Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
— Вимкніть двигун, відімкніть акумулятори, заблокуйте всю електроніку. Всі геджети загорнути в плащ-накидки і закопати. Виконуйте, — наказав Гайдук так, що його супутникам стало не по собі.
— Так холодно ж, Ігоре Петровичу, земля мокра, — спробував відкосити від наказу Невінчаний.
— Зараз стане тепло.
Дощ раптом ущух, і небо відкрилося в усьому своєму серпневому блакитному безсмерті. Розвідники піднесли голови до неба, наче вперше побачили його таємничу глибину. Вгорі вони помітили якісь дивні рівні білі лінії, що перекреслювали небесне склепіння із заходу на схід. Сонце над Вінницею вже хилилося до заходу, коли далеко на сході над горизонтом народилося друге — більш молоде, енергійне сонце, перенаситивши світлом Євразію, наче день, не скінчившись, почався знову. Потім світло згасло, залишивши по собі зелене сяєво, яке заполонило собою все небо, все довкілля, викликавши ефект люмінесценції. І офіцери ВІРУ, і електромобіль «Форд-Скорпіон», і невисокі ялинки на узліссі, і порепане, розбите шосе, і телеграфні стовпи з проводами —
101.
Коли у серпні 2177 року, через сто років після описуваних подій, історики зібралися на світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, вони вже не могли розпитати ні Гайдука, ні майора Бойка, ні контр-адмірала Феоктистова, ні його колег-підводників, ні президента Ширлі Мак Доул, ні диктатора Кара-хана, ні його беклербека, генерала Мохамад-бека, ні Божену, ні монгольську Золотульку Алтинцецен, ні Сансизбаєва, якого невдовзі після страти отця Івана розтерзали монахи Києво-Печерської лаври, що повстали проти смертохристів — ні в кого вже не можна було допитатися, що насправді сталося в серпні 2077 року. Дуже мало залишилося також документів того часу, бо після термоядерних вибухів в атмосфері і космосі згоріла більшість супутників, в яких зберігалася важлива інформація, а комп'ютери на Землі були або знищені, або пошкоджені електромагнітним випромінюванням; багато носіїв пам'яті загинули назавжди. Паперових свідчень також майже не залишилось.
Світовий конгрес істориків відбувався у Києві на Івановій горі, в Палаці Націй, що був побудований після війни, оскільки в Україні розмістилося регіональне бюро ООН. Делегати з'їзду — особливо ті, хто ніколи не бачив Києва, з насолодою блукали в парковій зоні, серед фонтанів і затишних альтанок, де зовсім не відчувалася серпнева спека. На найвищій точці гори, над урвищем, з якої відкривався вид на чисту і повноводу ріку Либідь і західну частину Києва, здіймалося величезне, з чорного житомирського граніту, розп'яття Т-подібної форми. До нього була прикута сорокадвометрова постать розіпнутого Христа з сліпуче білого композитного металу. Скорботне обличчя Христа з заплющеними у передсмертну хвилину очами хоча й вражало трагізмом (майже кожен, хто дивився на лик Спасителя, молився: «Господи, пронеси мимо мене цю чашу» ),проте йшов від нього такий умиротворений спокій, що дивним чином очищав душі тих, хто стояв біля підніжжя. Розповідали, що скульптор використав древню відеозйомку — як розпинали давним-давно на цій горі нікому не відомого священика, тіло якого зникло наступної ночі після страти й так не було ніколи знайдене...
На конгресі, як і слід було чекати, відбулися гострі зіткнення представників різних наукових шкіл істориків. Так, група дослідників з Великобританії висунула, посилаючись на матеріали слідчої сенатської комісії, гіпотезу про те, що президент Конфедерації Ширлі Ван Лі (Мак Доул) зналапро терміни і цілі атаки корпусу яничар на посольство Конфедерації в Києві, але свідомо приховаларозвіддані від американського суспільства, вважаючи, що тільки кривава жертва — загибель дипломатів — переконає громадян Конфедерації в необхідності розпочати війну з Чорною Ордою на території Євразії. Дослідники нагадували, що подібний трюк застосував президент Ф.Д. Рузвельт, який знавпро атаку японців на Перл-Гарбор в 1941 році і нічого не зробив для того, щоб відвести загрозу від тихоокеанського флоту США. Зате підступна японська атака і жертви, понесені флотом, пробудили від летаргії ізоляціонізму американський народ.
Друга група істориків з Університету Дж. Вашінгтона спростувала цю безглузду гіпотезу, доводячи на підставі документів, що в усьому винний посол Конфедерації в Києві О'Салліван, який заспокоював Державний департамент і не наполягав на негайній евакуації персоналу посольства.
Спеціальне засідання конгресу було присвячено воєнним аспектам Четвертої глобальної війни — на ньому також виявилися непримиренні суперечності різних груп істориків. Безперечним фактом уважалося те, що 15 серпня 2077 року була здійснена серія ракетно-ядерних ударів по столиці Чорної Орди — місту Чингіз-Сарай, по центру військово-наступального комплексу Орди — місту Нижній Тагіл, по об'єктах у Туреччині, Пакистані та Ірані, в результаті чого була знищена система управління збройними силами Орди та її технологічний потенціал і місця концентрації військ. Усього загинуло близько десяти мільйонів військовослужбовців і цивільного населення, але найстрашнішим ударом по населенню Землі став підрив п'яти термоядерних зарядів сумарною потужністю 18 Мгт у космосі — на висоті від 200 до 400 км, що призвело до ефекту «кінця світу». Ряд західних істориків, для яких навіть неіснуюча російська імперія двоголового орла продовжувала становити найбільшу загрозу, твердили, що ці ядерні вибухи були викликані атакою крилатих і міжконтинентальних балістичних ракет, запущених з російських підводних стратегічних
Найбільш парадоксальним став погляд дослідників Шанхайського інституту штучного інтелекту, які вважали, що Четвертої глобальної війни взагалі не було! Китайські історики наполягали на тому, що мав місце випадковий збіг різних обставин, який в сумі дав ефект війни: розпад Чорної Орди дослідники пов'язували не з ядерними ударами, а зі смертю диктатора Кара-хана і з гострим внутрішнім конфліктом, що привів до краху ще однієї імперії. Ядерних вибухів, як твердили китайські вчені, взагалі не було: у серпні 2077 р мало місце зіткнення Землі з гігантським астероїдом, що викликало ефект спочатку Великого Спалаху, а потім — Великої Темряви.
Дуже цікавою виявилася доповідь видатного теоретика юдо-християнства д-ра Моше Вебера (Ізраїль) — правнука відомого психоаналітика історії Альфреда Вебера — про відчуття Другого Пришестя, що охопило значну частину людства після ядерної катастрофи 15 серпня 2077 року. Д-р Моше Вебер детально проаналізував відчуття Апокаліпсису, що виникло у свідомості людей, його фізичні й психологічні причини. Внаслідок космічних вибухів і потужної накачки електромагнітних імпульсів, на землі вийшли з ладу всі засоби масової комунікації, обірвався радіо, телефонний, телевізійний, інтернетний зв'язок, назавжди було втрачено великі масиви електронної інформації. Почалася кількарічна інформаційна ніч людства, коли в темряву — в прямому і переносному смислі — були занурені континенти, авіаційний зв'язок між якими урвався. У цей період людство втратило понад два мільярди населення. Розпалися великі державні утворення, натомість почали виникати невеличкі, як у середні віки, місцеві громади людей, охоплених страхом кінця світу.
Надзвичайно цікавою виявилася знахідка М.Вебером статті невідомого дослідника Р.Фрідмана «Напередодні Beликої Темряви» (2070 р). У ній автор, користуючись запропонованою ним теорією магічних математичних циклів історії (метод асоціативно-цифрового передбачення), дав точний прогноз щодо подій 2077 р. Вебер переконливо довів, що після Великого Спалаху з'явилася особлива каста звістунів, які, мандруючи від села до села, від містечка до містечка, несли Вістьвід Христа, який казав: «Я Перший і Останній, і Живий. І був я мертвий, а ось я живий на вічні віки. І маю я ключі від смерті і від аду». Не всі вірили «звістунам», декого з них убивали, але більшість населення, намагаючись насамперед врятувати дітей, слухала «звістунів» і вірила у близьке Друге Пришестя Христа.
Проаналізувавши текст Об'явлення святого Івана Богослова і співставивши його зі свідченнями і документами, що залишилися після Інформаційної Ночі Людства (Humankind's Informational Darkness — HID), вчений знайшов вражаючі подібності у способі мислення, легендах і фобіях різних громад, розташованих одна від одної на значних відстанях. Моше Вебер показав, як в умовах темряви, відсутності інформації та жаху смерті в свідомості сучасних людей спливають прадавні, генетично обумовлені праісторичні почування. Одним з головних масових настроїв, що сформувалися в ті роки, стало почуття гріха й страху перед гнівом Божим. Позбуваючись влади телевізійного колективного зомбування, люди відчули особисту відповідальність за свої вчинки, почали більш гостро розуміти межу між доброчесним життям і гріхом.
Блискуча, щедро ілюстрована доповідь д-ра М. Вебера викликала бурхливу дискусію серед учасників конгресу, багато з яких виступило проти концепції страху і обмежень як християноутворюючих факторів на шляхах відродження віри. Більшість дослідників підтримала теорію освіченого гедонізму як двигуна прогресу.
Конгрес підтвердив, що період Темряви і Страху в новітній історії людства, на щастя, скінчився: разом з відродженням науково-технологічного і промислового потенціалу, глобальної торгівлі та державного життя, відновленням збройних сил та геополітичної боротьби за ресурси, домінування і впливи, життя стало повертатися до своїх звичних плюралістичних форм, до нових спроб людини скинути Бога з небесного престолу і зайняти його місце.