Чорна рада
Шрифт:
Ч Ќу, а дал>=?
Ч ј дал>=… —е вже так завс>=гди буваЇ, що скоро чолов>=к зробить добре д>=ло, то сатана, не за хл>=бом його згадуючи, >= п>=дсуне >=скушен>=Ї… fал>= дивлюсь, стоњть крал€ така, що т>=лько гм! “а й год>=.
Ч ќ, невже таки ж>=ночий р>=д спокусив хоть раз запорожц€?
Ч ќй-ой-ой, пане гетьмане! “а ще €к! <= не диво-бо: јдам був чолов>=к не нашого брата, та й той сп>=ткнувсь на ву!
Ч «в>=дки ж уз€лась та крал€?
Ч —питай њњ сам, зв>=дки! я такоњ пишноњ панни не зум>=ю й зайн€ти. <= погл€нув на Ћесю.
Ч “ю-тю, дурню! Ч каже, засм>=€вшись, —омко. Ч —е мо€ молода!
Ч “а мен>= не те горе, що вона тво€ молода, Ч каже, здихнувши, запорожець, Ч а те, що зовс>=м мене причарувала.
”с>= зареготали, почувши таке диво.
Ч Ѕраво, Ч каже —омко, Ч ведм>=дь попавсь у те-нети! ўо ж тепер буде?
Ч ј що ж? ¬едм>=дь п>=де до свого берлога >= тенети за собою пот€гне.
Ч як! ќтсе у —>=ч би то?
Ч „ого ж у —>=ч? ’>=ба т>=лько й св>=ту, що в в>=кн>=?
Ч <= отсе такий жвавий козарлюга, да ще й отаман, ради ж>=нки покине товариство?
Ч ј чом же? “а дл€ такоњ крал>= можна покинути й усе на св>=т>=, не то що товариство.
Ч Ќу, куди ж би ти пот€г своњ тенети?
ирило “ур засм>=€всь.
Ч “и-бо вже, пане €сновельможний, хочеш усю правду разом випитати. Ќе хочетьс€ тоб>= й признаватись, не хочетьс€ й брехати.
Ч Ѕо ще, кажеш, >=зроду не брехав? Ч додав, шуткуючи, —омко.
Ч Ќе збрешу й тепер, Ч каже ирило “ур. Ч fайте т>=лько гортань промочити.
fа й кашл€нув, випивши кубок, >= погл€нув по вс>=х гост€х, розгладжуючи вуси.
Ч “реба, Ч каже, Ч вам, панове, знати, що „орна гора те ж св€те, що й наша —>=ч, т>=лько що там не цураютьс€ бабського роду. ј то >= под>=лена так, €к у нас: у нас курен>=, а в њх братства, >= над ус€ким братством обирають отамана. ј що вже воювати з бусурменами, так хоч щодн€. “а €к у њх воюють, коли б т>=лько ви знали! як зачне розказувати м>=й побро, то аж душа вгору росте. ѕобро м>=й, знаЇте, забр>=вши на ¬крањну, скучив без своЇњ „орноњ ори >= вже давно зазива мене в гост>=. <= то сказати: чом не погул€ти козаков>= по св>=ту, чом не подивитись, €к живуть >=нш>= €зики?
¬с>= слухають, до чого в>=н доведе свою р>=ч. ќчаровав ус>=х запорожець.
Ч Ђfобре, Ч кажу, Ч поњдьмо, покажем твоњм земл€кам козацьке лицарство; нехай >= нас там знають!ї Ч ќто ж >= побратавсь € з ним у братств>=, так уже, щоб у нас не було се моЇ, а се твоЇ, а все укуп>=: щоб помагать один одному у вс€к>=й пригод>=, щоб менший старшому був в>=рним слугою, а старший меншому р>=дним батьком. ¬оно б >= добре, та €к побачив € отсю кралю, так душа й дала сторчака, Ч Ђяк хочеш, Ч кажу, Ч побро, а € без сењ д>=войки не поњду з ”крањни!ї Ќе бабак же й м>=й побратим, Ч Ђћоре! Ч каже. Ч ” нас €к кому припаде до душ>= руса коса, то вхопить €к сок>=л чайку, та й до попаї.
Ч —е вже по-римськи! Ч каже, см>=ючись, —омко. Ч ј €к же в тоњ чайки Їсть брати-орли або родич>=-соколи?
Ч “им-бо й ба, що юнаки знають >= сьому лиху запоб>=гти. “>=лько нат€кни, то сам>= визвутьс€! Ђайде, море! fа т>= отмемо д>=войку!ї —ебто по-нашому: Ђайда, одн>=мем тоб>= д>=вчину!ї ќт >= зберетьс€ чолов>=к дес€ть тих отмичар>=в: спор€д€тьс€ €к на в>=йну, >= вже €к попадуть у своњ лапи русу косу, то хоч голови положать, а не впуст€ть родичам. ѕек його матер>=! “аким звичай по смаку мен>=! <= вже х>=ба не € буду, щоб € не доказав такого ж отмичарства. ¬они беруть одн>=Їю хистю, а в нашого брата про запас >= характерство Їсть!
Ч ўо за бал€ндрасник отсей прудиус! Ч каже, см>=ючись, —омко. Ч ћабуть, у вас в —>=ч>= т>=лько й роботи, що пот>=шати один одного вигадками.
Ч , пане гетьмане! Ќаш>= братчики, що в бога день, виробл€ють так>=њ чудас>=њ, що не треба й вигадок. “о вже знаю, що пани-молодц>= не почують луччоњ, €к € сьогодн>= викину. ўе такоњ чудас>=њ зроду н>=хто не чував.
Ч ўо ж то буде за чудас>=€?
Ч “ак, н>=чого: п>=дхоплю т>=лько на с>=дло отсю кралю, та й шукай в>=тра в пол>=. ћахнем з побратимом навпростець до „орноњ ори. ќх, да д>=вчина ж гарна! Ч додав ирило “ур, погл€нувши вовчим погл€дом на Ћесю.
Ћес€ вже давно була сама не сво€ од страху. «роду вона н>=кого так не бо€лась, €к сього запорожц€. р>=пилась, однак же, сердешна, сидючи за столом. як же погл€нув в>=н отак на нењ, то наче аж до серц€ дос€г њњ очима. «л€калась голубонька, €к дитина, >= заплакала з л€ку. «атулила руками оч>=, а сльози м>=ж пучки так >= капот€ть. ћати соб>= стривожилась, устала з-за стола >= одвела њњ в к>=мнату.
ј козакам >= байдуже, т>=лько см>=€лись.
Ч ќ, вражий ти комишнику, Ч каже Ўрам, Ч бач до чого добалакавсь! <=зл€кав справд>= б>=дну дитину.
„ереваниха вже не вернулась до столу; однак н>=хто п>=сл€ об>=д не догадавсь дов>=датись, чи не занедужала з переполоху Ћес€. “од>= ще козак мало зважав на ж>=ноче серце. >=ноч>= сльози й печаль не скоро проймали йому душу. ”ставши з-за стола, ирило “ур под€кував за хл>=б, за с>=ль по-своЇму:
Ч —пасиб>= богу та мен>=, а господарю н>=: в>=н не нагодуЇ, то другий нагодуЇ, а з голоду не вмру, Ч да й пот€г >=з подв>=р’€ з побратимом, не сказавши н>=кому й Ђпрощайтеї, наче з свого курен€. “>=лько чутно було, €к висп>=вував за вор>=тьми:
урба мене сушить, журба мене в’€лить,
урба мене, мо€ мати, скоро з н>=г >=звалить.
Ч „и чуЇш? Ч каже тод>= Ўрамов>= гетьман. Ч Ќ>=хто не розбере, чим душе низовець, поки сам себе не ви€вить. ќт же € знаю, що в сього ирила “ура щось на душ>= важке лежить. ”даЇ в>=н >=з себе паливоду, а постер>=гав не раз €, куди пр€муЇ сей юрода. fивно во оч>=ю, а так воно Їсть, що в>=н т>=лько й живе душ>= спасен>=Їм.
Ч Ћедачу ж вибрав в>=н дорогу! Ч каже Ўрам.
Ч Ќа €ку натрапив, таку й вибрав, батьку! —отворив себе буњм >= безумним дл€ бога. ќт воно що! осподь його знаЇ, куди в>=н зайде; а бачив € раз, €к ирило “ур, мол€чись серед ноч>= богу, обливавсь гар€чими сльозами, >= нехай би пустинник зн>=с таку молитву до бога, €к сей гульв>=са! ѕрислухавшись, € сам… fа що про те розказовати? “о д>=ла бож>=. ќдкрию тоб>=, панотче, чого отеЇ € в иЇв>=. Ќе сватанн€ в мене на думц>=. ѕов>=нчаЇш ти мене, од>=гнавши л€х>=в до —луч>=, щоб мо€ ж>=нка була гетьманша на всю губу. ј тепер перед в>=йною треба нам поставити у иЇв>= твердо ногу, понасипати горлахи пашнею, припасти довол>= пороху >= в>=йськовоњ зброњ да ще спор€дити одно д>=ло. ќсь ход>=мо лиш до архимандрити, до нашого порадника. >=зель, батьку, тепер у нас такий головатий чолов>=к, к колись був ћогила. ѕоговоримо з ним де про що з ад€цьких пункт>=в. Ќе дурень був ¬иговський, що написав њх, т>=лько дурень, що з’€кшавсь >=з л€хами. « л€хами в козак>=в вов>=ки-в>=чн>= ладу не буде. „и гаразд, чи не гаразд, а з москалем нам треба укуп>= жити. —е вже так, батьку!