Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
— Так. Життя прекрасне. Як астин. У мене ще трохи лишилося.
— Тобто аспірин?
Роланд кивнув. Пігулка мала магічні властивості, але він ніколи не вмів правильно вимовити те слово з Джейкового світу, яке означало її назву.
— Дев’ять із десяти лікарів радять вживати «анацин», серденько, — сказала Сюзанна, а коли Джейк здивовано подивився на неї, пояснила: — Мабуть, у твій час ці ліки вже перестали випускати, так? Та байдуже. Ми дісталися кінцевої, сонечко, дісталися цілими і неушкодженими. Ось що насправді має значення. — Вона притягнула Джейка в свої обійми й вкрила його личко поцілунками: між очі, в кінчик носа, а що її переповнювали почуття, то цмокнула навіть в губи. Хлопчик розсміявся й густо зашарівся. — Тільки це має значення, це єдине в світі, що зараз важить.
— Невідкладну допомогу відкладаємо на потім, — сказав Едді, обійняв Джейка за плечі й підштовхнув до драбини. — Зможеш вилізти нагору, рука не завадить?
— Так. Але Юка підняти не зможу. Роланде, візьмеш його?
— Так, — Роланд підняв Юка й посадив за пазуху, як тоді, коли вони спускалися в підземний колодязь, йдучи по слідах Джейка й Ґешера. Шалапут тільки лупав на хлопчика з-за коміра своїми блискучими очима з золотистою облямівкою. — Давай нагору.
Джейк поліз драбиною. Роланд подався слідом, на такій близькій відстані, що Юк міг би обнюхати хлопчикові п’яти, якби витягнув свою довгу шию.
— Сьюз, тебе підсадити? — запропонував Едді.
— Ага, щоб ти мені всі сідниці обмацав? Обійдешся, білявий! — підморгнувши йому, вона заходилася видряпуватися драбиною сама, легко підтягуючись на сильних руках і використовуючи обрубки ніг для рівноваги. Вона пересувалася швидко, але не швидше за Едді: той простягнув руку й ущипнув за те місце, де щипати було так приємно.
— О, моя незайманість! — сміючись закричала Сюзанна й підкотила очі. Наступної миті вона була вже на даху. Залишився тільки Едді. Він стояв біля підніжжя драбини й роззирався довкіл вагона, який міг стати гробом для їхнього ка-тету. «Ти зробив це, малий, — сказав Генрі. — Змусив його стрибнути у вогонь. Я знав, що ти це можеш, знав. Пам’ятаєш, що я тоді сказав тим вилупкам на задньому дворі у Дальберга? Джиммі Поліо та іншим? І як вони реготали? Але ти впорався. Відправив його додому з довбаною тріщиною».
«Хай там як, а це допомогло, — подумав Едді і, не усвідомлюючи, що робить, торкнувся руків’я Роландового револьвера. — Цього разу ми знову вибралися сухими з води».
Він зробив два кроки драбиною й подивився униз. Баронський вагон виглядав неживим. Давно мертвим, якщо вже на те — просто ще один артефакт світу, що зрушив з місця.
— Адіос, Блейне, — попрощався Едді. — Бувай, напарнику.
І слідом за своїми друзями поліз у аварійний люк на дах вагона.
Розділ IV
ТОПІКА
Стоячи на похиленому даху Блейна Моно, Джейк спрямував погляд на південний схід, куди пролягав Шлях Променя. Вітер хвилями здіймав йому волосся (яке вже встигло відрости й тепер не мало зовсім нічого спільного з пайпер-зачіскою), відгортаючи його зі скронь й лоба. Від здивування хлопчикові очі округлилися.
Піднімаючись на дах, він не мав ані найменшого уявлення, що на них чекає. Можливо, менший за розміром і провінційніший Лад. Але те, що виднілося над деревами парку поблизу, перевершувало всі сподівання. То був зелений дорожній знак. На тлі сірого осіннього неба його колір здавався кричущим, особливо в поєднанні з синім щитком, прикріпленим до нього:
Приєднавшись до нього, Роланд обережно витяг Юка з-за пазухи й поставив на дах. Шалапут обнюхав рожеву поверхню Блейнового даху і подивився вперед, туди, де був ніс вагона. Колись охайну кулеподібну форму було зруйновано: тепер тут стирчали крила м’ятого металу. Дві темні навскісні риски, що починалися біля носа монопоїзда й тягнулися до місця, яке від Роланда з Джейком відділяли якихось десять кроків, паралельними лініями прорізали дах. На кінці кожної виступав широкий плаский металевий штир, розфарбований чорно-жовтими смугами. Здавалося, ці штирі стирчать з самого монопоїзда, з передньої частини баронського вагона. Джейк подумав, що вони трохи скидаються на стійки воріт у футболі.
— Це ті стовпи, в які він погрожував врізатися, — пробурмотіла Сюзанна.
У відповідь Роланд тільки кивнув.
— А ми ще дешево відбулися, ти так не думаєш? Якби ця штука рухалася швидше…
— Ка, — озвався Едді за їхніми спинами. В його голосі явно вчувалася усмішка.
Роланд кивнув ще раз.
— Саме так. Ка.
Відірвавши погляд від трансталевих стовпів, Джейк знову глянув на знак. Він був майже переконаний, що знаку вже не буде, а чи напис на ньому буде якийсь інший (наприклад, ПЛАТНА ДОРОГА СЕРЕДИННОГО СВІТУ або ж СТЕРЕЖІТЬСЯ ДЕМОНІВ), та знак досі був на місці й напис не змінився.
— Едді? Сюзанно? Ви це бачите?
Вони простежили, куди показує його палець. Якусь мить — втім, достатньо довго, щоб Джейк перелякався, чи в нього, бува, не галюцинації, — обоє мовчали. А потім Едді тихо мовив:
— Чорт. Невже ми знову вдома? Якщо вдома, то де всі люди? І ще: якщо щось подібне до Блейна робило зупинку в Топіці, нашій Топіці, що в штаті Канзас, то чому цього не показували в «Шістдесяти хвилинах»?
— Що таке «Шістдесят хвилин»? — спитала Сюзанна. Склавши руки дашком від сонця, вона дивилася на південний схід, у бік знака.
— Телепередача така, — пояснив Едді. — Ти розминулася з нею років на п’ять-десять. Там виступали білі старпери в краватках. Та байдуже. Той знак…
— Це точно Канзас, — підтвердила Сюзанна, — Наш Канзас. Здається. — Вона помітила ще один знак, ледь помітний над деревами, й показувала на нього, поки Джейк, Едді й Роланд не роздивилися як слід:
— Роланде, в твоєму світі теж є Канзас?
— Ні, — відповів Роланд, розглядаючи знаки, — але ми давно вже вийшли за межі того світу, який я знав. Та я й сам давно вийшов за його межі задовго до того, як зустрів вас. Це місце…