Царська охота
Шрифт:
Я насторожено зиркнув на його дебелу поставу і довгі руки, що закінчувалися пудовими кулачищами (до всього ж він явно загороджував собою вихід з кабінету) і згадав, що досвідчений горобець не дасть себе провести на полові. Тим більше, вдруге помилитися я не мав права. Тож пребадьоро вигукнув:
— Та, звичайно ж, пра-праукраїнці. А вже потім до Індії примазались якісь там… індійці.
І відчув, що за другою спробою таки влучив у яблучко.
— Правильно. З вас, — милостиво додав ліквідатор, — ще може вийти справжній патріот. А тепер головне запитання, — виявляється, моє випробування ще не закінчено: — Хто такий Бах?
— Ви маєте на увазі Йогана-Себастьяна? — І тут я з поквапу дав маху: — Німецький музикант, композитор і органіст.
— Попали пальцем у небо! — загрозливо ліквідатор. — Думайте, думайте, добродію.
— А чий же? — я вже був спантеличений.
— Та наш же, українець з діда-прадіда. Хіба це не відчувається з його колоритного, істино українського прізвища? Га? Думайте: бах, бах!.. Хто, крім нас так скаже?
— А-а, — нарешті осінило й мене. — Бах — в українській мові звуконаслідування, означає звук від удару. Стривайте, я починаю здогадуватись. Маленьким Баха змушували батьки, як це водиться, багато музичити. От він і бахкав по клавішах: бах, бах! Вирісши, і взяв це собі за псевдонім: Бах.
Ліквідатор білих плям з рідної історії дивився на мене вже явно з симпатією. В його очах я вже не був безнадійним неофітом.
— З вами приємно мати справу, ви — на вірному шляху, а, отже, й маєте шанс стати моїм учнем. Хоча ваша гіпотеза ще не зовсім точна. Це, так би мовити, народна творчість.
— Тоді Бах, — перебив я вчителя, — запорозький козак! Ворогів бахкав — бах наліво, бах направо, от його й прозвали січовики Бахом. Оскільки ж він був очевидно кобзарем, то в німців, куди невдовзі потрапив, швидко став органістом і композитором Бахом.
— Ціка-аво, — ліквідатор вже явно був вражений моїм творчим зростанням на ниві дослідництва рідної культури. — Бах — запорозький козак, який бахкав ворогів?.. Гм… Ви робите успіхи. Цю гіпотезу варто й мені опрацювати. Хоча все це — козакування — могло прийти пізніше. Ви чули що-небудь про таке містечко, як Бахмач, що на Чернігівщині? Так ось той, кого сьогодні називають німецьким композитором Бахом, насправді народився в Бахмачі. На згадку про рідне місто він і взяв, як псевдо перші три літери з назві рідного місті і став Бахом. А німці, привласнивши його собі, не докумекали змінити українське прізвище на німецьке, тільки приліпили йому двоє своїх імен. Так він і став Йоганом-Себастьяном. Тоді ж як насправді він Іван (по народному Йван) Себастіянович.
— А раптом, — я вже почав увіходити в азарт, — раптом він був… бахуром?
— А що це… таке? — насторожився ліквідатор. — Прохвесія?
— Для декого — майже. Це — народна назва коханця, полюбовника. Бахурувати — значить вести розпусне життя. Його очевидно, прозивали бахуром, от звідси й пішло прізвисько.
— Е-е, ви мені Баха до розпусти не штовхайте, — суворо застеріг мене вже майже мій учитель. — Це, зрештою, антинауковий підхід.
Але я вже не міг зупинитися.
— А раптом Бах і не зовсім з Бахмача, а, наприклад, з Бахчисараю.
Ліквідатор на мить задумався, що з ним траплялося явно рідко.
— Ліхо даєш. Але це — Крим. І взагалі — татарщина. Нічого робити з українця Баха якогось там… перекопського мурзу!
Сверблячка пошвидше ліквідувати бодай одну білу пляму в рідній історії вже не давала мені спокою.
— А раптом він із… е-е… Бахрейна? Га?
— Тобто, — зблід ліквідатор. — Який ще Ба… Ба… хрейн?
— Держава в Азії.
— Вас ще й до азіатчини тягне? Не напускайте туману своїм… хрейном. І взагалі, це не той хрейн. Це, зрештою, небезпечно. Бахрейн, почувши про таку гіпотезу, заявить, що Бах — їхній. Мовчіть! І затямте: Бах із Бахмача! Звідти й моя теща. А отой самий… хрейн викиньте. Це антинауковий, тупиковий підхід. Я ще виведу німців на чисту воду. Вони ще пошкодують, що прихватизувавши запорозького козака Баха, оголосили його своїм. Зрештою є ще і Європейський суд. З цього приводу я приніс вам дослідницьку роботу. Друкуйте негайно, якщо ви — істинний патріот. І ми нарешті відвоюємо Баха із Бахмача!
Вже виходячи, на мить затримався на порозі.
— Взагалі, скажу вам, ви робите успіхи в ліквідації білих плям. Якщо я ще попрацюю з вами, ви й не таким патріотом станете. До речі, ви знаєте, хто така насправді діва Марія?
— Богородиця?
— Так, мати Ісуса Христа?
Я похолов.
— Господи, невже… невже, — я аж чхнув від сенсаційності моменту. — теж ук-українка?
— Так, родом з Придніпров’я. Або з Поділля. Над з’ясуванням її родоводу та національності я зараз і працюю. І вже вийшов на одного діда, — озирнувшись, він перейшов на шепіт, — у якого в льосі ще з дев’ятсот п’ятого лежать закопані історичні… бомаги. І я доведу, що син її Ісус Христос є теж українцем. Але дослідження про це занесу якось іншим разом. Бувайте. Ударно трудіться на ниві ліквідації отих самих… плям у рідній історії. Тільки будьте патріотом, проявляйте пильність. І — ніякого… отого самого… Як його… хрейну!
…І БУДЕ ІЗ КОЖНОГО СВОЯ ЛАФА
— Уявляєш, галабурднику, — розмріявся якось дядько Степан після доброї гальби пива з таранькою, що її, обсмоктану, все ще плотолюбно теребив. — Років так… мм… через сто? Га?
Онук закліпав білявими віями.
— А що буде через сто років, дядьку Степане?
— Тю, турок ти малий! Не здатний уявити яка тоді житуха буде?
— А хіба сьогодні її немає?
— От іменно: немає! Не житуха сьогодні, а… Одне гала-бала. Ат, не хочеться галайкати. Всюди дурять, куди не поткнись — різні інтриги, каверзи, доноси, лицемірство, підступність… За злодійство вже й не кажу. Мафія на мафії! Кілер на кілерші… Себто на кілері. Ще й оті самі… як їх… олі… грахви чи що?
— Олігархи?
— Ага, олі та ще й грахви. А літ так через сотню, — мрійливо тягнув дядько Степан, все ще плямкаючи, масно обсмоктував обсмоктані останки передчасно загиблої тарані. — Отоді житуха буде! Во і во!