Чорна рада
Шрифт:
Ч Ѕгатц>=! Ч сказав „еревань. Ч ќт € почувсь на добре. ’од>=мо лиш до хати. “ам нам дадуть таких вареник>=в, що вс€ке горе на душ>= одлигне. од>= вже вам гуторити про своњ смутки. я радуюсь, що господь послав мен>= таких гостей, а ви т>=лько охаЇте та стогнете. Ќе засмучайте моЇњ гостини, забудьте своњ г>=рк>=њ думи хоч на сьогодн>=шн>=й веч>=р.
“ак говор€чи, устав да й пов>=в своњх гостей до хати. Ўрам >=шов за ним, хитаючи понуро головою. ¬асиль Ќевольник голосно журивс€, на його гледючи. Ѕожий чолов>=к €сен був на виду, мов душа його жила не на земл>=, а на неб>=.
<=I<=
«агл€нув „еревань у пекарню:
Ч , Ч каже, Ч да се ж ти мен>= й жениха прив>=з, пане бгате! (ј в пекарн>= давно вже сид>=в ѕетро Ўраменко, розмовл€ючи з „ереванихою >= з њњ дочкою Ћесею). Ѕач, €к у њх весело, не так, €к у нас! ўебечуть, наче горобц>=. ўо то за милий в>=к молодецький! ¬еди ж, ¬асилю, гостей у св>=тлицю, а € поздоровкаюсь >=з молодим Ўрамен€м.
—в>=тлиц€ в „ереван€ була така ж, €к >= тепер буваЇ в €кого заможного козака (що ще то за луччих час>=в д>=д або батько збудовав). —волок гарний, дубовий, штучно покарбований; >= слова з св€того письма вир>=зан>=; вир>=зано >= хто св>=тлицю збудовав, >= €кого року. <= лавки були хорош>=, липов>=, >=з спинками, да ще й килимц€ми позастилан>=. <= ст>=л, >= божник >=з шитим рушником округи, >= все так було, €к >= тепер по добрих люд€х ведетьс€. ќдно т>=лько диво було в „ереван€ таке, що вже тепер н>=де не зуздриш. ругом ст>=н полиц>=, а на тих полиц€х ср>=бн>=, золот>= й кришталев>= кубки, коновки, пл€шки, тац>= >= вс€ка посудина, що то на в>=йн>= поздобувано. як палили козаки шл€хетськ>=њ двори >= кн€жецьк>=њ замки, то все те м>=шками виносили. “ак-то бог тод>= погодив козацтву, що т>=њ вельможн>=њ каштел€ни >= старости пишн>=њ, несказано горд>=, що гукали на гайдук>=в, сид€ >=з сими кубками да конвами поза столами, п>=шли в неволю до риму або пол€гли головою в пол>=, а њх кубки сто€ть у козака в св>=тлиц>=. <=ще ж по ст>=нах вис€ть >= њх шабл>=, пищал>= п>=д ср>=блом, старосв>=тськ>= сагайдаки татарськ>=њ, шит>=њ золотом ронди, н>=мецьк>= гаркебузи, сталев>= сорочки, шапки-сисюрки, що вкриЇ тебе зал>=зною с>=ткою Ч >= н>=€ка шабл€ не в>=зьме. ќтже н>=що т>=Ї не оборонило л€х>=в >= недол€шк>=в: допекли козакам >= посп>=льству до самого серц€. “о от тепер >= т>=њ луки, >= т>=њ шабл>=, >= вс€ та збро€ с>=€Ї не в одного „ереван€ в св>=тлиц>= >= веселить козацьк>= оч>=.
“>=лько ж ѕетру, Ўрамовому синов>=, здалось найкраще у пекарн>=, хоч там не було н>= шабель, н>= сагайдак>=в, а т>=лько сам>= кв>=тки да запашн>=њ з>=лл€ за образами й поза сволоком, а на стол>= лежав €сний да високий хл>=б. “ак Ћес€ ж усе скрашала собою так, що вже справд>= годилось би сказати: Ђ” хат>= в нењ, €к у в>=ночку; хл>=б випечений, €к сонце; сама сидить, €к кв>=точкаї. <= розговоривсь >=з нею ѕетро, €к брат >=з сестрою. ј сама „ереваниха була пан>= вв>=члива: знала, €к до кого з речами обернутись. “ак моЇму козаков>= луччоњ компан>=њ було й не треба: тут би в>=н >= зас>=в на весь веч>=р, дивл€чись на чорн>= д>=воцьк>= брови да на щит>= рукава.
як ось >= л>=зе „еревань, сопучи, через пор>=г. ”валивсь у хату да, розставивши руки, до його:
Ч ј, бгатику! Ч >= почав ц>=ловатись. Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, не вниз >=деш, а вгору. “о був козак над козаками, а тепер >=ще став кращий!.. ћеласю! Ч обернувсь до ж>=нки. Ч ќт нам з€тьок! Ћесю, от жених тоб>= п>=д пару, так-так! а-га-га! Ѕач, бгате, €кий € чолов>=к? —ам набиваюсь >=з своњм добром. “ак не бере ж бо н>=хто, та й год>=! ’од>=мо, бгате, в св>=тлицю; нехай вони тут соб>= пораютьс€. >=ноча р>=ч коло печ>=, а нам, козакам, чарка та шабл€.
fа, вз€вши ѕетра за руку, >= пот€г до св>=тлиц>=. ќбернувсь козак, переступаючи через пор>=г, Ч >= серце в його заграло: Ћес€ не спускала з його очей, а в тих очах с>=€ла й ласка, й жаль, >= щось >=ще таке, що не виловиш н>=€кими словами. —подобавсь, видимо, козак д>=вчин>=.
Ч ќсь подивись, д>=дусю, Ч каже „еревань, прив>=вши ѕетра до божого чолов>=ка, Ч чи той се Ўраменко, що переплив —луч п>=д кул€ми? ѓй-богу, € й дос>= дивуюсь, що таке молоде, та таке см>=ле! ѕробравсь у л€дський таб>=р, убив хорунжого й корогов його прин>=с до гетьмана. ўо ж би тепер воно зробило!
Ѕожий чолов>=к положив ѕетрусев>= на голову руку да й каже:
Ч fобрий козак; по батьков>= п>=шов. ќдвага велика, а буде довгов>=чний, >= на в>=йн>= щасливий: н>= шабл€, н>= кул€ його не одол>=Ї, Ч >= вмре своЇю смертю.
Ч Ќехай лучче, Ч сказав батько, Ч пол€же од шабл>= >= од кул>=, аби за добре д>=ло, за ц>=л>=сть ”крањни, що ось роз>=драли надвоЇ.
Ч Ќу, год>= ж, год>= вже про се! Ч каже „еревань. Ч ќсь € вам дам краще д>=ло до розмови.
<= д>=став >=з полички жбан, прехимерно з ср>=бла вилитий >= що то вже за приукрашений! Ќе жалували пани грошей дл€ своЇњ пихи >= пот>=хи. ѕо боках б>=гли босон>=ж д>=вчата Ч >=нша >= в бубон б’Ї; а зверху сид>=в, мов живий, божок гречеський, Ѕахус. “им-то „еревань >= звав сей жбан божком.
Ч Ўкода мен>=, д>=дусю, твоЇњ темноти, Ч каже кобзарев>=. Ч ќсь на лиш полапай, €ке тут диво. —е € в ѕольщ>= таке соб>= доскочив.
Ч —уЇта суЇтств>=й! Ч каже той, усм>=хнувшись.
Ч Ќ>=, бгатику, не суЇта! ќсь €к вип’Їмо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.
Ч <=з божка! Ч каже Ўрам. Ч “ак отсей чортик зоветьс€ в тебе божком?
Ч Ќехай в>=н буде й чортик, Ч одв>=туЇ „еревань, Ч т>=лько кажуть, що в старовину у грек>=в… Ѕув народ греки, так, прим>=рно, €к ми тепер козаки… Ќарод непоб>=димий, Ч от що!.. “ак у тих-то грек>=в сьому божку, кажуть, була велика шаноба.
Ч ј в тебе вже не така? Ч питаЇ Ўрам.
Ч Ќ>=, Ч каже, Ч на мене в>=н не нар>=катиме, а от коли б ви його не зневажили.
<= достав мальовану тацю, ср>=блом ковану. ј на тац>= було намальоване таке, що вс€ке б засм>=€лось. идок даЇ запорожцев>= напитись гор>=лки з барильц€. «апорожець так >= припав до барила, а жид Ч одно од страху, а друге од скнарост>= Ч держить та й труситьс€. ј зверху >= п>=дписано: ЂЌе трусись, пс€юхо: губи поб’Їш!ї ќт на таку-то тацю поставив „еревань п’€ть кубк>=в-р>=пок да й почав наливати €кусь настойку з того божка.
Ч —е, бгатц>=, Ч каже, Ч така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, €кби випив добру чарку.
fа й обн>=с ус>=х; не минув >= ¬асил€ Ќевольника, хоть той сто€в соб>= оддал>=к, мов у монастир>= служка перед >=гуменом.
Ч Ќу, бгате ћихайле, Ч каже, повесел>=вши трохи од того трунку, Ўрам, Ч загадаю ж € тоб>= про твого божка загадку: стоњть божок на трьох н>=жках; король каже: Ђѕот>=ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї.
Ч Ќу, бгатику, Ч каже „еревань, Ч хоч убий, не второпаю. fак €к, €к? ороль на трьох н>=жках, а крал€ каже: Ђѕогибель мо€ї?
Ч Ќе король, а божок на трьох н>=жках, €к от >= тв>=й. ороль каже: Ђѕот>=ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї
Ч ј, пек же його матер>=, €к мудро!.. ороль каже: Ђѕот>=ха мо€!ї —ебто, бач, €к чолов>=к уп’Їтьс€, то вже тод>= кричить: Ђя король!ї ј ж>=нка: Ђќх, погибель же мо€! fе ж мен>= тепер д>=тис€?ї
Ч якраз так! “>=лько, братику, тво€ ж>=нка не зл€калась би тебе, хоть би ти й королем >=зробивсь?
Ч <=ще не одгадав! Ч каже „еревань, Ч јну ж, ти сам!
Ч ћен>= не диво, а от €кби ти показав свою премудр>=сть!