Чорна рада
Шрифт:
Ч ќй, синку! Ч каже Ўрам. Ч –ознюхали ми тепер добре бо€р да воЇвод московських!
Ч —е, батьку, €к до чолов>=ка! ј москаль нам р>=дн>=ший од л€ха, >= не сл>=д нам од його одриватись.
Ч Ѕог його знаЇ! Ч каже здихнувши Ўрам. Ч ћоже, воно так буде й лучче.
Ч ”же ж пак не гiрше, батьку! Ѕо тут усi слухають одного, а там, що пан, то й король, i вс€ке ледащо норовить, €к би козака в гр€зь затоптати.
Ч Ќе дiждуть вони сього, нев>=рн>=њ душ>=! Ч каже Ўрам, ухопившись за уса.
Ч ќтже, щоб не дождали, батьку, так треба нам з москалем за руки держатись. —е ж усе одна –усь, боже м>=й милий! оли в нас заведетьс€ добро, то й москалю буде лучче. ќсь нехай лиш господь нам допоможе зложити докупи обидва береги fн>=пров>=, тод>= ми позаводимо усюди правн>=њ суди, школи, академ>=њ, друкарн>=, п>=дн>=мемо ¬крањну вгору >= возвеселим душ>= тих великих кињвських ярослав>=в >= ћономах>=в.
–озмовл€ючи про так>= реч>=, п>=шли до отц€ <=нокент>=€ удвох чи втрьох, а де€к>= роз>=йшлись по монастирев>=.
ўо ж д>=€лось >=з Ћесею? ¬она, голубонька, справд>= рознемоглась. Ќе жартами здавались њй химерн>= реч>= запорожц€: вона бо€лась, щоб не вхопив в>=н њњ, €к шул€к, >= просила матер>= позащ>=пати кругом двер>=. „ого вже не робила мати, щоб њњ заспокоњти! —ердешному д>=вчат>= так >= сто€в перед очима страшенний запорожець. ”же й „еревань, увалившись у к>=мнату, пробував а њњ уговорювати, щоб не л€калась не знать чого; раз>=в зо два назвав, забувшись, аж бгатиком; дал>= бачить, що н>=чого з нею не врадить, махнув рукою да й л>=г одпочити; проспав, неборак, аж поки задзвонено до вечерн>=.
ѕ>=сл€ вечерн>= знов позбирались ус>= у козацьке подв>=р’Ї. етьман >= Ўрам вернулись >=ще весел>=ш>=, пили за здоров’Ї великоњ, одностайноњ ”крањни, пили й за цар€ православного >= праведного, которий н>= дл€ кого в св>=т>= душею не покривить, не так €к той король, що оддав козак>=в магнатам на поталу. ќд щирого серц€ празниковали. „еревань соб>= був рад, що Ўрам повесел>=шав, >= все т>=лько вигукував за кубком:
Ч ўоб нашим ворогам було т€жко!
<= весь же той гармидер чинивсь через ст>=ну од Ћес>=. Ћежала вона зовс>=м мов недужа, а про нењ н>=хто й не спогадав. —казано Ч козаки: байдуже њм про жiнок, €к заход€тьс€ з вiйськовими речами. ќтже, хоч небожата-жiноцтво вже i знали i корились своњй долi, да защемiло серденько в моЇњ Ћесi од того занедбанн€; жаль њй було не помалу на свого €сного жениха, на —омка якима. Ћицар над лицарством, вродливий над вродливими, да, видно, тiлько в його i думки, що про гетьманськ>= пор€дки. ј д>=вочому серцю що >= молодецька краса, що >= козацька слава, коли до нењ козак не горнетьс€?
Ћес€ полюбила —омка >=ще тод>=, €к в>=н було носить њњ на руках >= даруЇ њй то золот>= сережки, то добре намисто. <=ще тод>= звав в>=н њњ своЇю судженою >= зложив з „ереванихою руки. „ереванев>= здавалось жартами таке залиц€нн€, а вони з „ереванихою не жартують словами. « щирого серц€ зове в>=н њњ своЇю ненею, з щирого серц€ зове вона його своњм з€тем. <= зросла Ћес€, його кохаючи, кохаючи щиро д>=вочим серцем. ўо т>=лько в п>=сн€х висп>=вують про те коханнЇ, усе вона складала у своЇму серц>=. ќтже зове вже в>=н њњ своЇю й молодою, т>=лько все воно вийшло не так, €к то вона соб>= компоновала. ѕро >=нш>=њ реч>= клопочетьс€ в>=н >=з старим Ўрамом, про >=нш>=њ реч>= широко розмовл€Ї, а њњ мовби нема йому й на св>=т>=. «ащем>=ло горде д>=воче серденько, да мовчала небога, не сказала й матер>=.
ј що ж ѕетро? ѕетро зараз п>=сл€ об>=д уз€в рушницю >= п>=шов у гай, н>=би на польованнЇ. ѕроблукав сердега по гаю до самого вечора. ¬ернувсь на подв>=р’Ї, аж там ус>= весел€тьс€. ом>=н справили такий, мов справд>= на бенкет>=. <=нш>= й до нього прис>=пались >=з кубком, а йому притьмом прийшлось так, €к сп>=вають у п>=сн>=:
„омусь менi, братцi, горiлка не п’Їтьс€:
оло мого серц€ мов гадина в’Їтьс€!
—iли за вечерю, аж ось iзнов iде ирило “ур, тiлько вже без побратима.
Ћес€ не вийшла вечер€ти. –озгор>=лась >= рознемоглась сердешна д>=вчина, що притьмом мусила „ереваниха посилати у хут>=р до чернечого пас>=чника пo шептуху. ѕрийшла шептуха >= наварила €когось з>=лл€, щоб напоњти на н>=ч, да й сама бабус€ осталась ночовати на подв>=р’њ. Ќадвеч>=р ублагала була мати Ћесю розд€гтись да л€гти спать; €к же почула Ћес€ ирила “ура голос, то так >= затрусилась; >= вже шкода було й казати њй про сон! Ѕо€лась заснути, щоб не вхопив той пугач њњ сонну. Ќе вонтпила вона, що сей пройдисв>=т не своЇю силою дише, бо не раз чувала про запорозьке характерство.
ј ирилов>= “уру, мабуть, були жарти з того д>=вочого жаху. —>=в за вечерю, да зараз >= почав викидати.
Ч Ќу, панове, Ч каже, Ч тепер € вже зовс>=м налагодивсь у дорогу.
Ч ” €ку се? Ч питаЇ —омко.
Ч “а в „орну ж ору.
Ч ”се-таки туди? “и не покинув своЇњ думки?
Ч оли ж се бувало, пане гетьмане, щоб наш>= братчики, задумавши що-небудь, покинули свою думку, мов €ку химеру? ѕро що >=ншому >= згадати страшно, те низовець, сид€чи над широким морем-лиманом, викомпонуЇ, вим>=зкуЇ >= вже х>=ба лусне, а не покине своЇњ гадки. “ак отеЇ й мен>= прийшлось, бачу, або луснути, або доказати слави, бо вже не дурно щось мою “урову голову так заморочили д>=воч>= оч>=.
Ч <= тоб>= отеЇ, запорожцев>=, отшельников>=, не сором признатись? Ч каже Ўрам, бо й в>=н, старий, розв>=шав уш>=, €к пон>=с той своњ бал€ндраси. Ч ј що скаже товариство, €к дочуЇтьс€, що кур>=нний отаман так осрамив своњх братчик>=в?
Ч Ќ>=чого не скаже, бо € вже тепер вольний козак.
Ч як то тепер вольний? ј перше ж х>=ба був невольний?
Ч ” нас, панове, поки козак не випишетьс€ з коша чи з курен€, то слухай с>=човоњ старшини, так €к >=гумена. «нюхайсь тод>=, коли хоч, з бабою, то знатимеш, поч>=м к>=вш лиха! “>=лько наш чернечий устав кращий од монастирського. ” нас, скоро чолов>=ка спантеличить мирська суЇта, то в куну або до кози не саджають, а зараз Ч >=ди соб>= к нечист>=й матер>=! ¬ибрикайсь на вол>=, коли дуже розжир>=в на товариському хл>=б>=! <= чи раз же то трапл€лось, що сердешний с>=ромаха попогасаЇ по городах, ухопить, €к там кажуть, шилом патоки та, побачивши на власн>= оч>=, що чортмаЇ в св>=т>= н>=чого путного, покине ж>=нку й д>=тей, вернетьс€ в кур>=нь: Ђй, братчики! ѕрим>=те мене знов м>=ж товариство! „ортма на св>=т>= добра! Ќе стоњть в>=н н>= радост>=, н>= печал>=ї! ј братчики тод>=: Ђј що, ледащице! ”хопив шилом патоки? Ѕери лишень кор€к та випий з нами с>=Їњ дури, то, може, порозумн>=йшаЇш!ї ќт б>=долаха с>=даЇ м>=ж милим товариством, п’Ї, розказуЇ про своЇ городове житт€ з ж>=нкою та з д>=тьми; а т>=њ слухають, кепкують з його, €к >=з блазн€, та т>=лько за боки берутьс€. “ак >= м>=й пок>=йний панотець, Ч нехай царствуЇ, Ч њзд€чи колись >=з прощальником по городах, натрапив на так>= оч>=, що й товариство йому стало не миле Ч замутив зовс>=м лукавий йому голову. Ќу, виписавсь >=з курен€, с>=в хуторком десь коло Ќ>=жен€, >= господарство, >= худобчину зав>=в, >= д>=ток сплодив двойко Ч карапуза-хлопчика та скверуху-д>=вчинку. “>=лько рок>=в через п’€ть чи що, так йому обридло все в господ>= >= в пол>=, €к приборканому степовому птаху. —умуЇ та й сумуЇ козак; бо чи статечна бак р>=ч Ч >=сповнити козацьку душу ж>=нкою-квочкою та д>=тьми-пискл€тами? озацькоњ душ>= >= ввесь св>=т не сповнив би: увесь св>=т вона прогул€ла б >= розсипала, €к тал€ри з кишен>=. “>=лько один бог може њњ сповнити…
Ч ўо ж сталось >=з твоњм батьком? Ч спитав —омко. Ч “и-бо вже коли говориш, то говори одно; а то разом хочеш буть >= за попа, >= за д€ка.
Ч <=з моњм батьком? Ч каже ирило “ур, мов кр>=зь сон, бо звернув свою розмову на такий лад, що й голову понурив… Ч ге! я ж кажу, що м>=й батько, скоро розчовпав, що пожививсь €к собака мухою, то й заскучав по братчиках. ”же не раз казала йому мо€ мати, так €к та ж>=нка в п>=сн>=:
ўо ти, милий, думаЇш-гадаЇш?
ћабуть, мене покинути маЇш: