Чорна рада
Шрифт:
ћинаючи >= тих, що скачуть, >= тих, що плачуть, ѕетро протовпл€всь усе дальш, чи не вздрить червоних жупан>=в запорозьких. ўо глибше в кут, то все був люд од€гн>=ший, були тут уже й м>=щани в личаках >= в син>=х каптанах, було й городове козацтво в блакитних да в зелених жупанах, а кармазинн>= шаровари або жупан запорозький хоть би один. f>=йшов в>=н >= до самого коша, до в>=щового раднього м>=сц€. “ут скр>=зь було вир>=вн€но >= посилано п>=ском гарно. Ќе видно було н>= димних печей, н>= бочок, н>= воз>=в з припасами; т>=лько козацьк>= намети кругом сто€ли. <= сюди й туди, >= вдовж >= впоперек знай швенд€ють люде. ом>=н такий, €к у тих бдж>=л у ульн>=. “епер т>=лько постер>=г ѕетро, що запорожц>= тут не одр>=зн€лись одежею од простоњ с>=роми. «нати њх було х>=ба по довгому оселедцю з-п>=д шапки да по шабл€х >= п>=стол€х: шабл>= й п>=стол>= були в де€ких дорог>=њ.
«упинивсь >= розгл€даЇ добрих молодц>=в, чи не вздрить ирила “ура. јж дивитьс€ Ч >=де збоку чолов>=к середнього росту й в>=ку, а за њм >= по боках його ц>=ла юрба ус€кого люду Ч >= запорожц>=, >= городове козацтво, >= м>=щане, >= прост>= мужики-гречкос>=њ. Ђ<=ван ћартинович! <=ван ћартинович!ї Ч знай круг його гукають. ѕетро й постер>=г, хто се такий, >= почав придивл€тись, що там за Ѕрюховецький. ўо ж? ¬>=н думав, що сей пройдисв>=т >=зробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне, думав, що весь у золот>= да в блаватас>=; аж де тоб>=! „олов>=чок сей був у коротк>=й стареньк>=й свитин>=, у полотн€них штан€х, чоботи шкапов>= попротоптуван>= Ч >= пучки видно. ’>=ба по шабл>= можна б догадуватис€, що воно щось не просте: шабл€ аж гор>=ла од золота; да й та на йому була мов чужа. <= постать, >= врода в його була зовс>=м не гетьманська. “ак наче соб>= чолов>=к простенький, тихенький. Ќ>=хто, дивл€чись на нього, не подумав би, що в с>=й голов>= вертитьс€ що-небудь, опр>=ч думки про смачний шматок хл>=ба да затишну хату. ј €к придивишс€, то на виду в його щось наче ще й при€зне: так би, здаЇтьс€, с>=в >=з ним да погуторив де про що добре да мирне. “>=лько оч>= були €к>=сь чудн>= Ч так >= б>=гають то сюди, то туди >=, здаЇтьс€, так усе й чигають >=зп>=дтишка чолов>=ка. <=де, трошки згорбившись, а голову схилив набiк так, наче каже: Ђя нi од кого нiчого не бажаю, тiлько мене не чiпайтеї. ј €к у його чого поспитаютьс€, а вiн одвiтуЇ, то й плечi, наче той жид, пiдiйме, i набiк одступить, що б ти сказав Ч вiн ус€кому даЇ дорогу; а сам знiтитьс€ так, мов той цуцик, ускочивши в хату.
ќтакий-то був той Ѕрюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам г>=ркоњ на довг>= роки!
Ч f>=тки моњ! Ч каже тоненьким, ницим голоском. Ч „им же мен>= прохарчити вас, чим вас зод€гти? Ѕачте, € й сам увесь оббивсь, €к крем’€х!
Ч Ѕатько ти наш, <=ване ћартиновичу! Ч озвались запорожц>=. Ч јби твоЇ здоров’€, а ми м>=ж добрими людьми не загинемо.
Ч ѓй-богу, правда! Ч крикне, покриваючи вс>=х, один м>=щанин. (’то ж той м>=щанин? Ч ињвський “арас —урмач. Ќањхало до <=ванц€ виборних з ус>=х город>=в на чорну раду). Ч ѓй-богу, Ч каже, Ч правду добр>= молодц>= говор€ть! “а аби твоЇ, пане гетьмане, здоров’Ї, а ми тебе >= хл>=бом, >= одежею обмислимо Ч >= тебе, >= твоЇ товариство, не попускай т>=лько нас н>=кому ув обиду!
Ч ќй, боже м>=й милосердний! Ч каже здихнувши Ѕрюховецький. Ч Ќащо ж >= живе наш брат запорожець на св>=т>=, коли не на те, щоб сто€ти за православних христи€н, €к за р>=дних брат>=в своњх? „и нам золото, чи нам ср>=бло, чи нам панськ>= будинки треба? Ќе про те ми, братц>=, гадаЇмо. јби добрим люд€м було добре жити на ¬крањн>=, а ми проживемо >= в злидн€х, проживемо >= в земл€нц>=, на одному хл>=б>= та вод>=. —казано: Ђ’л>=б та вода Ч то козацька њдаї.
Ч ѓй-богу, так воно й Ї! Ч кричать м>=щане й мужики. Ч «апорожець ради нас ус€ку нужду з —>=ч>= приймаЇ, б>=лоњ сорочки зроду не бачить: €к же нам не любити, братц>=, добрих молодц>=в? як нам не волити <=вана ћартиновича соб>= гетьманом?
ј Ѕрюховецький каже:
Ч f>=тки моњ! осподь з вами >= з вашим гетьманством! ” нас у —>=ч>= чи гетьман, чи отаман, чи так соб>= чолов>=к Ч усе р>=вний товариш, усе христи€нська душа. “о т>=лько ваша городова старшина завела так, що коли не пан, то й не чолов>=к. Ќе про гетьманство наш брат запорожець думаЇ: думаЇ в>=н про те, €к би та €к допомогти вам у ваш>=й т€жк>=й дол>=! —ерце моЇ болить, дивл€чись на ваше убозтво. «а батька ’мельницького текли по ¬крањн>= медов>=њ р>=ки, люд убиравсь пишно та красно, €к мак у город>=; а тепер достались ви таким старшинам та гетьманам, що скоро й шкуру з вас >=здеруть. Ќад вами, моњ д>=тки, во>=стину справдились св€т>=њ словеса: Ђ’>=ба не багат>=њ вас утискають? ’>=ба не вони т€гнуть вас на суди? ’>=ба не вони зневажають ваше добре >=м’€, узиваючи вас хамами та рабами неключимими?ї
Ч ѓй-богу, так! ѓй-богу, так! Ч репетуЇ кругом с>=рома. Ч ѕрокл€т>=њ кармазини швидко видеруть у нас душу з т>=ла, не то що! оли б не ти, батьку гетьмане, заступивсь за нас при лих>=й годин>=, дак хто б нас >= пожалував!
ј Ѕрюховецький знов до запорожц>=в:
Ч ¬и знаЇте, моЇ товариство миле, моњ р>=дн>=њ братчики, у €ких саЇтах, >=з €кими достатками прийшов € до вас у —>=ч. <= де ж те все под>=валось? „и € пропив, чи прогайнував? Ќ>=, не пропив €, не прогайнував, не промантачив, не проциндрив без путт€: усе спустив з рук, аби б т>=лько €к-небудь прикрити ваш>= злидн>=. Ќе мало п>=шло мого добра >= по етьманщин>=. як та б>=дна курка-клопотуха, що знайде зерн€тко Ч да й те оддасть своњм курчаткам, так >= € все до останнього жупана пороздавав своњм д>=ткам. ј тепер от >= сам обгол>=в так, що й пучки л>=зуть >=з чоб>=т Ч доведетьс€ незабаром ходити так, €к лапко. ўо ж? ѕоходимо й без чоб>=т, аби моњм д>=ткам було добре.
Ч Ѕатьку ти наш р>=дний! Ч кричать кругом ледве не скр>=зь сльози. Ч fак лучче ж ми збудем усе до остатнього рам’€ та справимо тоб>= так>= сап’€нц>=, що >= в цар€ немаЇ кращих!
Ч осподь з вами, моњ д>=тки, господь з вами! Ч каже, здвигаючи плечима >= одступаючи наб>=к, ниций <=ванець. Ч ¬и, може, думаЇте, що €, так €к ваш>= нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б т>=лько в мене на ногах рипали сап’€нц>=? Ќе доведи мене до сього, господи! ¬езли колись за мною в —>=ч жупани й сап’€нц>= возами, везли золото >= ср>=бло м>=шками, а € все збув >=з рук, аби моњм д>=ткам було добре!
Ч ќт гетьман! ќт батько! ќт коли ми д>=ждались од господа ласки! Ч гукають кругом <=ванц€ м>=щане, козаки й мужики.
ј в>=н, мовби н>=чого й не чуЇ, >=де соб>= смирненько, згорбившись.
ёрба провалила тим часом мимо ѕетра. ’оть би й рад в>=н був послухати, на €к>= ще хитрощ>= п>=дн>=матиметьс€ с€ ниц€ душа, так за народом н>=чого було не видно й не чутно.
“>=лько тепер пораховав ѕетро, чого стоњть Ѕрюховецький; тепер т>=лько постер>=г, €ку €му копаЇ в>=н городов>=й старшин>=! ќка€нний пройдисв>=т так ус>=х оманив, так по душ>= були темному людов>= т>=њ лукав>=њ ухватки, т>=њ тих>=, солодк>= реч>=, те н>=бито убожество, що вс€к за його пол>=з би хоть на н>=ж. јж дивно стало моЇму козаков>=, що то чолов>=к зможе, €к захоче! ’имерний той <=ванець морочив голови людськ>=њ, мов не своЇю силою: мов €кий чар>=вник-чорнокнижник, ходив в>=н пом>=ж миром, с>=ючи своњ чари.
«агадавсь ѕетро, зажуривсь про лиху украњнську долю; забув, чого й прийшов сюди, у –омановського ут. як ось ударили в бубни, а скр>=зь по в>=щовому м>=сцю почали гукати окличники: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї
”с>= заметушились >= почали т€гтись туди, де бито в бубни. Ѕорж>=й за вс>=х посп>=шали в раду братчика.
Ч „ого се б’ють у в>=щов>= бубни? Ч питаЇ один братчик другого, пробираючись пром>=ж людом.
Ч ’>=ба не знаЇш? Ч одв>=туЇ той. Ч —удитимуть ирила “ура!
—хаменувсь тод>= ѕетро >= п>=шов борж>=й за двома запорожц€ми, не одр>=зн€ючись од њх до самого суднього м>=сц€. ѕощастило йому так добре стати, що через козацьк>= голови усе було видно. ѕосеред суднього колеса сто€в ирило “ур, потупивши оч>=, а кругом його усе братчики. ћир€не й соб>= перлись наперед, щоб подивитись на запорозький суд, да не так>=вськ>= були низовц>=, щоб пропустили до суднього колеса кого не треба. —тавши плечем поуз плече, р€д>=в у три, чи що, уперлись у землю ногами, >= вже €к не товпились >=ззаду городов>= козаки з м>=щанами й посп>=льством, не звузили вони н>= на п’€дь порожнього посередин>= м>=сц€. ’то бажав що побачити або почути, то х>=ба через голови побачив; а багато людей, позлазивши на дуби, зв>=дти дивились.
” первому р€ду видно було ѕетров>= Ѕрюховецького з гетьманською булавою. Ќад њм в>=йськов>= хорунж>= держали бунчук >= хрещату корогов. оло його, по праву руку, сто€в в>=йськовий судд€ з патерицею, а по л>=ву Ч в>=йськовий писар з каламарем за по€сом, з пером за ухом >= папером у руках; а дал>= по боках довговус>=њ д>=ди с>=чов>=њ. —>= вже хоть за стар>=стю жодного й ур€ду не держали, а на радах њх р>=ч була попереду. Ќе один >=з њх >= сам бував кошовим на в>=ку, так тепер њх шановано й поважано, €к батьк>=в. ѕ’€теро њх сто€ло, €к п’€теро сивих, волохатих голуб>=в, похиливши т€жк>=њ од думок голови. ур>=нне отаманнЇ >= вс€ка старшина док>=нчали первий об>=д в>=щового колеса. ”с>= були без шапок: сказано Ч в судньому м>=сц>=.