Буремні дев'яності
Шрифт:
— Де він? — ледь чутно прошепотіла Саллі.
Дінні кивнув головою в бік чоловіка, що сидів на землі. Саллі метнулась до нього.
— Моррісе! — скрикнула вона, упавши біля нього на коліна.
Морріс підвів голову й подивився на Саллі каламутними, налитими кров’ю очима. Але він пізнав її. Очевидно, її голос щось йому нагадав, обличчя його сіпнулося.
Саллі припала до чоловіка, поклала його голову собі на груди.
— Любий мій, хороший! — шепотіла вона, цілуючи його. — Нарешті ти повернувся… Тепер усе буде добре.
Дінні стежив за ними і з задоволенням відзначив,
— Нам би не завадило трохи перекусити, мем, якщо це не завдасть вам великого клопоту, — сказав Дінні. — В дорозі харчу ми мали від пуза. Ну, а тут я вже вирішив приставити Моррі швидше додому — не хотілося тягти його в трактир чи кафе. Єдине, що йому зараз потрібне, — це спокій і щоб він звикся з думкою, що він уже вдома, а не конає десь там, на дорозі біля Блек-Рейнджа. То найстрашніші місця у світі, хай вони будуть прокляті! І жодної блискітки золота не дісталося людям за всі їхні муки! Морріс там такого натерпівся, що просто дивом дивуєшся, як людина взагалі може пройти крізь такі тортури… Та тепер треба тільки почекати, він поступово вичуняє.
Поки Дінні вмивався сам та допомагав умиватися Моррісу, Саллі нашвидкуруч готувала чоловікам вечерю.
Перші дні Морріс зовсім не розмовляв. Саллі доводилось казати йому: «вставай», «одягайся», «умийся», «їж» — і в усьому допомагати. Рухався він кволо, немов старезний дід; часто стояв, безтямно втупившись очима кудись перед себе, або сидів у кріслі, байдужий до всього, що діється навколо нього. У Саллі серце обливалося кров’ю, коли вона дивилась на чоловіка, проте вона удавала, що нічого не трапилось, і розмовляла з ним так, ніби він усе розуміє. Старателі теж намагалися розворушити його. Приходячи снідати чи обідати, вони завжди затримувались на хвильку, щоб привітатися з Моррісом, сказати йому кілька слів:
— Здоров, Моррі, як ся маєш?
— Приємно, чорт забирай, бачити тебе вдома, друже! А іноді навіть розповідали йому якусь новину:
— Та й здорово ж закрутилося в нашому Хеннані, га, Моррі? Чотири тисячі рудокопів працюють на приїску!
Морріс не відповідав, хоч іноді в нього виривалися якісь незрозумілі звуки, ніби він силкувався заговорити. Саллі підбадьорювала старателів посмішкою та поглядом, сповненим глибокої вдячності.
— Моррісу кращає з кожним днем, — казала вона. — Скоро він зовсім одужає.
Вона показала йому Діка. Розповіла, як піклувалася про неї місіс Моллой. Та Морріс навіть не глянув на сина, і Саллі, хоч як кріпилася, відчула гірке розчарування.
Згодом Саллі стала помічати перші ознаки пробудження свідомості в чоловіка: Морріс сердитим поглядом проводив старателів, що приходили до їдальні, і стежив за кожним її рухом, коли вона наповнювала тарілки або розраховувалась з відвідувачами.
Одного разу Саллі та Калгурла аж розривалися, намагаючись, як завжди, швидше нагодувати людей та покінчити з обідом, а Дік лежав у колисці, захлинаючись від плачу. Потім він раптово замовк. Саллі озирнулася й побачила, що Морріс походжає
— Дивись, дивись, Калгурла! — вигукнула Саллі. — Хазяїн узяв маленького!
Калгурла вдоволено заквоктала, радіючи, що Морріс нарешті признав свого сина.
Стояла посуха. Але якось увечері, коли сонце сіло за вузькою смугою темних хмар і дивний зловісний відблиск упав на гори та низину, Калгурла раптом сказала:
— Буде великий дощ.
Калгурла рідко помилялася в своїх завбаченнях погоди. Коли прогуркотіли перші далекі розкоти грому і небо на обрії розпанахала блискавка, Саллі квапливо почала складати усе їстівне в бідони. Далі позапихала одяг у сундучок та ящики і з тривогою подивилася на намет.
Намет був ветхий, напівзотлілий від сонця. Саллі не раз уже латала його шматками брезенту та підбивала в різних місцях мішковиною, і все одно зверху так протікало, що під час останніх дощів вона промокала за ніч до кісток. Тепер найперша думка була про дитину. Саллі давно припасла шмат парусини і завжди тримала її напохваті, щоб загорнути Діка, коли зненацька захопить злива.
Саллі вже лягла, Морріс теж спав, коли гроза обрушилась на приїск з шаленістю циклону. Намет затріщав, розпоровся, і його зірвало з кілків. В повітрі літали зламані гілки й листи гофрованого заліза, вони з гуркотом падали в зарості, ламаючи кущі. Потім суцільною стіною линув дощ.
Саллі стояла в темряві просто неба, там, де щойно був її намет, а злива хльоскала її по обличчю, сліпила очі.
З першим поривом бурі вона встигла накинути на себе пальто, взути черевики. Вона боролася з вітром, марно силкуючись вкутати дитину, коли Морріс мовчки забрав у неї парусину, загорнув Діка і взяв його на руки. Сам Морріс був напівголий, у самих старих молескінових штанях та благенькій сорочці, що надималась у нього на спині, мов парус. Але він здавався спокійним і впевненим у собі.
Крізь шум дощу та ревіння вітру Саллі почула його голос:
— Не можна залишатись тут на ніч. Треба сховатися у забій.
Морріс ступив у темряву, і Саллі пішла слідом за ним, охоплена жахом і майже не усвідомлюючи того, що чоловік її нарешті заговорив, — уперше після свого повернення. Вода бурхливим потоком уже заливала землю, і Саллі, брьохаючи за Моррісом по калюжах, не розчула його слів, коли він знову звернувся до неї. Відкритий забій — звичайна печера, що утворилася від довгого вибирання породи, — був по той бік гори Марітани, та коли Морріс повернув у напрямку гори, Саллі зарепетувала:
— Ні, ні, Моррісе, не туди!
Земля між табором та горою була вся перекопана вздовж і впоперек; там було безліч шурфів, ям, котлованів, між яких петляли ледь помітні стежинки. Саллі перелякалась: а раптом Морріс зіб’ється у темряві з дороги або оступиться і впаде в одну з цих страшних пасток з своєю дорогоцінною ношею! Саллі пленталася за ним, задихаючись од вітру та дощу, що шмагали по обличчю, і безпорадно схлипувала. За нею чалапав іще хтось. «Та то ж Калгурла!»
— Нехай Калгурла нас веде, — заблагала Саллі, з останніх сил наздоганяючи Морріса. Вона більше вірила в інстинкт Калгурли, ніж у пам’ять Морріса, який давно не ходив цими стежками.