Чорна рада
Шрифт:
“ак соб>= м>=зкуючи, об>=йшов в>=н з бунчуком увесь табор >= всюди постановив варту, щоб н>=хто вноч>= з табора не вештавсь >= до табору н>=кого без оклику не звел>=в пускати. fа й н>= на часиночку не дав соб>= одпочинку. fе козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сид>=ли, тих>=њ реч>= не про що вже, €к про чорну раду, ведучи, в>=н до них >= пристане; >= €к спом’€не старого ’мельницького, €к тод>= в козак>=в була вол€ й дума Їдина, то козацтво наче й протверезитьс€. ј >=нш>=й громад>= ’ристову притчу розкаже, схил€ючи буњ душ>= до кротост>= да до любов>=; то козаки, так €к т>=њ бджоли од кропила, погудуть та й ос€дуть.
<= добре б воно було; може б, Ўрам >= до к>=нц€ козак>=в утихомирив; так от же, €к за тим с>=€телем по нив>=, так >= за Ўрамом паволоцьким сл>=дом ходив ди€вол >= вс>=вав плевели в пшеницю. ј той ди€вол не хто був, €к полигач Ѕрюховецького Ч ¬у€хевич. Ќадувшись, мов той сич, проходив в>=н >=з своњми п>=дручниками мимо козацьк>= купи >=, бачс€, н>=чого злого й не д>=Ї, т>=лько то там, то с€м що-небудь бл€вкне, да так же то козак>=в г>=рким словом зневажаЇ, так њм те нещасне панство да гетьманство в в>=ч>= тиче, що козаки, прислухаючись, т>=лько уси кусають. <= €к от рибалка, њзд€чи човном, кукольван розсипаЇ, так той потайний зрадц€ ¬у€хевич розсипав г>=рк>= слова в козацьк>=њ душ>=.
јж ось наступила темна, глуха н>=ч; >= добре й зле опочило. „и спав же то —омко-гетьман, чи н>=, а Ўрам не змигнув оком >= на годину. Ќ>=хто б не розказав, н>=хто й не списав би вс>=х його думок. « т€жкою од клопоту головою ходив в>=н од варти до варти, частенько погл€даючи против –омановського ута. ј в –омановського ут>= широк>= дуби од огнищ св>=т€тьс€; через поле чути глухий гом>=н; €чать здалеку людськ>=њ голоси, наче та хвил€ на мор>= перед лихою бурею.
XIV
–озкажемо ж тепер, що д>=€лось у дому в винтовки, €к отак працював наш паволоцький Ўрам. ћабуть, тод>= вже така година була, що й тут €кось не було ладу н>= м>=ж ж>=нками, н>= м>=ж чолов>=ками. ” ж>=ноч>=й громад>= не йшла в лад ота кн€гин€, жона винтовчина. ќдно, що вона пан>= великого кол>=на, а друге, що з д>=да, з прад>=да вона л€шка й католичка, так уже тут €к не п>=дходь, а не потоваришиш щиро.
ј в чолов>=к>=в вийшло своЇ безладдЇ. „ереванев>= було €кось дивно, що винтовка наче >=ншим чолов>=ком зробивс€. «нав в>=н його замолоду добре. вавий був козак. як було пустить ’мельницький по ѕольщ>= загони, то вже н>=хто дальше його не проберетьс€; >= говор€ть було козаки: Ђќ, далеко наша винтовка дос€гаЇ!ї <= чи вже в компан>=њ, чи що, так винтовка друз€ка, да й год>=. “им-то й полюбив його „еревань >= сестру в його засватав. ќт же й тепер в>=н, бачс€, той же, да н>=: усе в його стало €кось хистко, >= слово його хоть >= бойке, да не таке тверде й щире, €к правдиво козацьке слово. ѕростий був чолов>=чина „еревань, а й йому стало розумно, що тут щось да не так.
Ч як отсе, ћихайле, в вас учинилось, Ч питаЇтьс€ винтовка в „ереван€, Ч що ти свою Ћесю заручив за гетьмана?
Ч ј чом же, бгате, Ч каже „еревань, Ч чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? ’>=ба ж ми зроду з гетьманами хл>=ба-сол>= не њли?
Ч ’то ж се говорить? Ч сказав винтовка. Ч fочка моЇњ сестри зум>=Ї показати себе на вс€кому м>=ст>=; т>=лько що зробили ви д>=ло сп>=шно, да коли б воно не вийшло см>=шно!
Ч ѕроти чого се ти закидаЇш? Ч питаЇ „еревань.
Ч ѕротив того, що тепер, п>=д сю заверюху, того й гл€ди, що сп>=ткнешс€…
Ч Ќехай, бгатику, Ч каже „еревань, Ч спотикаютьс€ наш>= вороги, а не пан —омко!
Ч е-ге! Ч винтовка йому. Ч —потикались >= лучч>= од твого —омка. ¬иговський, здаЇтьс€, добре сид>=в на гетьманському стол>= Ч отже ад€цьк>= пункти >= того зопхнули. ј кажуть, що —омко хоче теж >=з москалем по ад€цьких пунктах торговатись. оли б свого не проторговав! ќт <=ван ћартинович л>=пше видумав, що без торгу беретьс€ до гетьманства. “им-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню маЇ.
Ч <=ванцев>=, бгате, Ч „еревань винтовц>=, Ч н>=чого торговатись: в>=н давно вже чорт€ц>= душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний Ч усе однаково. ќсь побачиш, коли в>=н од цар€ не перейде до турка!
Ќе ждав винтовка од свого з€т€ такого одв>=ту. Ќ>=чого, однак же, не промовив. Ѕуц>=м >= не в>=н, пов>=в свого гост€ огл€дувати господарство. “ам токи, повн>= зб>=жж€, там овеч>= кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав соб>= винтовка, на всю губу був пан. fивовавсь, розгл€даючи все те, „еревань: €кий-то його шур€к учинивсь дука! ј сам соб>= подумав: Ђ” мене нема н>= таких гањв, н>= таких широченних луг>=в, н>= таких вишн€к>=в; да зате жоден м>=щанин кињвський не подивитьс€ скоса на ’марище; >= поки сто€тиме на маг>=страт>= башта з дзигарами, поти н>=хто не скаже, що „еревань не по праву зайн€в ’марище. «а готов>= л€дськ>= дукати купив € його в маг>=страта, >= вс€ке знаЇ, що за т>= дукати збудовано маг>=стратську баштуї.
ќглед>=ли, вернулись. јж ось прињхав >=з Ќ>=жен€ сотник, орд>=й остомара.
Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м>=ст>= коњтьс€ лихо!
Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом винтовка.
Ч ћ>=шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.
Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, >= пов>=к такого лиха!
Ч fа п>=дожди, доброд>=ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий fомонтовиченко з в>=йтенком, да fомонтовиченко в>=йтенка й одол>=в.
Ч Ќу, так >= ам>=нь йому, дурню! Ч каже винтовка.
Ч јм>=нь? Ќ>=, ще сьому д>=лу не скоро скажуть ам>=нь. ќсь слухайте лиш. ћ>=щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор>=лкою, робл€ть в>=йтенков>= поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.
Ч Ќу так що ж? Ќехай соб>= лають, Ч каже винтовка.
Ч ќтак!.. ј се €к тоб>= здастьс€, що вс>= значн>= люде, що понањжджали на раду у Ќ>=жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м>=сту да бу€ють, €к т>=њ бугањ в черед>=, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.
Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав винтовка.
Ч ј судд€ й соб>= звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в>=зьме. оли б ще п>=д сю заверюху, п>=д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.
Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро винтовка.
Ч <= тоб>= отсе байдуже, доброд>=ю?
ј що ж би мен>= робити?
Ч Ќа кон€ та гамовати козак>=в!
Ч ќтака! амуй йому козак>=в, коли полковницький п>=рнач у судд>=!
Ч fа що по тому п>=рначев>=! Ч каже остомара. Ч озаки судд>= >= ухом не ведуть, а тебе >= без п>=рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!