Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Таки недосип — жахлива річ. Келен сумнівалася, що Річард зараз може мислити тверезо.
— Я ж сказав, що не впевнений.
— Але ти це маєш на увазі.
— Ну, це звучить… абсурдно, коли говориш вголос. Але коли читаєш на древнєд'харіанській… Я не знаю, як пояснити, але різниця є.
— У чому б не була ця сама різниця, як може якесь місце володіти сприйнятливістю? Володіти почуттями?
— Не знаю, — зітхнув Річард. — Я й сам весь час над цим думаю. Чому, по-твоєму, я всю ніч не спав?
— Але
— Замок Чарівника — теж всього лише місце, але він відчуває, коли хтось в нього входить. І реагує на вторгнення. Він зупиняє людей і навіть вбиває, якщо хтось прагне потрапити туди, куди йому доступ закритий.
Келен скорчила пику.
— Річард, це звичайні щити. Чарівники поставили їх, щоб захистити найважливіші й небезпечні талісмани.
— Але вони реагують самі, вірно?
— Капкан теж. Але це не означає, що він може відчувати. Як я розумію, ти хочеш сказати, що Храм Вітрів захищений щитами. Правильно я розумію?
— І так, і ні. Це щось більше, ніж просто щити. Щити лише захищають. А Коло пише так, ніби Храм Вітрів… як би це сказати… може мислити. Приймати рішення в разі необхідності.
— Приймати рішення? Які, наприклад?
— Коли він пише, що всі в паніці через червоний місяць, то це пов'язано з тим, що чарівники кудись там відправили Храм Вітрів, тобто вчинили зраду.
— Ну і що?
— Ну і я думаю, що це Храм Вітрів зробив місяць червоним.
Келен дивилася йому в очі, заворожена переконаністю, що світилася в них.
— Я навіть питати не буду, як це можливо, давай на хвилиночку уявимо, що ти правий. Навіщо Храму Вітрів знадобилося робити місяць червоним?
Річард твердо витримав її погляд.
— Це попередження.
— Про що?
— Щити замку реагують на вторгнення тим, що блокують прохід. Майже ніхто не може пройти через них. Я можу, тому що володію потрібною магією. Якщо хтось, бажаючий заподіяти зло, володіє досить сильною магією і необхідними знаннями, і захоче крізь них пройти, він теж зможе минути щити.
— І що тоді станеться?
— Ну, нічого. Він просто пройде.
— Ось саме. Я вважаю, що Храм Вітрів здатний на більше. Мені здається, він може дізнатися, хто саме прорвав його захист, і тоді шле попередження.
— Червоний місяць, — прошепотіла Келен.
— Дуже правдоподібно. — Вона ласкаво торкнулася його руки.
— Річард, тобі треба відпочити. Ти не можеш звіряти те, що відбувається зараз, з одним щоденником Коло. Це всього лише щоденник, і до того ж написаний давним-давно.
— Я більше не знаю, де шукати! — Він відсмикнув руку. — Шота сказала, що за мною полює вітер! Мені абсолютно не до того, щоб лягати спати і бачити кошмари!
В цю хвилину Келен зрозуміла, що гнітять його аж ніяк не слова Шоти. А пророцтво, висічене в підземеллі.
Перша частина пророцтва свідчила: «З червоним місяцем прийде вогненний шторм.
А ось друга частина дійсно була лякаючою: Щоб погасити пожежу, він повинен шукати відповідь у вітру. І на цьому шляху його вдарить блискавка, бо та, що в білому, його щира любов, зрадить його своєю кров'ю.»
Пролунав стукіт у двері.
— Що там ще?! — Гаркнув Річард. Двері відчинилися, і з'явилася голова Кари.
— Вас хоче бачити генерал Керсон, Магістр Рал. Річард скуйовдив пальцями волосся.
— Нехай увійде.
Дивлячись у вікно, він поклав руку Келен на плече.
— Вибач, — прошепотів він. — Ти права. Мені дійсно треба поспати.
Може, у Надін знайдеться яка-небудь травичка, щоб я заснув? Тому що так просто мені заснути не вдасться.
Келен швидше дозволила б Шоті дати йому якогось зілля. Вона лише ласкаво погладила його у відповідь, але промовчала, боячись, що не впорається з голосом.
У кімнату з широкою посмішкою ввійшов генерал Керсон. Притиснувши кулак до грудей, він відсалютував.
— Магістр Рал, доброго ранку. І він дійсно добрий завдяки вам.
Річард сьорбнув чаю.
— З чого б це?
— Солдатам набагато краще! — Генерал ляснув Річарда по плечу. — Часник, чорницяниця і дубовий відвар здорово допомогли. Мої воїни в повному порядку. Очі у всіх блищать, і вони готові виконати будь-який наказ. Висловити не можу, як я радий, Магістр Рал.
— Ваша усмішка про це ясно говорить, генерал. Я теж радий.
— Мої люди щасливі, що їх новий Магістр Рал — великий чарівник, здатний відігнати смерть. Кожен горить бажанням пригостити вас елем, випити за ваше здоров'я і побажати вам довгого життя.
— Це була зовсім не магія. Звичайні засоби, які… Подякуйте їм за пропозицію, але… А що з безладами? Сьогодні вночі були якісь інциденти?
— Майже все затихло, — зневажливо хмикнув генерал Керсон. — Як тільки місяць знову став нормальним, люди отямилися.
— Відмінно. Це прекрасна новина, генерал. Дякую за доповідь.
Генерал потер підборіддя.
— Е-е, тут є одна справа, Магістр Рал. — Він покосився на Келен. — Не могли б ми поговорити… — Він зітхнув. — Учора вбили одну… жінку.
— Мені дуже шкода. Ви її знали?
— Ні, Магістр Рал. Це… Це жінка, яка… Ну, брала гроші за…
— Якщо ви намагаєтеся сказати, що вона була повією, генерал, — втрутилася Келен, — то не соромтеся. Мені доводилося чути це слово і колись, так що навряд чи я знепритомнію, якщо почую його ще раз.
— Так, Мати-сповідниця. — Генерал знову перевів погляд на Річарда. — Її знайшли мертвою сьогодні вранці.