Чорна рада
Шрифт:
Ч ќт славно! ј нащо ж спiвають:
«апорозький козак
Ќе боњтьс€ собак?.. .
Ч ј к>=шки в вас не др€паютьс€?
Ч Ѕог з тобою, доброд>=ю!
Ч “епер чортзна-€к стало на ¬крањн>=! Ч каже, усе-таки за в>=кном, голос. Ч Ќаш брат не у вс€к>= двер>= й суньс€.
Ч оли не у вс€к>=, Ч каже винтовка, Ч так у моњ >= оп>=вноч>= можна.
Ч ѕане ћатв>=ю! Ч озвавс€ тод>= до його Ўрам. Ч “ак отсе ти не братаЇшс€ з запорожц€ми?
Ч , доброд>=ю м>=й! Ч каже, зачервон>=вшись з сорому, винтовка. Ч «апорожець запорожцев>= не пара. —е батько ѕугач, старець, або д>=д кошовий. <=з ким, >=з ким, а з њм ладити треба. “епер на ¬крањн>= усе так перевернулось, переплуталось >= перем>=шалось, що навпростець н>=куди не проњдеш. ”тремо ми запорожц€м носа, €к колись в>=зьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю. ¬они-бо в цар€ велике пошанованнЇ мають >=, чого хочуть, усе одержують.
Ч Ќе њздить же нам, пане брате, >=з тобою одним шл€хом, Ч каже понуро Ўрам.
як ось ув>=йшов до св>=тлиц>= батько ѕугач, старий, довгоусий д>=дуган, >=з своњм чурою. ” простих с>=мр€гах, а сорочки чорн>=, €к сопуха. fа господарев>=, мабуть, на сей час було байдуже, що не од€гн>= гост>=: забувши >= своЇ панство, зустр>=в батька ѕугача з таким прив>=таннЇм, мов той у найдорожчих кармазинах.
Ч ѕрошу ж, Ч каже, Ч за ст>=л до громади.
Ч Ќе с€ду! Ч каже ѕугач, сто€ серед св>=тлиц>=.
Ч „ому ж не с€деш?
Ч “ому, що в тебе добрим люд€м така честь, €к собакам.
Ч ѕро €ких се ти добрих людей говориш?
Ч “а хоч би й про тих, що за в>=з хворосту плат€ть по дв>= пари вол>=в. “а ось вони й сам>= йдуть до твого вельможного панства. Ѕез мене ти њм не дав >= приступу.
”в>=йшли м>=щане в св>=тлицю да й сто€ть у порога.
Ч Ќу, скажи, Ч каже батько ѕугач, Ч за що ти в њх воли забрав?
Ч ўоб не рубали гаю, от за що!
Ч “а вони ж, коли хочеш знати, не в твоЇму гаю рубали, а в городовому!
Ч ” городовому, батьку! ” городовому, пане! Ч загули м>=щане, клан€ючись то ѕугачев>=, то винтовц>=.
Ч ќт славно! Ч каже винтовка. Ч « €кого ж се часу мо€ займанщина стала городовим гаЇм?
Ч “а це, пане, Ч одв>=тують, Ч по-твойому вона тво€, а по нашим маг>=стратським запис€м вона наша б>=г з на з €кого ще часу. ўе скоро батько ’мельницький вигнав л€х>=в та недол€шк>=в з ”крањни, то зараз >= дав нам прив>=лей ос€гти п>=д город пол€, гањ >= с>=ножат>=, €к>= сам>= улюбимо. ўе й дос>= Ї знаки, що позначили наш>= бурмистрове.
Ч “а се то ми знаЇмо, Ч каже винтовка, Ч що ви того т>=лько й пасли, €к би вхопити щонайкращий шматок >=з козацькоњ здобич>=! озакам було тод>= не до займанщин: козаки тод>= бились >=з л€хами понад —луччю, понад оринню да топились по багнах, а ви з своњми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращ>= пол€ та с>=ножат>=! —е то ми знаЇмо! “ак, отже, н>=! озацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! ѕан полковник сам давав мен>= бунчука, щоб € його рукою займав соб>= займанщину, ск>=лько за день конем об’њду. :>=лий день не вставав € з своњми з кон€, >= тепер нехай н>=хто не говорить, що се не моЇ добро!
Ч ѕослухай, пане кн€зю, ти мене, старого ѕугача, Ч каже поважно с>=човий д>=д. Ч —тарий ѕугач н>= дл€ кого в св>=т>= душею не покривить. Ќехай м>=щане дечим >= поживились од козак>=в у польську «аверюху, та вже ж >= козаки почали тепер нагинати њм шињ справд>= по-шл€хетськи. «ас>=вши в њх маг>=страти, в ратуш>=, старшина козацька орудуЇ њх в>=йтами, бурмистрами >= райц€ми €к чорт€ка гр>=шними душами. оли тоб>= полковник дав займанщину, то нехай воно так >= буде; т>=лько ж не об>=жай добрих людей, верни њм њх воли.
ѕомовчав трохи винтовка да, гл€нувши на Ўрама, й каже:
Ч Ќ>=, нехай шукають њх у бурмистр>=в, що поробили в моњх га€х прикмети; а € докажу њм, що € своЇму добр>= пан. “реба сим безшабельним гевалам (хам, мужик Ч прим>=т. авт) збити трохи пихи.
Ч ќх, швидко с>= гевали зробл€ть вас гамаликами! Ч сказав тод>= батько ѕугач. Ч Ќе поможуть вам н>= шабл>=, н>= бунчуки! fурн>= ви, дурн>= з своЇю пихою, та й не каЇтесь! f>=тки моњ! Ч обернувсь до м>=щан. Ч ѕлюйте ви й на його гординю, й на його здирство! ћи вернем вам ваше добро дес€терицею.
Ч ќ, спасиб>= ж тоб>=, батьку, що хоч ти за нас уступивс€! Ч кажуть м>=щане. Ч ѕросимо ж до нас на вечерю. Ќе погордуй уступити до нашоњ простацькоњ господи. ѕрощай, пане кн€зю. ѕрийде й на нашу юлицю празник.
Ч ѕотривай, пане доброд>=ю, Ч каже винтовка, Ч € не хочу сперечатись >=з тобою через личак>=в. Ќехай беруть воли к нечист>=й матер>=, а ти оставайсь вечер€ти.
Ч Ќе до вечер>= тепер нашому брату, Ч одв>=товав ѕугач, Ч Ѕудуть хутко наш>= сюди п>=д Ќ>=жень. ќсь њдуть уже царськ>= бо€ре; ми њх до ѕере€слава не пустимо. арний город >= Ќ>=жень дл€ чорноњ ради. fак не до вечер>= вже нам тепер.
<=, не дожидаючись одпов>=д>=, насунув шапку да њй пот€г >=з хати. ћ>=щане за ним.
ј винтовка оставсь тепер перед Ўрамом н>= в сих н>= в тих. Ѕачить, що вже Ўрам розкусив його. ќтже ще таки хот>=в замазати щ>=лку то козацькими воскликами Ч на се був дуже здатен Ч та лестивими прив>=танн€ми; да вже Ўрама н>=чим не розважив. Ќасупивши брови, сид>=в старий за вечерею; а друг>= гост>=, бачивши, що в>=н такий похмурий, >= соб>= сид>=ли мовчки.
”з€ла винтовку досада; напавсь на б>=долашну кн€гиню. ј кн€гин€, не с>=даючи за ст>=л, усе ходила сл>=дом за д>=вчатами, що подавали до столу страви. одна страва не прийшлась йому до смаку: усе не так, усе йому на л€дський лад приправлено. fавай коренити л€х>=в >= вс>= њх звичањ.
ј б>=дна кн€гин€, бачучи, €к в>=н розлютовавсь, аж тремтить ус€, що та билина од в>=тру. ѕор€дкуЇ >= сама не знаЇ, що куди >= до чого; дал>= €кось зачепила рукавом ср>=бну коновку, повну вишн>=вки, да й розлила по вс>=й скатерт>=.
ј винтовц>=, мабуть, аби найти приключку.
Ч „ортова кров! Ч крикне так, що аж в>=кна затремт>=ли, да й пхнув од стола кн€гиню. Ѕ>=дна так >= бр€знулась об землю.
Ч ей! „ерт>=! Ч крикне винтовка на своњ слуги. Ч ¬>=зьм>=ть >=к б>=сов>=й матер>= сю л€дську погань!