… З ним уже таке було: розбагатіє і в одну мить пустить усе
— Не думайте про це, — сказала Саллі; Дік заплакав, вона взяла його на руки.
— І не буду! — голос Вайолет став жорстокішим. — Мама хоче, щоб тато купив землю або відкрив трактир, поки він не вгатив усіх грошей у акції. Та все одно я більше не вернуся на приїски, місіс Гауг. Я не вернуся, навіть коли все знову піде шкереберть і мене турбуватиме доля мами та дітлахів.
Від похмурого передчуття Вайолет Саллі теж стало важко на душі.
— Не вертайтеся, Вайолет, — сказала вона, — не вертайтесь нізащо. А я вас часто згадуватиму і буду аплодувати вам звідси, коли ви станете славетною співачкою.
Потім Вайолет пішла. Вона йшла курною дорогою, струнка, граціозна, упевнена в собі, і Саллі дивилася їй услід, доки легенька біла постать не розтанула в сліпучому промінні сонця, у хмарах рудої пилюки, злившися з довколишнім суворим краєвидом.
Чи пощастить їй вирватися з цих тенет? — думала Саллі. Вайолет молода, вродлива, має чарівний голос, чистий і мелодійний, як у тієї ранньої пташки. Ні, ні, вона обов’язково досягне того, до чого рветься душею. Талант дасть їй не тільки можливість виявити себе у мистецтві, він дасть їй незалежність, маючи яку, людина може бути сама собою. Саллі ладна була молитись, щоб це здійснилось. Те, чим володіє Вайолет, надто рідкісне й надто цінне, щоб його занапащати за брудною стойкою приїскового трактиру.
Сама Саллі поки що була цілком задоволена, її життя було заповнене турботами про сина: вона купала його, годувала, носила гуляти в зарості, заколисувала піснями. Літо кінчалося, дні ставали прохолодніші, але дощу не було, і, як звичайно, всі боялися, що знову настане скрута з водою. З Дарлота приходили тривожні вісті про похід до Блек-Рейн-джа. І хоч усе її життя було зосереджене на синові, Саллі дедалі дужче мучив неспокій за Морріса.
Вона попросила Сема Маллета та Елі Нанкерроу спробувати дізнатися хоч що-небудь про нього, розпитувала й сама по крамницях та у фургонників, що прибували з півночі. Але ніхто нічого не чув про Морріса та Кона відтоді, як вони подалися в похід.
Фургонники казали, що такого згубного походу ще ніколи не знали на Заході. На Дарлотському приїску зібралося понад дві тисячі старателів, і розсипне золото було майже вичерпане, коли туди дійшла чутка про нове родовище в Маунт-Блеку. За одну ніч не менше тисячі чоловік розкілкувало свої ділянки й зірвалося з місця. Більшість пішла пішки, несучи все своє манаття на плечах або тягнучи його волоком на якійсь подобі санчат. Коли перші старателі з тих, що їхали верхи на конях або на верблюдах, подолали сто десять миль і добулися в Маунт-Блек, вони не знайшли там жодного виробітку, ані найменшої ознаки того, що хтось колись шукав тут золото. Більше трго, грунти в тій місцевості навіть і не обіцяли золота. До того ж там не було води.
Старателі повернули назад, деякі подалися до Мерчісона. Але для тих, хто плентався пішки з жалюгідними запасами харчів та води, було мало надії добратися живими до Дарлота. Почалась страшна паніка. Опинившись, немов у пастці, серед цієї мертвої пустелі, люди кидали ковдри, табірне спорядження,
Один старатель верхи на ледь живому верблюді привіз цю страшну звістку в Дарлот, і там спорядили рятувальну експедицію. З нею пішов і Дінні Квін. Кілька чоловік знайшли на дорозі напівмертвими од виснаження і привезли до табору. Слідом за рятувальною експедицією було послано караван верблюдів з водою та їжею. Пошуки тих, що могли відстати, заблудитися або ж знесиліти від голоду та спраги, тривають ще й досі.
Сем та Елі намагались заспокоїти Саллі. — Кон і Морріс не пропадуть, мем, — запевняли вони. — й-бо, вони гайнули до Мерчісона. У них же верблюди, а Кон обнишпорив цю країну вздовж і впоперек. Кона нічим не злякаєш. Це стріляний горобець і до того ж добрий товариш. Він не кине Морріса в біді. От побачите, не сьогодні-завтра вони приїдуть цілі-здорові, тільки проклинатимуть базікал, що провокують безглузді походи.
РОЗДІЛ XLI
Коли Саллі одного ранку трохи пізніше, ніж звичайно, вийшла з намету, біля вогнища сиділа Калгурла. Стара тубілка дуже змарніла, вигляд у неї був пригнічений; згорбившись, вона застиглим поглядом дивилась у тліючий жар. Очевидно, вона була не впевнена, що її тут добре зустрінуть. Але Саллі весело й дружелюбно привіталась до неї, і Калгурла посміхнулась у відповідь, зрадівши, що її не женуть і не лають за довгу відсутність.
Побачивши Діка, Калгурла задоволене гмукнула. Вона враз перейнялася радістю і гордістю за маля не менше, ніж Саллі, але взяти його на руки не наважувалась. Вона знала, що раніше треба помитись. Саллі показала їй на таз з водою та мило.
— Ти гарненько помийся, а я знайду тобі що-небудь зодягти, — сказала Саллі, та раптом, глянувши на обличчя Калгурли, здогадалась, що та смертельно голодна.
Саллі нагріла чаю і дала тубілці хліба та м’яса. Калгурла пожадливо накинулась на їжу. Потім Саллі винесла їй своє старе плаття, і тубілка пішла під повітку з тазом води та великим бруском мила.
Калгурла повернулася звідти вже чиста, з мокрим волоссям, задоволене оглядаючи голубе Саллине плаття. Вона одразу ж підхопила на руки Діка і мовчки стежила за тим, як Саллі, метнувшись у зарості, притягла на мотузці козу. Калгурла здивовано скрикнула, коли місіс Саллі раптом почала доїти цю дивну тварину, та ще дужче їй вразило, коли місіс Саллі налила молока в пляшечку, натягла зверху соску і почала годувати козиним молоком свого сина.
Саллі пояснила їй, що сама не може годувати Діка, бо в неї немає молока. Обличчя старої тубілки спохмурніло. Вона зробила промовистий жест — провела руками по животу і доторкнулась до грудей. Саллі збагнула, що в тубілок теж нема молока: вони голодують, грудь у них порожня. Калгурла прийшла до неї не тому, що скучила, її пригнав голод.
Вдень з’явилися родичі Калгурли — кілька тубільців та тубілок. Саллі бачила, що їх мучить голод, хоч вони, певне, уже ходили старцювати в селище. Саллі віддала їм майже все, що було у неї в коморі. Але чоловіки вже збагнули значення грошей. Вони почали їй втлумачувати, що місіс Саллі може обдарувати їх грішми, вони самі куплять собі їжі. Тоді Саллі показала їм свій гаманець, де було трохи дрібних грошей, а Калгурла пояснила, що місіс Саллі самій нічого їсти. Вона взяла Дікову пляшечку з соскою і показала, як місіс Саллі доїть козу та напуває молоком дитину.