Час великої гри. Фантоми 2079 року
Шрифт:
Чага нахилив голову й око на тімені схвально підморгнуло.
— Тому ми наполягаємо на негайній зустрічі з вашим керівництвом — з дев'ятого чи з десятого кола пекла, — продовжував наступ Гайдук. — Це в наших спільних інтересах. Ми готові домовлятися.
«Цікаво, чи сапери вже підібралися під дитячий будинок?» — подумав він.
Ізидор сховав молитовник у рясу й підтримав Гайдука.
— Сідаймо, добродії, в дрезину та їдьмо.
— Я тебе люблю, — прошепотіла Оля Гайдуку на вухо. — Ти божевільний.
— Та як ви смієте? — розгублено вигукнув Тас–Фелікс, бачачи, як учасники переговорів вийшли з-за столу й попрямували до краю платформи.
Гайдук згадав: цей тип схожий на Льва Троцького з американського серіалу «Революціонер». Він наблизився до Таса–Фелікса–Троцького і тихо сказав йому:
— У вас погано наклеєні вуса. Допоможіть мені, і я вас озолочу.
— Ти мене вербуєш? — злобно прошепотів Тас–Фелікс. — Та пішов ти на хер.
Чага повернувся й допоміг підвестися Зореславі, усадовивши її в дрезину Ізидор сів спереду поряд з Чагою, за ним — Тас та Зореслава, позаду Гайдук з Олею. Гайдук був певний, що хід переговорів відсте–жував Палій, з яким вони домовилися про дії спецназу РОК у випадку критичної ситуації.
Чага взявся за важелі дрезини, й вони повільно рушили в темряву тунелю.
54
Гайдук не впізнав підземної станції, розташованої на вулиці Банковій, 11, під важкою сірою спорудою Особливого відділу при гетьмані, з якої так часто відправлявся у поїздки до палацу гетьмана чи Острова ВІРУ: замість урочистої тиші таємного об'єкта глави держави — галас на пероні, забитому якимись істотами, наче під час евакуації. Замість уважних поглядів вартових і охорони гетьмана — вигуки натовпу:
— Вбити їх! Вбити! Геть державу!
Гайдука здивувала швидкість, з якою Гоб і Тас передали звістку про наближення делегації. Розумів, що цей спектакль народного волевиявлення влаштовано, щоб вони пішли на додаткові поступки. Але про які поступки взагалі йшла мова? Чого насправді хочуть слизовики? Можливо, звільнення якихось заручників?
Його брутально схопили істоти в червоно–чорних балахонах, викрутили руки, зв'язавши клейкою плівкою, й погнали сходами вгору б'ючи й штовхаючи при кожній зупинці. Тас–Фелікс і Зореслава йшли попереду.
— Олю! — гукнув у відчаї Гайдук, побачивши позаду біляву голову дружини в оточенні чорних постатей. «Мабуть, це ескадрон смерті югенд–нацистів», — з жахом подумав він. Ізидора оточували люди в білому Руки йому не зв'язали, й він з гідністю повільно крокував сходами, роздивляючись на всі боки й осіняючи хрестом все навкруги.
Медузоподібна маса малих і дорослих істот, переважно роздягнутих догола, заповнювала всі коридори, сходові клітки й ліфтові ніші в цьому будинку Малі діти повзали по брудній підлозі (тут колись лежали розкішні — державні — сині килими з жовтим візерунком), стінах та перилах, що трималися на сталевих декоративних решітках минулих епох — з зірками, серпами й молотами, в облямівці з колосків і дубового ЛИСТЯ; СИНЮШНІ, худі тіла дітей скидалися на скелетики, але найбільше вразили Гайдука дитячі обличчя: зморшкуваті, беззубі, з каламутними поглядами очей, уражених старечою катарактою. Передчасна старість, викликана вірусом PSV (Premature siniiity virus).
Мешканці другого поверху займалися любовними втіхами: пари, трійки, четвірки, десятки геїв, лесбіянок та гетеросексуалів, сплетені в один конгломерат, наче мавпи в джунглях, скавучали, кричали, стогнали, лаялися та благали продовжити момент щастя, бризкалися спермою, обливалися жіночим слизом, смоктали і лизали все, що стирчало чи заглиблювалося в їхніх тілах, — викликаючи хіть, били один одного і дряпалися, а поміж усього цього трахання, злягання, блуду і бляду повзали діти, які й собі намагалися повторювати вправи дорослих. Нічого огиднішого за все своє життя Гайдук не бачив. Він озирнувся — чи бува Олю не затягли на другий поверх («Друге коло пекла», — як визначив він), — але її тягли далі, на третій поверх. Він почав згадувати, скільки поверхів у цьому будинку — п'ять чи шість? — але так і не зміг пригадати.
Третій поверх був поверхом смерті — тут лежали на підлозі, напівсиділи, притулені до стіни, чи висіли на стінах вмираючі слизовики, з'єднані липким сірим павутинням; посеред тіл блукали санітари в жовтих дезінфекційних костюмах, вишукуючи тих, кому вже непотрібним був цей смердючий простір; Гайдук побачив, як забирають малу дитину з рук матері, як пручається й беззвучно кричить вона, не віддаючи мертве дитя, як санітари тягнуть за ноги ще живу матір з дитиною довгим коридором углиб будинку.
— Стійте! — з відчаєм вигукнув Ізидор, — що ви робите, сатанинські виродки?
Він зробив спробу припинити наругу але санітари відштовхнули його, а люди в білому потягли Ізидора нагору — він устиг тільки перехрестити мертвих і помираючих.
Над поверхом стояв солодкаво–нудотний сморід, який, здавалося, свинцевими лещатами стискав груди, не даючи дихати тим, хто потрапив сюди. Четвертий поверх був поділений, як встиг помітити Гайдук, поміж червоно–чорними та білими. Його потягли наліво — туди, куди пішли Тас–Фелікс та Зореслава, — тут панували члени КОМАН; навколо Олі зчинилася бійка — Гайдук побачив, як Чага та кілька істот у білому відбили її в чорних і повели праворуч. Туди ж пішов митрополит Ізидор.
Гайдука затягли до просторого приміщення, на дверях якого висів аркуш паперу з червоною зіркою і чорним черепом.
— Здрастуйте, пане Гайдук. Давно не бачились.
Якась гола потвора, вкрита пухирями, що сиділа під стіною у великому порожньому залі, привітала його. Голос цієї потвори здався Гайдукові знайомим, але зовнішність — мозаїка пухирів, виразок, мокрих ерозій та гнійників на безформному товстому тілі — не нагадувала нікого з тих, кого знав.
«Пухир», — присвоїв Гайдук потворі агентурну кличку.
— Підійдіть ближче, сідайте, — сказав Пухир, подаючи знак конвоїрам у червоно–чорних балахонах залишити їх з Гайдуком наодинці. — Я — координатор групускул КОМАН. Тільки не подумайте, що я кимось керую. В нас усі рівні. І Фелікс, і Зореслава, і ці вартові, і тисячі бійців–підривників — всі ми члени однієї великої родини комуно–анархістів…
Гайдук гнівно перервав Пухиря:
— Ми вимагаємо зустрічі з кимось, хто приймає рішення. Ми протестуємо проти поводження з нами. Ми не полонені, а повноважні представники держави. Ми хочемо провести чесні переговори і досягти компромісу Час ультиматуму стрімко летить, а ми ще не почали…