Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Шота посміхнулася, побачивши, що Келен застібає на шиї ланцюжок.
— Спасибі за пропозицію, але мені належить не менш довга дорога назад, і я хочу раненько вирушити в дорогу.
Келен збігла сходами і схопила гірку коржиків з тави. Вона загорнула їх у чисту ганчірочку, яку взяла зі столу, і простягла Шоті.
— Візьми в дорогу на знак нашої вдячності за поздоровлення і подарунок.
Шота поцілувала Келен в щоку і взяла вузлик. Самюель, здавалося, був вельми радий. Річард підійшов до Келен і став поруч.
— Спасибі вам обом. А потім вона зникла. Просто зникла. Зедд і Енн як і раніше стояли на узвишші разом з Карою і рештою людей. Зедд підійшов до Річарда і Келен.
— Що це з Шотою? Оголосила перемир'я і тут же зникла, не сказавши ні слова?
Келен нерозуміючи насупилася.
— Вона говорила з нами. — Зедд озирнувся.
— Коли? У неї ж не було часу.
— Я теж хотіла з нею поговорити, — вставила Енн. Келен подивилася на Річарда. Річард подивився на Зедда.
— Вона наговорила нам багато приємного. Можливо, їй не хотілося, щоб ви чули, як вона розсипається в люб'язностях.
Зедд пирхнув.
— Безсумнівно.
Келен торкнулася темного каменю. Потім обняла Річарда і притиснулася до нього.
— Що ти про це думаєш? — Прошепотіла вона. Річард подивився туди, де зовсім недавно стояла Шота.
— На сьогоднішній день вона права: ми разом, це те, про що ми мріяли, і ми повинні радіти тому, що наші мрії нарешті збулися. Я так втомився від всього, що сталося, адже ще залишився Джеган. Але поки я не хочу думати ні про що інше, крім того, що мені добре з тобою і я тебе люблю.
Келен поклала голову йому на груди.
— Напевно, ти правий. Давай поки не будемо нічого ускладнювати.
— Так, для хвилювань у нас ще буде час. — Він посміхнувся їй. — Правильно?
Келен забула про Шоту і посміхнулася у відповідь, думаючи тільки про сьогодення.
— Правильно.
Бенкет продовжувався. Келен знала, що весілля, ймовірно, триватиме всю ніч, і, знайшовши хвилинку, шепнула Річарду, що їй би не хотілося сидіти до закінчення свята. Річард поцілував її в щоку і сказав Птахолову, що з дозволу присутніх вони втечуть. Вони збиралися піти в будинок духів. Будинок духів мав особливе значення для них обох.
Птахолов посміхнувся.
— У вас був довгий день. Доброго сну. — Річард і Келен ще раз подякували усім і нарешті залишилися одні в будинку духів, де було тихо і жарко горів вогонь у вогнищі.
Вони подивилися один одному в очі; в цю хвилину слова були зайві.
Бердіна підбадьорилася, коли подвійні двері з шумом відчинилися. Немов вогненний ураган, вони увірвалися в Палац сповідниць — дюжина Морд-Сіт, затягнутих у червону шкіру.
Стражники розступилися, намагаючись при цьому не виглядати занадто переляканими, і зайняли новий пост на безпечній відстані. Ці дванадцять жінок навіть не удостоїли їх увагою.
Морд-Сіт зупинилися. І в залі знову запанувала тиша.
— Бердіна, рада тебе бачити.
Бердін дозволила собі злегка посміхнутися.
— Ласкаво просимо, Ріккі. Але що ви тут робите? Магістр Рал велів вам чекати його повернення в Народному Палаці.
Рікка роззирнулася, потім її погляд знову зупинився на Бердіні.
— Ми почули, що Магістр Рал тут, і вирішили, що повинні бути ближче до нього, щоб його захищати. Ми залишили в Палаці всіх інших Морд-Сіт на випадок, якщо він несподівано приїде туди. Ми повернемося додому тільки разом з ним.
Бердіна знизала плечима.
— Схоже, він вирішив, що його будинок тут.
— Це як він забажає. Але ми тепер будемо з ним. Де він — ми хочемо доповісти про своє прибуття!
— Він поїхав на власне весілля. Кудись на південь. Ріккі насупилася.
— А ти чому не з ним?
— Він наказав мені залишитися тут і доглянути за справами. З ним Кара.
— Кара. Добре. Кара не дозволить, щоб з ним щось сталося. — Ріккі на мить задумалася і знову насупилася. — Магістр Рал одружується?
Бердіна кивнула.
— Так. Він закоханий.
Решта Морд-Сіт перезирнулися, а Ріккі вперлася руки в боки.
— Закоханий. Магістр Рал закохався. Щось я не можу собі цього уявити, — пробурчала вона. — Він щось затіяв. Ну нічого, розберемося. А де інші?
— Холлі була вбита. У битві, коли захищала Магістра Рала.
— Благородна смерть. А Раїна?
Тільки зусиллям волі Бердіні вдалося відповісти спокійно:
— Раїна померла нещодавно. Вбита ворогом. Ріккі подивилася їй в очі.
— Мені шкода, Бердіна. Бердіна кивнула.
— Магістр Рал оплакував її — як і Холлі. У насталій тиші Морд-Сіт втупилися на Бердіну. Вона була вражена почутим.
— Схоже, з цією людиною у нас буде багато клопоту, — пробурмотіла Ріккі.
Бердіна посміхнулася:
— Я думаю, він скаже про тебе те ж саме.
Пролунав наполегливий стукіт у двері, і Келен загарчала. Схоже, намагатися не помічати його марно. Вона поцілувала Річарда і, вставши, задрапірувалася в покривало.
— Не рухайтеся, Магістр Рал. Я їх виставлю. Вона босоніж пройшла по темній кімнаті без вікон і відкрила двері. У проріз линуло яскраве світло.
— Зедд, в чому справа?
Він знову щось жував, а в руках у нього був піднос з коржиками.
— Я подумав, що ви, напевно, зголодніли.
— Так, дякую. Ти дуже кмітливий. — Він оглянув Келен, а потім показав недоїденим коржем на її волосся.
— Ось ці прядки тобі краще прибирати назад, дорога.
— Дякую за цінну пораду.
Келен почала закривати двері, але він сунув у щілину ногу.
— Старійшини турбуються. Вони хотіли б знати, коли їм повернуть будинок духів.