Час смертохристів. Міражі 2077

Щербак Юрий Николаевич

— Ким? — спитав Гайдук.

— Своїм наступником.

— Невже ви думаете...

— Мовчи, — наказав гетьман. — Ти мені як син рідний. Ти єдиний, кому я довіряю. Ти гідний стати гетьманом України. Але не станеш.

Він зупинився, чекаючи Ігорового запитання «Чому?». Але той промовчав. Тому гетьман продовжив:

— Тому, що ти — жид.

— А, може, я — китаєць? — насмішкувато мовив Гайдук.

Гетьман гнівно стукнув кулаком по столу, від чого дзенькнули вазочки з ікрою та зашурхотіли кубики льоду у відерці.

— Помовч! Не блазнюй. Ти жид не з походження, а по духу. У тебе інша група крові, ніж у нас. І тебе ніколи не пустять до влади, запам'ятай це. Використають, але не пустять. Ти знаєш, що таке патронажнаслужба?

—

Підносити патрони, — ледве стримуючи лють, сказав Гайдук.

— Приблизно так. Це служба обслуговування. Різні експерти, вчені, радники, зрадники. Мудрагелі, одним словом. Влада — не твоя стихія. Бо ти не розумієш головного: від тих, хто при владі, не залежить нічого. Це як театр маріонеток. Глядачі бачать ляльки, та не бачать ніколи ляльковода. Ти жид, тому що дуже розумний. Багато цифр пам'ятаєш. І теорії різні знаєш. За це я тебе люблю.

Він важко підвівся і подався до бібліотечної секції, витягнувши з шухляди секретера папір. Повернувшись, поклав папір на стіл. Це була доповідна Гайдука, помережана різними позначками, знаками оклику і запитання. Легко впізнавався неповторний почерк гетьмана.

— Ти думаєш, я дурний солдафон? І не знаю того, про що ти пишеш? І не розумію ситуації? А ти прийшов і за два місяці все зрозумів. І відкрив правду старому мудаку? Наливай.

— Може, досить?

— Наливай, — жорстко наказав гетьман. — Я свою норму знаю.

Піт рясно котився по його обличчю, й він витирав чоло накрохмаленою серветкою.

Гайдук думав лише про одне: чи вдасться йому живим дістатись до свого кабінету й упасти на кушетку, прийнявши ударну дозу Advil'y з аспірином. Розумів, що в порівнянні з гетьманом він — жалюгідний інтелігент, нездатний до серйозної чоловічоїрозмови. Молив Бога, щоб ця пиятика скінчилась. Він проклинав себе за те, що написав цю ідіотську доповідну записку, яка не потрібна ні цьому лицедію, ні тим, хто править Україною. Вони скоріше загинуть, ніж зміняться. Загинуть разом з Україною.

— Я люблю Україну не менше, ніж ти. А може, більше, бо ти нічого не знаєш про цю кляту країну. Це тобі не Вашінгтон, — почув Гайдук гетьмана, який, щойно розпочавши третю пляшку, говорив тихо, розважливо розставляючи слова, які піднімалися з глибин підсвідомості розірвано і алогічно, а, може, і щиро — як на людину, яка звикла хитрувати й дурити. Фільтри свідомості і нової печінки перетворювали цей потік на впорядкований монолог.

Гетьман перейшов на шепіт:

— Ти чув, хто такий Сірий Князь?

Гайдук знизав плечима.

— Ти поганий розвідник. І твоя ВІРУ срана розвідка, якщо ви не знаєте, хто такий Сірий Князь. І всі твої так звані файли гівна варті. Хто, на твою думку, керує Україною?

— Ареопаг, — не думаючи, відповів Гайдук. — Архонти. Олігархи.

— Гівно твій ареопаг, твої архонти та олігархи. Гетьман теж гівно. Ми лишень шістки, ляльки з театру маріонеток. Вся Україна поділена на три бригади — центральну, східну і західну. На чолі цих бригад стоїть Сірий Князь. Це глибоко законспірована структура, яка склалася ще в сорокові роки минулого століття. Першим Князем був Сталін, пахан в законі, який віддав Радянський Союз у владу інтернаціональних бригад: червоних — партії, чорних — Чека, сірих — кримінальним авторитетам. Всюди — в державних установах, на підприємствах, в армії, дипломатії, в силових структурах і наукових інститутах — були призначені, крім офіційних керівників, представники бригад, без відома і згоди яких не можна було вирішити жодного питання. Коли Радянський Союз розвалився, разом з ним загинули червоні бригади, частково — чорні. Але система залишилася. Владу повністю перебрали сірі, кримінальні бригади. Після Сталіна князі, за окремими винятками, вже не обіймали перших посад — президентів, монархів, емірів. Вони спустилися в темряву, пішли у підвали,

підпілля. Але влада їхня від цього не зменшилася. Навпаки, стало легше керувати країною, не беручи на себе публічних зобов'язань, не відповідаючи ні перед ким за злочини та помилкові рішення. Але вони жорстко контролювали і контролюють життя країни — всі стратегічні й кадрові рішення. Такі мудаки, як я, їм потрібні як декорація. Представники сірої бригади — всюди. І в твоїй дорогій ВІРУ, і в ДерВарі, і в адміністрації гетьмана, і в службах кожного члена Ареопагу. А над усіма ними — Сірий Князь. І що він скаже, те зроблю я — гетьман України. Інакше, — він різко черкнув долонею по горлу.

Гайдук, вражений, слухав гетьмана, наче той оповідав сюжет страшного голлівудського трілера для осіб, старших 25-ти років, одночасно розуміючи, що старий генерал мовить правду.

— Ти думаєш, просто так загинув президент Федеріко-Гарсія Костюк? — спитав гетьман, ковтаючи останню порцію віскі. — Гадаєш, його Фрідман убив? Помиляєшся. Це люди Сірого Князя шарахнули по його гелікоптеру ракетою «Грім небесний», коли він летів над волинськими лісами. Похорон був урочистий... Тому візьми цю доповідну і не показуй нікому, якщо жити хочеш, — він повернув Гайдукові документ зі своїми зауваженнями. —Але дещо в моїх силах. Я домовився з твоїм другом Ендрю Ван Лі, що через кілька днів ти поїдеш до Греції моїм спецпредставником на саміт Організації Глобальної безпеки. Треба з ними негайно домовлятися про спільні дії. Сірий Князь не проти.

— Хто він? — не витримав Гайдук.

— Еге, — зайшовся п'яним сміхом гетьман, — багато знатимеш — помреш рано.

Потім постукав пальцем по столу і ледве чутно сказав:

— Там його представник.

Просто під кабінетом гетьмана містилися приміщення правої руки лідера нації, генерального писаря Української козацько-військової федеративної Держави генерал-поручника Вітольда Клинкевича.

... Невтомний генписар в цю хвилину не спав: не вмикаючи освітлення, тихо сидів у спеціальній кімнаті, напакованій електронною апаратурою, і уважно прислухався до п'яної маячні свого керівника, гетьмана України. Особливо обурила Клинкевича згадка про Сірого Князя та сірі бригади. За розголошення таких таємниць чужій людині, не вхожій до Inner Circle, внутрішнього кола, належала смертна кара.

На жаль, молодий генерал-поручник, надія гетьмана і України, хоч як нервово обсмикував правий кінчик свого козацького вуса, так і не зміг почути останні слова гетьмана після незрозумілого стуку — мабуть, стаканом по поверхні столу. Гуркіт стільців, відсунутих від столу, короткі п'яні голоси гетьмана і Гайдука, що віддалялися від мікрофона, закладеного в столі, засвідчили кінець пиятики, яка мала всі ознаки антидержавної змови.

Ледве доплуганившись до свого кабінету, хапаючись за стіни руками і дивом не зблювавши на робочій стіл, Гайдук все ж спромігся подзвонити черговому комендатури і спитати, хто зі співробітників перебуває на робочому місці.

Почув чітку відповідь: його високоповноважність генерал-поручник Вітольд Клинкевич.

47.

Поспавши всього три години, пройшовши через НІЧНІ п'яні кошмари, падіння у прірву й ширяння кушетки в сірому, напівнічному-напівранковому просторі кабінету, згадавши вашінгтонську ніч з Ліндою Кенворсі й дроном ЦСБ, Гайдук прокинувся о 6.30 з жахливим головним болем, вгамувати який не вдалося навіть двома таблетками «Excedrіn»у, що їх ковтнув о 5-тій.

Вирішив скупатися в Дніпрі. Через службовий вихід, розташований на східному схилі гори Борщиха, вибіг у прохолодний парк, що оточував нижню терасу гетьманського палацу, й доріжкою, дбайливо вимощеною червоною і жовтою клінкерною цеглою, збіг униз, до невеличкої затоки з піщаним пляжем. У ста метрах праворуч, ближче до центральної частини палацу, похитувався на воді понтонний причал, до якого пришвартувалося декілька яхт, що належали гетьману та його соратникам.