Чорна рада
Шрифт:
Ч Ќе мен>= д€куй за се, ¬асилю, Ч каже божий чолов>=к, Ч д€куй богов>= да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукат>=в.
Ч ’>=ба ж € йому не д€кую? Ч каже ¬асиль Ќевольник. Ч „енц>= звали мене у монастир, бо € таки й письменний соб>= трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо € вс>= гирла, €к своњ п’€ть пучок, знаю; зазивав мене >= кошовий, >= отаманн€, €к проходив €, повертаючи з невол>=, через «апорожжЇ, а € кажу: н>=, братчики, п>=ду € тому служити, хто визволив мене >=з бесурменськоњ земл>=; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби €к-небудь йому под€кувати.
“ак говорив ¬асиль Ќевольник. ј „еревань, слухаючи, т>=лько см>=€вс€.
Ч азнаЇ-що ти, Ч каже, Ч городиш, бгате! Ѕуц>=м уже сто червоних таке диво, що зроду н>=хто й не бачив. ѕ>=сл€ ѕил€вц>=в та «баража носили козаки черв>=нц>= приполами. Ќу, с€дьмо лиш, моњ дорог>=њ гост>=, та вип’Їм за здоров’€ пана Ўрама.
¬ипили по кубку. “од>= Ўрам >= питаЇ:
Ч —кажи ж мен>=, божий чолов>=че, ти всюди вештаЇшс€ >= вс€чину чуЇш: чи не чував ти, що в нас д>=Їтьс€ за fн>=пром?
Ч f>=Їтьс€ таке, Ч одв>=туЇ божий чолов>=к, важко здихнувши, Ч що бодай >= не казати! Ќе добре, кажуть, починаЇ на с>=й ”крањн>= “етер€, а за fн>=пром чинитьс€ щось >=ще г>=рше. одного ладу м>=ж козаками.
Ч ј старшина ж >=з гетьманом на що?
Ч —таршини там багато, да н>=кого слухати.
Ч як н>=кого? ј —омко?
Ч ј що ж —омко? ’оть в>=н >= розумом, >= славою уз€в над ус>=ма, да й йому не дають гетьмановати.
Ч як же се так?
Ч ј так, що ди€вол замутив голову ¬асют>= Ќ>=женському. ”же й чуприна б>=ла, €к у мене, >= зовс>=м уже д>=д; доживав би в>=ку на полковництв>=: так от же захот>=лось на стар>=сть гетьмановати. Ѕагато козак>=в >= його слухаЇ. ј €к в>=н соб>= маЇтьс€ добре, то й бо€ре, що на ћоскв>= коло цар€, що хот€ робл€ть, >= т>=њ за нього т€гнуть руку. ј —омко, бачте, навпростець >=де, не хоче н>=кому прид>=те поклон>=мос€. ќтаке €к завелось м>=ждо старшими головами, то й козаки п>=йшли один против одного. fе зустр>=нутьс€, чи в шинку, чи на дороз>=, то й з>=тнутьс€. Ђ„и€ сторона?ї Ч Ђј ти чи€?ї Ч Ђ¬асютинаї. Ч Ђеть же к нечистому, бо€рський п>=дн>=жку!ї Ч Ђ“и геть к нечистому, пере€славський крамарю!ї Ч —ебто, бач, що —омко маЇ в ѕере€слав>= своњ крамн>= комори в ринку, так ¬асютинц€м >= звадливо. ќтак з>=тнутьс€, да й до шабель.
—лухаючи таку невеселу пов>=сть, полковник Ўрам >= голову понурив.
Ч fа потривай же, Ч каже, Ч адже ж —омка вибрали одностайне гетьманом у озельц>=?
Ч ќдностайне, Ч каже, Ч >= сам преосв€щенний ћетод>=й був там >= до прис€ги козак>=в приводив; да €к —омко соб>= чолов>=к пр€мота, то й не в догад йому, що св€тий отець думав, мабуть, заробити соб>= €ку сотн€гу чи дв>= червоних на р€су. ј ¬асюта Ќ>=женський водивсь у старовину з л€хами, так проноза вже добрий: бр€знув капшуком перед владикою Ч той >= вимудрував щось на —омка, да й послали в ћоскву лист. ќт >= п>=шла така вже поголоска, що рада озелецька не слушна; треба, кажуть, >=зозвати зуповную раду, щоб >= в>=йсько з «апорожж€ було на рад>=, щоб одностайне соб>= гетьмана обрали >= одного вже слухали; бо ¬асюта хоче соб>= гетьманства >= не слухаЇ —омка-гетьмана, а запорожц>= соб>= гетьманом Ѕрюховецького зовуть.
Ч якого се Ѕрюховецького? Ч аж скрикнув Ўрам. Ч ўо се ще за про€ва?
Ч ѕро€ва, Ч каже, Ч така, що слухаЇш, да й в>=ри н€ти не хочетьс€. ¬и знаЇте <=ванц€?
Ч ќтак! Ч кажуть, Ч >=ще б не знати чури ’мельницького!
Ч Ќу, а чули, €ку наругу прийн€в в>=н од —омка?
Ч „ули, Ч каже Ўрам. Ч ўо ж по тому?
ј „еревань:
Ч «даЇтьс€, —омко нала€в <=ванц€ свинею, чи що?
Ч Ќе свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самот>=, чи там нап>=дпитку, а перед отаманн€м, перед генеральною старшиною, на домов>=й рад>= в гетьмана.
Ч а-га-га! Ч засм>=€всь „еревань. Ч ќдважив сол>= добре! Ч ќдважив сол>= добре, Ч каже божий чолов>=к, Ч да зробив негаразд. <=ванець був соб>= не значний товариш, да за свою щиру службу старому ’мельницькому мав велику в його повагу >= шанобу. Ѕувало, проживаЇш у гетьманському двор>=, то й чуЇш: Ђ оханий <=ванець! <=ванець, друже м>=й Їдиний!ї Ч озветьс€ до його п>=д веселий час, за чаркою. Ђfержись, ёру, Ч каже, бувало, синов>=, Ч держись <=ванцевоњ ради, €к не буде мене на св>=т>=: в>=н тебе не ошукаЇї. ќт ёрусь >= державсь його ради, >= вже, було, що скаже <=ванець, те й св€то. ј —омко, знаЇте сам>=, доводитьс€ ёрусев>= д€дько, бо старий ’м>=ль держав уперве його сестру анну; так в>=н >= незлюбив, що чура орудуЇ небожем. fа ото раз, €к з’њхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про в>=йськов>= реч>=, от <=ванець >= соб>= до гурту Ч немовби гетьманський чура Ч да щось >= бл€вкнув з простоти. ј —омко знаЇте €кий? «араз загоритьс€, €к порох. Ђѕане гетьмане, Ч до ёрус€, Ч старого пса не пристойно м>=шати в нашу компан>=ю…ї ќт €к воно було, панове, коли хочете знати. я сам там лучивсь, то й чув своњми ушима. fа при мен>= ж зчинивс€ й івалт уноч>=, €к —омко п>=ймав <=ванц€ з ножем коло свого л>=жка. fа ото й судили його в>=йськовою радою >= присудили ус>=кнути голову. ¬оно б же й сталось так, панове, да —омко видумав <=ванцев>= г>=ршу кару: звел>=в посадити верхи на свиню да й провезти по всьому ад€чу: Ч а-га-га! Ч зареготав >=знов „еревань. Ч отуз>= по заслуз>=.
ј Ўрам усе слухав мовчки да й каже понуро:
Ч —е все ми знаЇмо.
Ч «наЇте, Ч каже кобзар, Ч а чи чували, що п>=сл€ того вкоњв <=ванець?
Ч ј що ж в>=н, бгате, вкоњв? Ч питаЇ „еревань. Ч якби на мене, то враг би його й знав, що й чинити п>=сл€ такого сорому! як тоб>= здаЇтьс€, бгате ¬асилю?
“ой т>=лько мовчки похитав головою.
Ч ќт що зробив <=ванець, Ч прийн€в >=знов слово божий чолов>=к. Ч ћабуть, нечистий напутив його. ѕочав грош>= збирати, почав ус€кому годити, почав прохати ур€ду в гетьмана. “ой >= настановив його хорунжим. як же ото ёрусь не зм>=г держатись на гетьманств>= да п>=шов у ченц>=, так <=ванець, маючи в себе од ус>=х льох>=в гетьманських ключ>=, п>=дчистив щире ср>=бло, ск>=лько його там осталось, да й махнув на «апорожжЇ. ј там €к сипнув гр>=шми, так запорожц>= за ним роЇм: Ђ<=ван ћартинович! <=ван ћартинович!ї ј в>=н, ледачий, з ус>=ма обн>=маЇтьс€, да братаЇтьс€, да гор>=лкою поњть…
Ч Ќу, що ж >=з сього? Ч >=знов-таки спитав понуро Ўрам.
Ч ј от що з сього. «апорожц>= так соб>= його вподобали, що зозвали раду, да й бух <=ванц€ кошовим.
Ч <=ванц€! Ч аж скрикнули вс>= у одно слово.
Ч Ќ>=, вже його тепер н>=хто не зове <=ванцем, Ч додав божий чолов>=к, Ч тепер уже в>=н <=ван ћартинович Ѕрюховецький.
Ч —ила небесна€! Ч закричав, ухопившись за голову, Ўрам. Ч “ак се його зовуть запорожц>= гетьманом?
Ч …ого, панотче, його самого!
Ч Ѕоже правий, боже правий! Ч сказав ¬асиль Ќевольник, Ч переведетьс€ ж, видно, н>= на що славне «апорожжЇ, коли так>= гетьмани настали!
ј „еревань т>=лько см>=€вс€:
Ч а-га-га! ќце так, бгатц>=, що штука! <= во сн>= такого дива не снилось н>=кому!
Ч Ѕратт€ моЇ миле! Ч рече тод>= полковник Ўрам. Ч “€жко моЇму серцю! Ќе здолаю б>=льш од вас тањтись! ѓду € не в ињв, а в ѕере€слав, до —омка-гетьмана; а њду от чого. ”крањну роз>=драли надвоЇ: одну часть, через недол€шка “етерю, незабаром в>=зьмуть у своњ лапи л€хи, а друга сама по соб>= перевернетьс€ кат знаЇ на що. я думав, що —омко вже твердо с>=в на гетьманств>=, Ч а в його душа щира, козацька, Ч так м>=ркував €, що €краз п>=д>=йму його з ус>=ма полками на “етерю, да й привернем усю ”крањну до одноњ булави. >=ркоњ п>=дн>=с ти моЇму серцю, божий чолов>=че, да ще, може, €к-небудь д>=ло на лад повернетьс€, њдьмо зо мною на той б>=к: тебе козаки поважають, твоЇњ ради послухають…
Ч Ќ>=, панотче, Ч перебив його кобзар, Ч не сл>=д мен>= встр€вати до т>=њ «аверюхи.
Ќе нам теЇ знати,
Ќе нам про те, за те раховати:
Ќаше д>=ло богов>= молитись,
—пасителю хреститись…
ј б>=льш, Ч каже, Ч мен>= не по нутру ота м>=зерна€ пиха, що розвелась усюди по етьманщин>=. ѕочали значн>= козаки жити на л€дський кшталт >=з великоњ розкош>=. <= вже байдуже њм тепер старосв>=тськ>=њ сп>=ви, що й люд€м у подобу, >= богу не противн>=: держать коло себе хлопц>=в >=з бандурками, що т>=лько й знають р>=зати до танц>=в. fух м>=й не терпить сього!.. <= наша темна старчота, ради т>=Їњ ледащиц>=-гор>=лки, бринчить њм на кобзах ус€чину. «абули й страх божий. ”же ж ти не бачиш н>=чого, уже тебе наче вз€то >=з сього св>=ту: так чого ж тоб>= вертатись до гр>=х>=в людських? ”мудрив господь твою сл>=поту, то сп>=вай же добрим люд€м, не прогн>=вл€ючи господа; так сп>=вай, щоб чолов>=к на добре, а не на зле почувс€!