Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Четверо охоронців у нього за спиною ніяково переступали з ноги на ногу.

— Магістр Рал, — порушила нарешті мовчання Бердіна. — Ми за вас життя готові віддати.

— І дозволити Келен загинути! — Річард розвернувся до них і зусиллям волі примусив себе понизити голос. — Можете віддавати за мене життя скільки хочете.

Грайте в будь-які ігри, які вам подобаються. Робіть вигляд, що займаєтеся важливою справою. Зображуйте моїх охоронців. Але не плутайтеся під ногами у мене і у тих, хто допомагає мені зупинити Імперський

Орден.

Він ляснув долонею по столу.

— Вільні!

Берліна з Раїною перезирнулися.

— Ми будемо в коридорі. Магістр Рал, на випадок якщо будемо потрібні вам.

Річард обдарував їх таким крижаним поглядом, що обидві Морд-Сіт зблідли.

— Не будете потрібні. Мені не потрібні люди, на яких я не можу покластися.

Берліна сковтнула.

— Але…

— Але — що? — Вона знову сковтнула.

— А як щодо Коло? Ви не хочете, щоб я допомагала вам з перекладом?

— Сам впораюся. Ще що-небудь?

Вони похитали головами і побрели до дверей. Раїна, яка йшла останньою, зупинилася і повернулася до нього. Її темні очі не відривалися від підлоги.

— Магістр Рал, а ви поведете нас поведете годувати рундуків?

— Я зайнятий. Бурундуки чудово проживуть і без вас.

— Але… А як же Реггі?

— Хто?

— Реггі. Той, у якого немає кінчика хвостика. Він… Він… Він сидів у мене на долоні. Він буде нас шукати.

Річард цілу вічність мовчки дивився їй в обличчя. Він розривався між бажанням обійняти Раїну і бажанням накричати на неї. Втім, він вже намагався їх обіймати або зробити щось подібне — і через це ледь не загинула Келен.

— Може, колись іншим разом. Вільна. — Вона витерла долонею ніс.

— Слухаю, Магістр Рал.

Раїна тихенько причинила за собою двері. Річард знову сів на стілець і відкинув з чола волосся. Скрегочучи зубами, він пальцем крутив і крутив на столі щоденник Коло. Поки він шукав дерева, Келен мало не загинула. Тому що люди, які повинні були її охороняти, слідували своєму розумінню субординації.

Річард здригнувся при думці, що б він зараз накоїв, якби до його гніву приєдналася і магічна лють Меча Істини. Втім, навіть з мечем у руці він ще жодного разу не перебував у такому сказі.

В голові у нього зі знущальною наполегливістю крутилися слова пророцтва, висіченого на стіні ями.

Тихий стукіт у двері перервав його роздуми.

Цього стуку Річард чекав уже давно. Він знав, хто прийшов.

— Заходь, Кара.

Висока світловолоса Кара прослизнула у двері і прикрила її за собою.

Голови вона не піднімала. Такою нещасною Річард її жодного разу не бачив.

— Можна з вами поговорити, Магістр Рал?

— Чому ти в червоної одязі?

Перш ніж відповісти, вона судорожно сковтнула.

— Це… Так положено у Морд-Сіт.

Річард не став вимагати пояснень. Насправді вони його не цікавили. Саме Кара була основною причиною його люті.

— Добре. Що тобі потрібно?

Кара підійшла до столу і зупинилася. Плечі її поникли. Голова в неї була забинтована, але Річард вже знав, що рана не важка. Судячи з кіл під очима. Кара не спала всю ніч.

— Як себе почуває Мати-сповідниця?

— Коли я залишив її, вона відпочивала. Але вона видужає. Її рани не такі серйозні, як могли б бути. Враховуючи все, що трапилося, їй просто пощастило, що вона залишилася жива. Враховуючи, що перш за все вона взагалі не повинна була спускатися до Марліна, враховуючи, що я заборонив вам обом допитувати цю людину.

Кара прикрила очі.

— Магістр Рал, це повністю моя провина. Це я вмовила Мати-сповідницю.

Мені хотілося допитати Марліна, а вона наполягала, що цього робити не потрібно, як ви і веліли.

Не будь Річард такий злий, він би розсміявся. Навіть якщо б Келен не розповіла йому, як все було насправді, він досить добре знав свою наречену, щоб зрозуміти: слова Кари — чистої води вигородження Келен. Але він знав і те, що Кара не доклала жодних зусиль, щоб відговорити Келен.

— Я думала, що повністю контролюю його магію. Я помилилася.

— Я велів вам триматися від нього подалі? — Кара кивнула. Плечі її опустилися. Річард у гніві вдарив кулаком по столу.

— Відповідати! Хіба я не підкреслив особливо і персонально для тебе, що забороняю вам обом спускатися вниз?!

— Так, Магістр Рал.

— Мій наказ можна було витлумачити якось інакше?

— Ні, Магістр Рал.

Річард відкинувся на спинку стільця.

— Це була помилка, Кара. Розумієш ти це? Не в тому, що насправді ти його не контролювала, це вище твоїх можливостей. Але ти вирішила піти вниз.

Ось у чому твоя помилка. Я люблю Келен, і для мене дорожче неї немає нічого ні на цьому світі, ні навіть на тому. Я довірив тобі захищати її.

Б'ючі у вікно промені сонця грали на її червоної одязі, як на осінньому листі.

— Магістр Рал, — ледь чутно промовила Кара, — я повністю визнаю всю тяжкість свого проступку і знаю, що це означає. Магістр Рал, можу я просити про милість?

— Яку?

Кара впала на коліна і, низько схиливши голову, простягла йому тремтячими руками свій ейдж.

— Можу я сама вибрати собі покарання?

— Що?!

— Морд-Сіт на страту завжди одягає червоний одяг. І якщо вона раніше вірно служила, їй дозволяється самій вибрати, як вмерти.

— І який же твій вибір?

— Мій ейдж, Магістр Рал. Я знаю, як велика моя провина перед вами: я зробила непрощенну помилку. Але в минулому я з честю служила вам.

Дозвольте, нехай я загину від свого ейджа. Це єдине, про що я прошу.

Бердіна або Раїна зроблять це. Вони знають як.

Річард обійшов навколо столу. Присівши на край, він подивився на схилену перед ним Морд-Сіт і схрестив на грудях руки.