Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Келен без труднощів впізнала за описом Самюеля, незмінного супутника Шоти.
Голос Надін, що називав Річарда «мій Річард», досі звучав у вухах Келен немов удари грому. Щоб заспокоїтися, вона прийнялася крокуватиму по кімнаті.
— Надін, почекай, будь ласка, тут.
— Добре, — погодилася Надін і підбадьорився. — Тепер все в порядку? Ви ж мені вірите, так? Кожне моє слово — чиста правда.
Келен не відповіла і з відсутнім поглядом мовчки вийшла з кімнати. Кара поспішила за нею і не забула закрити двері.
У вітальні Келен зупинилася. Все навколишнє раптом
— Мати-сповідниця, — шепнула Кара, — в чому справа? У тебе обличчя такого ж кольору, як мій одяг. Хто така Шота?
— Шота — це відьма.
Погляд Кари відразу став жорстким.
— І ти знаєш цього Річард Сайфера? Келен довелося двічі сковтнути, щоб позбутися від грудки в горлі.
— Річарда виростив вітчим. І до того, як Річард дізнався, що його справжній батько — Даркен Рал, всі називали його Річард Сайфер.
5
Я її вб'ю, — хрипко прогарчала Келен, дивлячись у простір. — Голими руками. Вирву їй серце! Кара повернулася до спальні.
— Я подбаю про це. У мене краще вийде. Келен ледь встигла схопити Кару за руку:
— Та не її! Я говорю про Шоту. А ця, — Келен махнула рукою в бік спальні, — тут ні при чому. Їй нічого про Шоту не відомо.
— А ти, значить, з цією відьмою знайома?
— О так! — З гіркотою видихнула Келен. — Ще як знайома! З самого початку вона робить все, щоб розлучити нас з Річардом назавжди.
— А навіщо їй це потрібно?
Келен відвернулася від дверей до спальні.
— Поняття не маю. Кожного разу вона пояснює по-різному, і деколи я починаю побоюватися, що вона сама не проти взяти собі Річарда.
Кара насупилася:
— Якщо Шота хоче одружити Магістра Рала на цій бідоласі, як це допоможе їй його окрутити? Келен махнула рукою.
— Не знаю. Шота вічно щось затіває. Ця відьма на кожному кроці влаштовувала нам неприємності. — Вона рішуче зціпила кулаки. — Але цього разу нічого в неї не вийде! Я за всяку ціну покладу кінець її підступам. А потім ми з Річардом одружимося. Навіть якщо мені доведеться торкнутися Шоти магією сповідниці і відправити в Підземний світ, я все одно покладу кінець її підступам. — Келен говорила так, ніби давала клятву, і голос її впав до шепоту.
Схрестивши руки на грудях. Кара деякий час роздумувала. Раптом вона нахилила голову, мов прислухаючись.
— Магістр Рал йде.
Здатність Морд-Сіт відчувати Річарда за допомогою зв'язуючих їх чарівних уз дратувала Келен, щоб не сказати — виводила її з себе.
Відчинились двері, і в кімнату увійшли Бердіна і Раїна, одягнені в такий же, як у Кари, облягаючий шкіряний одяг, тільки не червоний, а коричневий.
Обидві вони були нижчі Кари, але не менш привабливі. Кара була довгоногою і худорлявою, а синьоока Бердіна володіла більш пишними формами. Її хвилясте каштанове волосся, як і чорне волосся Раїни, були розпущені. Лиця всіх трьох жінок висловлювали одну і ту ж жорстку самовпевненість.
Гострий погляд темних очей Раїни ковзнув по червоному одязі Кари, але вона промовчала. Її обличчя та обличчя Бердіни представляли собою однаково похмурі безпристрасні маски. Обидві Морд-Сіт встали по двох сторонах дверей і розгорнулися обличчям одна до одної.
— Представляємо Магістра Рала, — урочисто проголосила Бердіна, Шукача Істини, Несучого смерть, Магістра Д'хари, правителя Серединних Земель, головнокомандувача народу гарів, захисника вільних людей, винищувача зла і, — тут її пронизливі очі подивилися на Келен, — нареченого Матері— сповідниці.
Келен не могла зрозуміти, що відбувається. Вона бачила Морд-Сіт величними, бачила лютими, але настільки церемонними — ніколи.
До кімнати увійшов Річард. Його хижий погляд упав на Келен. На якусь мить світ завмер. Не було нічого, крім них двох, пов'язаних незримою ниткою.
Посмішка торкнула його губи і освітила очі. Посмішка, сповнена любові.
У всьому світі залишилися тільки Келен і Річард. Тільки його погляд.
Але потім…
Келен відчула, що рот у неї сам собою відкрився. Вона в подиві притиснула руку до грудей. Скільки вона вже знала Річарда, він весь час носив простий одяг лісового провідника. А зараз…
Вона впізнала тільки його чорні чоботи; халяви їх тепер були стягнуті чорними шкіряними ремінцями з срібними пряжками. В чоботи були заправлені чорні шерстяні штани, а поверх чорної сорочки на Річарді була чорна куртка з розрізами з боків і золотою смугою по краю, прикрашена вишитими на ній незрозумілими символами. Куртка була перехоплена широким поясом з срібними емблемами і двома розшитими золотом кишеньками. На поясі висів маленький шкіряний капшук, а через праве плече Річарда йшла старовинна перев'язь з витисненої шкіри, на якій висіли золоті з сріблом піхви Меча Істини. На руках у нього були широкі стрічки з посрібленої шкіри, розшиті кільцями. На широкі плечі Магістра Рала був накинутий плащ, зроблений, здавалося, зі щирого золота.
Річард виглядав одночасно і велично, і зловісно. Прекрасний і смертельно небезпечний. Король королів. Живе втілення того, ким називали його в пророцтвах: Несучий смерть.
Келен не думала, що Річард може бути більш гарним, ніж він був завжди.
Більш владним. Більш представницьким. Вона помилялася.
Поки вона відкривала і закривала рот, марно намагаючись знайти слова, Річард перетнув кімнату. Нахилившись, він поцілував Келен в скроню.
— Відмінно! — Проголосила Кара. — Їй це якраз потрібно: у неї болить голова. Тепер краще? — Піднявши брову, запитала вона Келен.
Келен, насилу віднайшовши подих, торкнулася Річарда рукою, ніби бажаючи зрозуміти, людина він чи марення. Кару вона і не почула.
— Подобається? — Запитав Річард.
— Подобається? О, добрі духи… — Тільки й змогла вимовити вона.
— Будемо вважати, що це означає так, — посміхнувся він. Найбільше Келен хотілося, щоб всі сторонні зникли.
— Але, Річард, що це? Де ти все це взяв? — Вона не могла відірвати руки від його грудей. Їй подобалося відчувати його дихання. Вона чула, як б'ється його серце. І ще вона відчувала, як скажено б'ється її власне.