Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
В місцевих масштабах:
Усі комерційні рейси з аеропортів Форбс і Філіп Білард скасовано.
Всі поїзди „Амтрак“ зупинено не лише в Топіці, але й у всьому Канзасі. Станцію „Ґейдж Бульвар Амтрак“ зачинено на невизначений час.
Зачинилися й усі школи в Топіці в районах 437, 345, 450 (Шоні-гайтс), 372 і 501 (муніципалітет Топіки). Лютеранський і технічний коледжі Топіки також, як і Канзаський університет у Лоуренсі.
Мешканцям Топіки слід очікувати, що найближчими днями можуть статися аварії в енергетичній системі. Енергопостачальна компанія Канзасу оголосила про „повільну зупинку“ атомної електростанції на річці Ко у Вамеґо. На дзвінки кореспондентів нашої газети в офісі електростанції ніхто не відповідає — оголошення, записане на плівку, повідомляє, що жодної небезпеки немає, це лише заходи безпеки і електростанція повернеться у звичайний режим роботи, „коли минеться криза“. Втім, останні слова цього запису перекреслюють увесь заспокійливий ефект, який воно нібито має справляти. Не „До побачення“ чи „Дякуємо за дзвінок“, а „Хай Господь допоможе нам витримати це випробування“».
Джейк замовк, перегортаючи сторінку, де також були фотознімки: перевернута вантажівка на сходах Канзаського природознавчого музею, транспортна загата на мосту Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско, автомобілі стоять бампер до бампера, гори трупів у Таймс-сквер. Сюзанна помітила знімок, який зображав повішеного на ліхтарному стовпі, і одразу накотили страхітливі спогади про те, як вони з Едді, розділившись зі стрільцем, шукали Колиску, спогади про Ластера і Вінстона, Дживса і Мод. «Коли заграли барабани богів, то жереб із капелюха випав Спанкерові, — сказала тоді Мод. — То ми його і відправили потанцювати». Та тільки, звісно, вона мала на увазі: відправили повисіти. Мабуть, так вішали і в її рідному старому маленькому Нью-Йорку. Коли все йшло не так, як треба, завжди знаходився хтось, щоб дістати мотузку для лінчування.
Відлуння. Перегуки минулого. Луна м’ячем відбивалася від одного світу до іншого, не слабнучи, як зазвичай, але набираючи потужності, стаючи що далі, то страхітливішою. «Як божественні барабани», — подумала Сюзанна і мимохіть здригнулася.
— «У масштабах країни, — читав далі Джейк, — й надалі побутує переконання, що лідери нації, котрі спочатку заперечували існування супергрипу (коли ще можна було ввести карантин і якось зменшити розмах лиха), тепер переховуються в підземних сховищах, колись створених для членів „мозкового тресту“ на випадок ядерної війни. Упродовж останніх сорока восьми годин не видно ні віце-президента Буша, ні ключових членів кабінету Рейгана. Сам Рейган не з’являвся на люди від ранку неділі: того дня його бачили на службі в методистській церкві Зеленої Долини в Сан-Сімеоні.
„Вони накивали п’ятами до бункерів, як Гітлер і решта нацистських щурів наприкінці Другої світової“, — заявив республіканець Стів Слоун. Коли його спитали, чи можна зацитувати ці слова з посиланням на нього, представник штату Канзас розсміявся: „Чому я маю заперечувати? Хвороба вже в мені. Наступного тижня я вже буду лише пилом, розвіяним на вітрі“.
У Клівленді, Індіанаполісі й Терра-Хот лютують пожежі, найімовірніше, спричинені підпалом.
Грандіозний вибух із епіцентром біля стадіону „Ріверфрант“ у Цинциннаті не був ядерним, як побоювалися попервах. Він стався в результаті збільшення тиску природного газу через недогляд…»
Газета випала Джейкові з рук. Миттю її підхопив порив вітру й пішов ганяти платформою, розшматовуючи на окремі аркуші. Один з них, витягнувши шию, підхопив на льоту Юк. І потрюхикав до Джейка з газетою в роті, як слухняний собака з палицею.
— Ні, Юку, вона мені більше не потрібна, — у Джейка був голос дуже хворої маленької дитини.
— Тепер ми хоча б знаємо, куди поділися всі люди, — сказала Сюзанна, нахиляючись і беручи в Юка газету. Останні дві сторінки. На них було безліч некрологів, надрукованих найменшим шрифтом з усіх, що вона будь-коли бачила. Жодних світлин, жодних причин смерті, анічичирк про ритуальні служби. Просто цей помер, коханий такої-то, той помер, родичі невтішні, і ще один помер, його пам’ятають і люблять. Усе крихітним не надто рівним шрифтом. Саме кострубатість шрифту і була доказом, що свідчив про реальність тих подій.
«Але ж як вони старалися вшанувати мертвих, — подумала Сюзанна, й на очі їй навернулися сльози. — Як старалися».
Вона згорнула аркуші вчетверо і подивилася на задню сторінку — останню в «Кепітал Джорнел». Там була картинка з зображенням Ісуса Христа: сумні очі, розпростерті руки, на лобі — сліди від тернового вінця. Під ним три невблаганні слова величезним шрифтом:
Вона з докором подивилася на Едді і простягнула йому газету, вказуючи коричневим пальцем на дату вгорі. 24 червня 1986 року. Едді потрапив до світу стрільця за рік до цих подій.
Він тримав її довго-предовго, водячи пальцем по даті туди й назад так, ніби його дотик міг щось змінити. А потім подивився на своїх супутників і похитав головою.
— Ні. Я не можу пояснити, що це за місто, що це за газета і що за мертві люди на вокзалі, але точно скажу вам одне: коли я залишив Нью-Йорк, там усе було в нормі. Скажи, Роланде?
Стрілець поморщився.
— Особисто мені здалося, що в твоєму світі нічого доброго не було. Але люди, які там жили, не здавалися жертвами пошесті — це точно.
— У нас була поширена якась болячка, котру називали хворобою легіонерів. Ну і, звісно ж, СНІД…
— Це те, що передається статевим шляхом? — спитала Сюзанна. — Хвороба фруктів і наркоманів?
— Так, але в моєму «коли» геїв фруктами вже не називали, — відповів Едді, видушуючи з себе усмішку. Усмішка вийшла квола, напружена і неприродна, тож Едді вирішив за краще її прибрати.
— Отже, це… цього ніколи не було, — сказав Джейк, обережно торкаючись обличчя Христа на останній сторінці газети.
— І так, і ні, — відповів йому Роланд. — Це сталося у червні, місяці сівби, тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року. А зараз перед нами наслідки цієї пошесті. Якщо Едді не помилився щодо відрізку часу, що минув, то епідемія цього «супергрипу» сталася саме в червні цього року. Ми в Топіці, що в штаті Канзас, у часи Жнив вісімдесят шостого. Ось вам і відповідь на те, що це за час. А щодо світу, то нам усім відомо, що це не світ Едді. Можливо, він твій, Сюзанно, а можливо, Джейків, бо ти залишив свій світ перед тим, як у ньому розгулялося ось це, — він постукав пальцем по даті виходу газети й подивився на Джейка. — Якось ти мені сказав одну важливу річ. Навряд чи ти сам це пам’ятаєш, але я не забув. Мені мало хто говорив настільки важливі слова: «Йди. Цей світ не єдиний — існують інші».
— Знову загадки, — насупившись, пробурчав Едді.
— Хіба не факт, що Джейк Чемберз уже одного разу помер, а тепер стоїть перед нами, живий-здоровий? Чи ви не повірили, коли я розповідав про його смерть під горами? Я точно знаю, що час від часу ви сумніваєтеся в моїй чесності. І, мабуть, маєте на це свої підстави.
Поміркувавши хвилину, Едді похитав головою.
— Ти брешеш, коли тобі треба для справи, але думаю, коли ти розповідав про Джейка, не той у тебе був стан, щоб казати щось, крім правди.