Чорна Брама
Шрифт:
«Завірюха» поспішала до затоки Трегуба. Вітер дужчав і з силою зривав баранці з коротких хвиль.
Пологі сопки півострова було видно праворуч за двадцять сім кабельтових. «Завірюха» йшла мористіше від невідомого судна.
Зник за кормою маяк.
Минуло кілька хвилин, і вахтовий сигнальник доповів:
— Ціль праворуч тридцять! Дистанція сорок кабельтових!
На ходовий місток піднявся замполіт капітан-лейтенант Футоров.
Розглядаючи судно у бінокль, Дев'ятов доповідав:
— Судно без флага. Суховантажне. Дві щогли. Чотири лебідки. Іде з малим вантажем.
— Маркіровка? — запитав командир.
— Труба жовта, смуги: чорна, зелена й червона…
— Маркіровка суден пароплавної компанії Канберра-Ландорф-Гамбург, — доповів штурман.
— Дати сигнал за міжнародним зведенням: «Підніміть свій національний флаг!» — наказав Поливанов.
— Не відповідає, — хвилюючись доповів штурман.
— Напишіть йому! — знову наказав Поливанов.
Спалахнув прожектор, і вузький сліпучий промінь, що був спрямований на невідоме судно, написав:
«Крапка, крапка, крапка… Крапка, крапка, крапка… Увага! Увага! Увага! Пишу за міжнародним зведенням сигналів! Підніміть свій національний флаг! Увага! Увага! Увага!»
Настала томлива мовчанка.
Але ось на гафелі кормової щогли «комерсанта» повільно, ніби неохоче піднявся чорно червоно-жовтий флаг…
Кораблі зблизилися настільки, що в бінокль можна було прочитати на кормі: «Ганс Вессель. Гамбург».
— Товаришу капітан третього рангу, дистанція двадцять три кабельтових, — доповів штурман.
— Повідомити у штаб загону: «У наших територіальних водах зупиняю для огляду торговельне судію „Ганс Вессель“ водомісткістю шість тисяч тонн, приписане до Гамбурзького порту», — наказав Поливанов.
Дев'ятов спустився з містка.
— Товаришу капітан третього рангу, — тихо промовив штурман, — цілком ясно: «комерсант» іде найкоротшим шляхом, він має на це право. Зупинимо судно, а потім неприємностей не обберемося!
— Неприємностей боятись — у море не ходити, товаришу старший лейтенант! — посміхнувся замполіт Футоров.
Помітивши, як штурман почервонів від образи, Поливанов примирливо сказав:
— Це добре, коли такий командир, як я, має обережного штурмана. — І закінчив: — Сигнальнику підняти вимпел зведення й сигнал «спокій», а щоб вони не посилались на погану видимість, ввімкнути два зелені!
У відповідь на сигнали «Завірюхи» комерційне судно збільшило хід. Вдарили в дзвін. Екіпаж корабля зайняв свої місця за бойовим розташуванням.
Минуло ще кілька напружених хвилин. «Завірюха» йшла повним ходом, команда стежила за «Гансом Весселем», що збільшувався в міру того, як до нього підходили все ближче й ближче. Розуміючи, що втекти не пощастить, «комерсант» застопорив машину.
Це було велике суховантажне судно. Його команда, чоловік тридцять, скупчилася біля поручнів лівого борту.
Ще кілька хвилин повного ходу, і рука командира лягла на ручку машинного телеграфу. Стугоніння двигунів відразу затихло.
— Оглядовій групі приготуватися! Шлюпку номер один — до спуску! — наказав командир.
Коли між кораблями лишилося не більше як шість кабельтових, Поливанов зійшов на шкафут [4] , де на чолі з капітан-лейтенантом Дев'ятовим вишикувалась оглядова група.
— Перевірити суднову роль [5] , людей і вантаж! Будьте особливо пильні: судно велике, а ваша група маленька, — поставив командир завдання.
Незабаром шлюпка із «Завірюхи» підійшла до судна. Подолавши величезну хвилю, люди піднялися на борт по штормтрапу.
4
Шкафут— частина верхньої палуби між щоглами: передньою (фок-щоглою), і середньою (грот-щоглою).
5
Суднова роль— списки команди, завірені адміністрацією порту.
Капітан «Ганса Весселя», огрядний, наче аж підпухлий чолов'яга, відрекомендувався Дев'ятову:
— Капітан комерційного судна Вальтер Шліхт. Ідемо за фрахтом з Кіля у Мурманськ. Вантаж — запасні частини до рефрижераторів, — сказав він по-німецьки, не виймаючи з рота сигарети.
— Ви російську мову знаєте? — запитав Дев'ятов.
Шліхт відповів жестом, що ні.
— Добре, — погодився Дев'ятов. — Будемо говорити по-англійськи.
— Я скаржитимусь! — сказав Шліхт по-англійськи. — «Ганс Вессель» іде за фарватером. Крім того, ми веземо вантаж у російський порт! Неподобство! — несподівано вереснув він.
— Це не фарватер, пане Шліхт, — спокійно зауважив Дев'ятов. — Ви відхилилися од фарватера на дванадцять миль і перебуваєте у морській смузі. Подивіться на свою карту, загляньте в лоцію, і ви пересвідчитеся в цьому самі.
У штурманській рубці на чудово віддрукованій англійській карті вони визначили місцеперебування судна.
Вийнявши пачку «Кемел», Шліхт люб'язно запропонував сигарету. Дев'ятов подякував, дістав «Біломорканал» і закурив.
— Так, тепер я бачу, що ми збилися з курсу, — змушений був погодитися Шліхт. — Але тут нема нічого дивного. Ви ж бачите — компас бреше.
— Так, компас справді бреше, — поспівчував йому Дев'ятов і наказав старшині Хабарнову: — Перевірити компас.
Дев'ятов помітив, як злякано заворушились у Шліхта руки з короткими, товстими, вкритими рудим волоссям пальцями. В його світлих, витрішкуватих, з червонуватими білками очах, схожих на очі мертвого морського окуня, нічого не можна було прочитати. Вони були непроникливі.
— Пред'явіть суднові документи! — зажадав Дев'ятов.
— Суднові документи? — перепитав Шліхт і, вказуючи дорогу, попрямував попереду. — Прошу, пане капітан, до моєї скромної каюти.