Чорна рада
Шрифт:
ќй, коню м>=й, коню!
«аграй п>=до мною
“а розбий тугу мою;
–озбий, розбий тугу по темному лугу
озаков>= та молодому…
“>=льки не втрапив неборак вибрати добре п>=сню: вона ще б>=льш завдала туги стар>=й козацьк>=й неньц>=. ѕокинувши дочц>= своЇ пораннЇ коло печ>=, с>=ла сердешна мати к>=нець стола да так же то г>=рко почала плакати, що й старе запорозьке серце трохи пом’€кшало.
Ч Ќе плач, нене: дурно сльози тратиш, Ч сказав батько ѕугач.
ј ирило, >=дучи знов мимо в>=кна, сп>=ваЇ свою п>=сню, да й таким же то смутним оддавсь на сей час у хат>= його голос!
ќй, згадай мене, мо€ стара нене,
як с€деш увечер>= њсти:
fесь мо€ дитина на чуж>=й сторон>=,
“а нема од нењ в>=ст>=!
—коворода перевернулась >= покотилась на дол>=вку в ириловоњ сестри. инулась б>=дна голубонька до матер>=, обн€ла да й заголосила:
Ч ћатусю, моЇ серденько! ј що ж ми тод>= в св>=т>= робитимем, €к не буде в нас ирила?
ј та, безталанна, за сл>=зьми й св>=ту божого йе бачить >= слова не промовить.
јж ось >=де в хату ирило “ур, удаючи з себе такого веселого молодц€, що ти б казав Ч в>=н на вес>=лл€ прибравсь. л€нувши на сей плач да обн>=маннЇ, став серед хати, здвигнув плечима, руки розставив да й каже:
Ч Ќу що ти з сими бабами чинитимеш? <= пораннЇ покинули! ”же правда, що т>=льки нагадай коз>= смерть! ўо ж! ’>=ба мен>= самому пекти млинц>= дл€ пана отамана! од>=, кажу, вам рюмати; не де в б>=са д>=нусь, вернусь >=ще сто раз до вас, н>=кчемне ви бабство!
Ч Ќу лиш, п>=дпер>=зуйсь, Ч каже батько ѕугач, Ч € довго ждати не буду. ј ти що за чолов>=к? Ч обернувсь до ѕетра.
“ой мовчки дививсь на все, що перед ним д>=€лось. —казав йому своЇ >=м’€ й пр>=звище.
Ч ј! Ч каже. Ч —ин того нав>=сноголового попа, що м>=шаЇтьс€ не в своЇ д>=ло. ќсь ми вам хутко втремо носа: <=ван ћартинович уже п>=д Ќ>=женем; навчить в>=й вас пановати та гетьмановати!
«найшов би ѕетро, €к одв>=товати мужиковатому с>=човому д>=дов>=, €кби коли перше; а тепер довга хвороба охолодила йому кров, що мусив в>=н лучче змовчати, н>=ж >=змагатись без путт€ >=з завз€тим д>=дуганом.
—коро од€гсь ирило “ур, зараз батько ѕугач >=з своњм чурою встав, помоливсь до образ>=в, под€ковав за хл>=б, за с>=ль да й п>=шов >=з хати.
ј ирило “ур уклонивсь матер>= да й каже веселенько:
Ч ѕрощай, матусю! ѕрощай, сестро! ѕрощай >= ти, брате! Ч обернувсь до ѕетра да й п>=шов борж>=й >=з хати.
ћатер>= й сестр>= здалось, що бачать його уже востатнЇ; кинулись за ним, хот>=ли хоть обн€ти його на прощаннЇ. ј в>=н скочив на кон€ да й почав його крутити да кидати на вс>= боки, що н>= мати, н>= сестра не одважились ухопити кон€ за поводи або за стремена.
Ч оли ж тебе, брате, ждати нам у госг>=? Ч спитала сестра. ј в>=н њй:
“од>= € прибуду до вас у гост>=,
як виросте трава на помост>=.
fа, стиснувши кон€ острогами, >= помчавсь од них, наче той вихор. «а ним пов>=€всь >= батько ѕугач >=з своњм чурою. ј б>=долашн>= вернулись у хату да й заголосили, наче по мертвому.
Ч Ќе вбивайсь, пан>=матко, Ч каже тод>= ѕетро, Ч може, ще все гаразд буде. –омановського ут недалеко: ирило, може, хутко й вернетьс€.
Ч як виросте трава на помост>=, Ч шепче сама соб>= сестра ирилова.
Ч олубчику м>=й! Ч сказала ѕетров>= стара “уриха. Ч «роби ти мен>=, нещаслив>=й матер>=, таку ласку, п>=ди до –омановського ута, до тих прокл€тих запорожц>=в, та подивись, що вони з ним робитимуть. ќх, мабуть, в>=н провинивсь перед товариством! ј в њх нема н>= крихти жалост>=. ѕ>=ди ти, м>=й голубе сизий, та спов>=сти нас, що вони з ним чинитимуть! ’оч зв>=сточку нам передай, чи ще в>=н Ї на св>=т>=!
Ч fобре, Ч каже ѕетро (жаль йому було сердешноњ бабус>=), Ч п>=ду, Ч каже, Ч немов принесу вам пот>=шну зв>=стку.
Ч ќ, поможи тоб>=, господи! Ч кажуть разом обидв>= да й випровадили його з молитвами.
XII
”рочище –омановського ут >= мала дитина показала б у т>=й околиц>=, а найб>=льш тепер, €к ус€ке говорило про …вана ћартиновича (а в>=н сто€в кошем у –омановського ут>=). «робила той ут €кась р>=чка самотека, павши у р>=чку ќстер, у луз>=. –осли там над водою стар>= дуби з березами; вони й м>=сце скрашали, >= холодок запорозьким братчикам давали.
<=ще оддалеки зачув ѕетро глухий галас, мов на €рмарку. ѕ>=д>=йшов ближче Ч аж справд>= тут неначе €рмарок. Ќазбиралось люду незчисленна сила, >= все то була с>=льська чернь мужики, що поз>=ходились грабовати Ќ>=жень, €к приоб>=щав њм Ѕрюховецький. ќб>=дран>= кругом, у чорних сорочках: мабуть, сам>= бурлаки да гольт€паки, що, не маючи жодного притулку, служили т>=лько по броварн€х, по винниц€х да ще по лазн€х грубниками. ” >=ншого сокира за по€сом, у того коса на плеч>=, а другий прит€г >=з кол€кою. јж сумно стало ѕетров>=, €к роз>=брав, що воно Їсть отс€ купа голоти.
ѕом>=ж людьми с€м-там сто€ть бочк>=в з пивами, шир>=тваси з медами та з гор>=лкою, вози з мукою, сала, пшона >= вс€к>= припаси. ”се то настачили, усердствуючи <=вану ћартиновичу, н>=женськ>= м>=щане за те, що каже: ЂЌе знатимете п>=д моЇю булавою жодного козака або козацькоњ старшини над собою паном: ус>= будемо р>=вн>=ї. (fобре в>=н пор>=вн€в ”крањну!) Ќ>=хто н>= в кого не питавсь тут, що њсти або пити: ус€кому була сво€ вол€ Ч роби що хоч, €к у себе в господ>=. ѕовикопували в земл>= здоровенн>=њ печ>=, запалили огн>=. “ут у винницьк>=й кадц>= м>=с€ть т>=сто троЇ разом ногами, а там печуть ц>=лого вола, а там у здоровенних казанах вар€ть на таганах да на катр€гах кашу. fим, наче хмара, ходить понад головами. <=нш>= т>=льки те й робл€ть, що пораютьс€ коло бочок да потчують ус€кого, хто стоњть або йде мимо, а >=нш>= вже лежать повивертавшись, €к у холод мухи. Ѕезумна €кась рад>=сть у вс€кого в очах >= в р>=чах. ”сюди знай викрикують: Ђ<=ван ћартинович, батько наш любий!ї «н>=ме вгору в одн>=й руц>= чарку чи к>=вш, а в друг>=й шапку з голови да й репетуЇ, що <=ван ћартинович >= день >= н>=ч побиваЇтьс€ за людським щастЇм.
ј тут кобзар>= швенд€ють пом>=ж людьми, >=грають на кобзах, на бандурах да сп>=вають ус€ких п>=сень. ѕробираючись пром>=ж купами, надививсь ѕетро ус€чини. ќтеЇ тут буде юрба, що знай танцюють та см>=ютьс€. ѕобравшись у боки, вибивають п>=д бандуру гопака весел>=њ злидн>=; а коло њх, повит€гувавши шињ, сто€ть кругом та дивл€тьс€, чудуючись, наче на вертеп абощо. ј там сто€ть, збившись у купу, понур>= голови. ѕотупивши оч>=, похилившись на кињ або на косовища, стар>= гольт€паки слухають кобзар€. <=граЇ в>=н њм, сид€чи посеред, п>=добгавши ноги, €к л€хи ”крањну плюндровали або €к батько Ѕогдан збирав козацтво пом>=ж людом да ставав супротив дук >= шл€хти. <=нш>=, п>=двипивши вже добре, прег>=рко плакали, слухаючи п>=сню; т>=лько >= м>=ж веселими, >= м>=ж смутними купами одна ходила з серц€ до серц€ думка: Ѕрюховецького величали другим ’мельницьким, що >=ще раз стаЇ за ¬крањну супротив њњ ворог>=в >= даруЇ миров>= волю.