Чорна рада
Шрифт:
Ч “ак, так! Ч каже г>=рко —омко. Ч етьмануй над нами хто хоч Ч чи лицар, чи свинопас, Ч аби ми полковниковали. ќ, несита€ жадоба старшинованн€! “епер-то € побачив тебе в в>=ч>=. нешс€ ти перед ус€кою поганню в дугу, аби т>=лько верховодити над >=ншими!.. Ќу, а ¬асюта ж? <= той поклонивсь <=ванцев>=?
Ч Ќ>=, мабуть, Ч одв>=товав сотник ёско, Ч бо, каже бурмистер, попившись, запорожц>= >= на ¬асюту похвал€лись да й на всю городову старшину недобрим духом дишуть, а найб>=льш т>=њ, що з винник>=в да з парубк>=в, що которого хаз€њн коли вдарив або зла€в, то вже тепер похвал€ютьс€ за все одд€чити.
Ч ќсь €кими новинами прив>=тають нас у моњй етьманщин>=! Ч каже, г>=рко усм>=хнувшись, —омко до Ўрама. Ч Ќу, да ще пом>=р€Їмось, чи€ в>=зьме. ќ, да й провчу ж € своњх зрадник>=в!
Ч ўо ж ти, сину, думаЇш чинити? Ч спитав Ўрам.
Ч ј що ж! ѓхати до ѕере€слава, пост€гати до обозу п>=дручн>=њ мен>= полки да й сто€ти хоть проти ц>=лого св>=ту! ўо мен>= т>=њ кн€з>= да бо€ре? ўо се вони видумали Ч шматовати ”крањну? Ќаше право козацьке, н>=хто м>=ждо нас не втручайс€! fе два козаки, там вони третього сам>= суд€ть. ѕобачимо, чи€ буде сила!
Ч <= отсе, Ч каже Ўрам, Ч зам>=сть в>=йни з недол€шком “етерею, заведетьс€ в>=йна м>=ж сьогобочними полками! Ѕо вже коли загарбав у своњ руки <=ванець три полки, то без бою його з ”крањни не випреш. ј ¬асюта соб>= п>=дн>=метьс€, бо за ним ус€ —>=вер>=€, ус€ —тародуб>=вщина пот€гне. fожидайтесь же тепер, паволочане, поки —омко справитьс€ з своњми ворогами! оли б >=ще п>=д сю заверюху сам “етер€ не перел>=з через fн>=про; бо в них з л€хами щось таке вже компонуЇтьс€.
Ч Ќу, а що ж би ти робив, батьку? Ч питаЇ гетьман. Ч ѕорадь мене своЇю головою; € тебе послухаю.
Ч ќт що € тоб>= пора€в би! ѓдь лиш ти у ѕере€слав да пиши листи до ус>=х полковник>=в, щоб убо€лись бога да подумали про козацьку славу, що ось <=ванець прост€гаЇ руку, щоб њњ скал€ти, вн>=вець обернути. ј € тим часом поњду з „ереванем у Ќ>=жень. я одкрию божев>=льному ¬асют>= оч>=, що й сам пропаде, >= другим наробить лиха, €к не буде за тебе держатись. Ќехай лиш в>=н приложить своњ потуги до твоњх; тод>= в ус€кого руки опуст€тьс€, а твоњ полковники знов до тебе вернутьс€.
Ч Ќехай тепер вертаютьс€, а вже не € буду, коли не зроблю з ними так, €к пок>=йний гетьман >=з ладким.
Ч Ќу, не хвались >=ще, синку, да богу молись, Ч сказав понуро Ўрам. Ч “од>= скажеш гоп, €к перескочиш. Ќе тратьмо дармо часу, попрощаймось.
ѕопрощались >= роз’њхались. Ќ>=хто н>=кому не сказав на прощанн€ веселого слова. ”с>=м на серце пала т€жка туга, мов перед €ким великим горем.
Ч ге-ге! Ѕачу, бачу, куди дол€ хилить ”крањну! Ч говорив сам соб>= Ўрам, понуривши голову, њхав позад ус>=х, не хот>=в н>= з ким розмовл€ти. Ч Ќевже ж, Ч каже, Ч отсе справд>= усе й розкотитьс€, €к горох >=з жмен>=? Ќевже ж на те козаки воювали >= кров свою проливали, щоб пропала козацька слава порошиною з дула?
fа й згадав старий смутну п>=сню, що зложив божий чолов>=к, €к умер батько ’мельницький:
„и вже ж дармо та€ безщасна ”крањна богов>= молила,
ўоб м>=цна його вол€ з-п>=д кермиги л€дськоњ слобонила,
Ќа позор да поругу нев>=рним не давала, щаст€м над>=л€ла, Ч
„и вже ж дармо вона богов>= молила?
Ђћабуть, що дармо, Ч думаЇ соб>= Ўрам, Ч мабуть, не така божа вол€, щоб ”крањна з упокоЇм хл>=ба-сол>= уживала! „и, може, приходить уже к>=нець св>=ту, що возстане св>=й на свого? <= зв>=дки ж п>=д>=ймаЇтьс€ хмара, боже ти м>=й милий?.. «апорожжЇ перше було гн>=здом лицарства козацького, а тепер виводить т>=лько хижих вовк>=в да лисиць. ќтеЇ, мабуть, дожились враж>= сини до порожн>=х кишень, то й завод€ть м>=ж народом трусу, щоб п>=д каламутний час людським добром поживитись. «авидно, мабуть, стало прокл€тим с>=ромахам, що в городового козака повно в господ>=. ј €кий же враг посилав на «апорожжЇ, €к, по розгром>= л€х>=в, ус€кому було в>=льно займати займанщину? Ќ>=, ось п>=дем лицарювати!.. ѕ’€нствовати да баглањ бити, а не лицарювати!.. ѕожалуй, >=нш>= спасенн>= душ>= справд>= одб>=гли займанщини, €ко суЇти мирськоњ; а другий розбишака п>=шов у —>=ч, аби не робити д>=ла на господарств>=. ќт >= налицарювали! ”т>=шайсь, ”крањно, своњми д>=тками! <=ванець п>=длестивсь до с>=човик>=в да тепер >= коњть з-п>=д руки в кн€з€, що хоче. Ѕачу, до кого в>=н добираЇтьс€, Ч хоче —омков>= дружби доказати, да ще ж бог нас не зовс>=м покинув; >=ще, може, наберетьс€ сотн€-друга в>=рних душ на ¬крањн>=!ї
ћ>=зкуючи так, слухаЇ, аж >=спереду п>=дн€вс€ €кийсь галас. осили над дорогою косар>=, а один упивсь да й прост€гсь серед шл€ху; а ¬асиль Ќевольник, мабуть, задр>=мав да й нањхав; от >= зчинилась заверюха. «авз€тий п>=д ту чорну раду с>=льський люд >=зробивс€.
Ўрам стиснув кон€ острогами >= п>=дб>=г швидше до ридвана.
Ч армазини! Ч гукали п’€н>= косар>=. Ч <=знов розплодилась вельможна шл€хта пом>=ж миром! fа нам не вперше викошувати сей бур’€н по ¬крањн>=!
fа й точатьс€ до ридвана, махаючи косами. ј один претьс€ з сокирою, щоб притьмом колеса рубати.
Ч еть, >=родов>= душ>=! Ч крикне на них Ўрам. ѕобачивши перед собою попа, ус>= зараз трохи й зупинились.
Ч ўо се? Ч каже Ўрам. Ч „и ви турки, чи татаре, що нападаЇте на подорожн>=х! „и в вас христи€нська душа, чи вже >= бога й в>=ру забули?
Ч Ќ>=, панотче, Ч об>=звавсь один, Ч не забуде чолов>=к христи€нськоњ в>=ри дов>=ку! “а €к же стерп>=ти, коли притьмом давл€ть кармазини людей по дорогах?
Ч fа ще, слава богу, в нас руки не в кайданах! Ч озвалось уже двоЇ чи троЇ. Ч ўе не попустимо глумитись над собою! Ѕуде вже й того, що один свиту золотом гаптуЇ, а >=нший, може, й с>=р€чини не маЇ; один оком своњх с>=ножатей не займе, а ми ось >=з половини косимо. ј вибивались >=з-п>=д л€х>=в ус>= укуп>=.
Ч “ак! Ѕачу, бачу! Ч каже сам до себе Ўрам. Ч ”сюди пробралась >=з «апорожж€ халепа!
Ч <=з «апорожж€! Ч кажуть. Ч fе тоб>=, панотче, >=з «апорожж€? :е все наш>= городов>= ко€ть, а на «апорожж>= ус€к р>=вен. Ќема там н>= пан>=в, н>= мужик>=в, н>= багатих, н>= вбогих.
Ч Ѕ>=дн>=њ, сл>=порожденн>=њ ви д>=ти! Ч сказав њм кр>=зь сльози Ўрам. Ч Ќехай господь змилуЇтьс€ над вашою темнотою! ѕуст>=ть коней, пуст>=ть! Ќе заступайте дороги, а то € призову на ваш>= глави прокл€т>=Ї господнЇ!
Ч Ќу, вже пуст>=мо, н>=чого робити, Ч кажуть косар>=, розход€чись по боках дороги. Ч «нав ти, панотче, що сказати! ј вже €кби не ти, то ми б д>=знались, >=з €кого дерева повиточуван>= спиц>= в ридван>=. Ќе оборонили б його й позлотист>=њ ц€цьки, що дурн>=њ л€хи повимудровували!
Ч Ќехай вас бог помилуЇ! Ч каже од’њжджаючи Ўрам. Ч ” т€жкому недуз>= ви ходите! ѕрокл€т, прокл€т химородник, що заморочив вам голови!
ќтак>= п>=сн>= слухали наш>= подорожн>= до самого Ќ>=жен€. „и зањжджав Ўрам до кузн>= п>=дковати коню п>=дкову Ч у кузн>= коваль, забувши про зал>=зо в горн>=, балакав з хутор€нами про чорну раду: