Чорна рада
Шрифт:
Ўрам хоть >= сердивсь на запорожц>=в, да й сам не постер>=г, €к задививсь на них. fобр>=њ молодц>= багато >=нколи д>=€ли люд€м шкоди по ¬крањн>=, да, мимо того €кось припадали до душ>= вс€кому. Ќе раз доводилось мен>= самому слухати, €к >=нший д>=д, споминаючи њх пакост>=, зачне, було, њх коренити, а дал>=, €к заговоритьс€, €к забалакаЇтьс€ про њх звичањ да ходи, то й сам не знаЇ, чого йому й жаль стане с>=ромах, >= зачне сива голова гуторити про них, €к про своњх родич>=в. „им же то, чим т>=њ запорожц>= так припадали до душ>= вс€кому? ћоже, тим, що вони безпечне, да разом €кось >= смутно дивились на божий мир. ул€ли вони >= гульнею доводили, що все на св>=т>= суЇта одна. Ќе треба було њм н>= ж>=нки, н>= д>=тей, а грош>= розсипали, €к полову. ћоже, тим, що «апорожжЇ >=споконв>=ку було серцем украњнським, що на «апорожж>= вол€ н>=коли не вмирала, давн>= звичањ н>=коли не забувались, козацьк>= предков>=чн>= п>=сн>= до посл>=ду дней не замовкали, >= було те «апорожжЇ, €к у горн>= >=скра: €кий хоч, такий >= роз>=дми з нењ огонь. “им-то, мабуть, воно й славне по м>=ж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душ>= вс€кому!
„еревань, дивл€чись на т>=њ скоки й викрутаси, аж ногою притупував, уз€вшись у боки.
Ч ќт, бгате, Ч каже Ўрамов>=, Ч де люде вм>=ют жити на св>=т>=! оли б € був не жонатий, то зараз би п>=шов у запорожц>=!
Ч Ќе знать, що ти провадиш, свате! Ч дав йому одв>=т Ўрам. Ч “епер чесному чолов>=ков>= стид м>=шатись м>=ж с>= розбишаки. ѕеревернулись тепер уже казнаЇ на що запорожц>=. ѕоки л€хи да недол€шки душили ”крањну, туди вт>=кав щонайкращий люд з город>=в; а тепер хто йде на «апорожжЇ? јбо гольт€пака, або злодюга, що боњтьс€ шибениц>=, або дармоњд, що не звик заробл€ти соб>= насущного хл>=ба. —ид€ть там ока€нн>=њ в —>=ч>= да т>=лько п’€нствують, а очорт>=Ї гор>=лку пити, так >= њде в городи да тут >= величаЇтьс€, €к порос€ на орчику. :ур њм >=з њх скоками! ѕоњдьмо борж>=й у ѕечерський, а то не застанем на службу.
оли ж тут хтось >=з-за плечей:
Ч ќвва!
ќбернувсь Ўрам, аж у його ззаду стоњть запорожець у кармазинах; стоњть >= см>=Їтьс€.
Ч ќвва, Ч каже, Ч >= оце б то наче й правда, а воно зовс>=м брехн€.
Ч <=роде! Ч не стерп>=вши, гукнув на його Ўрам; да, схаменувшись, де в>=н, зараз >= перем>=г себе. Ч :ур тоб>=, Ч каже, Ч опр>=ч божого дому!
fа скор>=й до кон€, да й поњхав. „еревань >=з ѕетром за ним.
„ереваниха теж посп>=шала до ридвана, бо до запорожц€ пристав другий братчик, >= хоть н>=чого њй не сказали, да погл€дали на Ћесю так хижо, €к вовки на €гницю.
ѕервий запорожець був здоровенний козарлюга. ѕика широка, засмалена на сонц>=; сам опасистий; довга, густа чуприна, п>=дн€вшись перше вгору, спадала за ухо, €к к>=нська грива; уси довг>=, униз позакручуван>=, аж на жупан >=звисали; оч>= так >= грають, а чорн>=, густ>=њ брови аж геть п>=дн€лись над тими очима, >= Ч враг його знаЇ Ч гл€неш раз: здаЇтьс€, супитьс€; гл€неш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз >= п>=дн>=ме тебе на см>=х. ј другий був молодий, високий козак, т>=лько щось аз>=атське; зараз >= видно, що не нашого пол€ €года, бо до —>=ч>= сходились бурлаки з усього св>=ту: прийде турок Ч >= турка приймають; прийде н>=мець Ч >= н>=мець буде запорожцем, аби перехрестивсь да сказав: Ђ¬>=рую во ’риста <=суса; рад воювати за в>=ру христи€нськуї.
«радовалась „ереваниха, €к наздогнала своњх, мов слобонилась од €коњ напаст>=. ќт >= поњхали вс>= через ¬ерхн>=й город, а дал>= ћихайл>=вською стежкою через вс>=йкову долину, на ѕечерську гору. ј по ѕечерськ>=й гор>= росла тод>= скр>=зь дика пуща. fорога через ту пущу була дуже трудна: то крутилась пом>=ж деревом, то спускалась у байраки, то обходила кудлат>=њ кучугури. –идван, що дальш, усе одставав од верхових; а ѕетро, п>=сл€ тих чудних „ереванишиних речей, не державсь уже ж>=ночого боку. ќстались наш>= прочанки т>=лько з ¬асилем Ќевольником.
јж ось з обох бок>=в дороги закопот>=ли кон>=, затр>=щало сухе г>=ллЇ п>=д копитами, >= показались кр>=зь зелену л>=щину кармазини, њх наздогнали запорожц>=, Ч тих двоЇ, що одр>=знились коло братства од прощальник>=в.
„ереваниха з дочкою сам>= не знають, чого зл€кались. Ѕо с>= гульт€њ њдуть не по-людськи: не гл€д€ть >= дороги, а так куди здр€ >= мчатьс€ по гаю; т>=лько все крут€тьс€ пом>=ж деревом коло ридвана; не попереджують >= ззаду не остаютьс€. ј кон>= наче знають, чого сим шибайголовам хочетьс€: скачуть, €к кози, то сюди, то туди пом>=ж кущами. јж страшно було дивитись, €к та дика степова животина др€паЇтьс€ копитами на кручу, то отсе з круч>= кинетьс€ в проваллЇ, >= не видно њњ стане, т>=лько глухо тупотить >= хропе у байрац>=. Ќаш>= не раз уже думали, що к>=нь перекинувсь назад >= задавив њздц€ п>=д собою; аж ось њздець, €к вихор, вискочить знов на кучугуру да й заграв на сонц>= кармазинами.
“ак поринаючи да крут€чись, мов не перед добром, запорожц>= перекликались через дорогу, €к хиж>=њ орли, >= повели таку розмову, що в наших прочанок >= душ>= не стало.
Ч ќт, брате, д>=вка! Ч гукне один. Ч Ќехай € буду шмат гр€з>=, а не лицар, коли € думав, що в на св>=т>= таке диво!..
Ч ге, Ї сало, та не дл€ кота! Ч озветьс€ другий через дорогу.
Ч „ом же не дл€ кота? ’очеш, зараз поц>=лую!
Ч ј €к поц>=лують коло стовпа ки€ми?
Ч ўо мен>= кињ! “а нехай мене хоч зараз рознесуть на шабл€х!
Ћес€ бо€лась, щоб справд>= в>=н не напавсь на нењ; аж тут на дороз>= байрак. «апорожц>= так >= кинулись туди, €к т>=њ демони.
Ч ¬асилю! Ч каже тод>= „ереваниха. Ч уди отсе ми зањхали? ўо отсе з нами буде?
Ч Ќе б>=йс€, пан>=, Ч каже, всм>=хнувшись, ¬асиль Ќевольник. Ч fобр>= молодц>= т>=лько жартують. ¬они зроду д>=вчат не займають.
ј „ереванис>= щось дуже сумно. «вел>=ла њхати швидше, щоб наздогнати своњх. як ось запорожц>= знов по боках дороги. упани позабризкували в гр€зь у байрац>=, да њм про те байдуже.
Ч ей, брате Ѕогдане „орногоре! Ч гукне знову старший. Ч «наЇш, що € тоб>= скажу?
Ч <= вже!.. ѕутнього не скажеш, прилипнувши до баби.
Ч ќт же почуЇш од мене таке, що аж оближешс€!
Ч ќго!
Ч <= не ого! ќсь слухай. ’оч —>=ч нам >= мати, а ¬еликий Ћуг батько, да дл€ такоњ д>=вчини можна покинути >= батька, й мат>=р.
Ч „и вже б то?
Ч ј то що х>=ба?
Ч уди ж тод>=?
Ч ќвва!
“ут запорожц>= знов >=зчезли, €к мара. ћати й дочка думали, що в њх >= справд>= щось недобре на думц>=; а ¬асиль Ќевольник похитав головою, да, й каже:
Ч ўо за любий народ оц>= братчики! ќх, був >= € колись таким вигадником, поки л>=та не приборкали та прокл€та невол€ не примучила! асав >= €, €к божев>=льний, по степах за кабардою; вигадував >= € ус€к>= вигадки; знали й мене у городах >= на степах, знали мене шинкар>= й музики, знали пани й мужики, знало лицарство и хл>=бороби!
Ч ўе € не таке скажу тоб>=! Ч гукнув, €к >=з бочки, запорожець.
Ч Ѕуло б з тебе й сього, Ч одв>=товав другий, Ч €кби почув батько ѕугач: одбив би в>=н у тебе хутко до баб охоту!