Чорна рада
Шрифт:
Ч уди се ти мчишс€, синку?
Ч “ату! «нов запорожц>= хочуть ухопити „ереван>=вну!
Ч ѕокинь тепер ус>=х „ереван>=вен, синку! Ч каже понуро Ўрам. Ч Ќехай хапають кого хот€. –ушай за мною; нам тут нема б>=льш д>=ла: заклювала ворона нашого сокола!
Ќ>=чого й казати ѕетров>=. ѕоњхав за панотцем, похиливши голову, а серце, ти б сказав, надвоЇ розр>=зано!
јж ось гукаЇ „еревань:
Ч Ѕгатику! ѕостривай, дай хоч подивитись на тебе. «упинивс€ Ўрам.
Ч fе се ти, бгате, був у сю заверюху?
Ч ўо про те питати, чого не вернеш? Ч каже Ўрам. Ч ѕрощай, нам н>=коли.
Ч “а постривай-бо! уди ж ви оце? Ќу, бгате, от € й на рад>= з тобою був, бодай н>=хто вже не д>=ждав так радувати! ўо ж >=з того вийшло? “>=лько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав. ўо ж мен>= ще звелиш чинити?
Ч Ўкода вже тепер нашоњ прац>=, брате ћихайле! Ч каже Ўрам, Ч њдь собi з богом до ’марища. —кажуть, мабуть, швидко й усi амiнь.
Ч ј не будеш же мене бiльш узивати Ѕарабашем? Ч питав „еревань.
Ч Ќi, Ч каже Ўрам, Ч Ѕарабашiв тепер повна ”крањна.
Ч ѓй-богу, бгате, € кричав Ђ—омка!ї так, що трохи не луснув! ќх, у нещасливу годину, бгате, ми вињхали з ’марища! як то мо€ Ћес€ почуЇ про сю раду? ѕодожд>=ть же! уди ж оце ви, бгатц>=?
Ч уди ми њдемо, Ч одв>=туЇ Ўрам, Ч там тоб>= не бувати.
Ч “а, по правд>= сказавши, бгате, € й не хочу. fобре й п>=д Ќ>=женем огр>=лись. ќсь до €кого часу блукаю не об>=давши. ј б>=долаха —омко! ўо то в>=н тепер?
Ч Ќу, њдь же соб>= об>=дати, Ч каже Ўрам, Ч нам н>=коли. ѕрощай!
Ч ѕрощайте й ви, бгатц>=! “а зањзд>=ть, упоравшись, у ’марище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.
Ч Ќ>=, вже! Ч одв>=туЇ Ўрам. Ч “епер про нас х>=ба т>=льки почуЇш. ѕрощай нав>=ки!
fа й обн€лись обоЇ перш >=з „ереванем, а пот>=м >= з ¬асилем Ќевольником. ѕетро щиро стиснув „ереван€, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:
Ч ќй бгатику! „и не лучче б було, €кби ми не ган€лись за гетьманами?
« тим >= роз’њхались. Ўрам повернув на озелецький шл€х; „еревань >=з ¬асилем Ќевольником вернувсь до сво€кового хутора. ¬асиль Ќевольник утирав рукавом сльози.
XVI
ј Ѕрюховецький тим часом бенкетовав у Ќ>=жен>=. ” ту-бо нещасливу годину справд>= так лучилось, €к мовив алка: Ђfе кричать, а де сп>=вають; де кров >=ллють, а де гор>=лку п’ютьї. оло Ѕрюховецького сидить за столом кн€зь аг>=н >=з думними д€ками Ч люде поважн>=, що не з гайдамаками б њм бенкетовати; так отже золото того наробило, що безбожний харциз€ка став њм у поваз>=, а щира душа мусить погибати! «а золото не звонтпили ошукати свого цар€, що дав њм у всьому в>=ру; не звонтпили через того <=ванц€ наготовити кривавих буч своњм земл€кам >=з нашим безталанним людом. ’то ж бо того не знаЇ, ск>=лько оп>=сл€ розлито на ¬крањн>= кров>= через <=ванцеве лукавство да через неситу хтив>=сть московських воЇвод?
ул€Ї кн€зь аг>=н >=з Ѕрюховецьким, >=сповн€ють червоним вином кубки, бенкетують на людське безголов’€. —кр>=зь, >= в св>=тлиц€х у олод>=€, >= на подв>=р’њ, сидить поза столами городова козацька старшина з запорожц€ми: усе то т>=њ, що нишком по€кшались >=з низовц€мй да, ради свого панства, запродали —омка <=ванцев>=. Ќев>=рн>= душ>=! “епер уже >=ншому й трунок не л>=зе в пельку, >=ншому так т€жко, €к тому ёд>=; да вже нема воротт€ Ч треба брататьс€ з розбишаками! ј т>=њ ока€нн>=њ сид€ть за столами в чужих кармазинах, що де на €ких >= не сход€тьс€, п’ють гор>=лку, €к воду, хвал€тьс€ такими добрими вчинками, що аж мороз >=де поза спиною; крик, галас зчинили несказанний. fивуЇтьс€ кн€зь, погл€даючи на таку компан>=ю, >= питаЇтьс€ в гетьмана:
Ч „и в вас у —iчi знай так бушують на бенкетах? ј один бурлака перебив гетьмана да й каже:
¬ нас, кн€зю, у —iчi то i норов, хто Ђотче нашї знаЇ,
як уранцi вставши, вмиЇтьс€, то чарки шукаЇ.
„и чарки то, чи кiвш буде, не гл€дить перемiни, Ч
ладко п’ють, €к з лука б’ють, до ночноњ тiнi.
як же почали розхапувати по кишен€х м>=щанське добро, то кн€зь >= соб>= звонтпив, щой його ще г>=рш, н>=ж на рад>=, не потрутили; да, ск>=нчивши об>=д, зараз >= попрощавсь >=з новим гетьманом. Ѕрюховецький пров>=в його аж за ворота.
ѕров>=в кн€з€ за ворота, аж тут йому назустр>=ч двоЇ д>=д>=в с>=чових Ч ведуть за ши€ку €когось с>=ромаху-братчика. “ак €к от часом двоЇ вовк>=в попадуть п>=д селом необачну свиню да, вз€вши з обох бок>=в за уш>=, ведуть у пущу на розправу, так т>=њ д>=ди вели б>=даху-запорожц€ через базар, позираючи гр>=зно з-п>=д сивоњ щетини.
Ч fе се ви, батьки, блукали, що й не об>=дали вкуп>=? Ч питаЇ <=ванець.
Ч “а от бач! Ч кажуть. Ч «а цим ледащом >= об>=д утер€ли.
Ч ўо ж в>=н таке?
Ч ге, що! “ут наробив такого сорому товариству, що й казати €зик не ворочаЇтьс€. ”надивсь ди€вол>=в син до ковалихи. ” винтовки коло хутора коваль живе, дак в>=н туди >= внадивсь.
Ч “ак оце ви його й п>=ймали на гар€чому вчинку?
Ч «цапали, Ч кажуть, Ч пане гетьмане, €к кота над салом. ”же нам давно до ушей донесено, що притьмом ќлекса —енчило скаче в гречку: Ђ, постривай же, Ч кажемо, Ч гаспедський сину! ћи ж присочимо тебе!ї Ч та вже ото й чигали його, не спускали з очей. ўо ж? “ут добр>= люде на рад>= гетьмана обирають, а в>=н, ледачий, до ковалихи. ј ми з братчиком назирцем. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. ћи двер>= вивалили, аж в>=н, поганець, там, €к той кнур у берлоз>=!
Ч ўо ж ви оце думаЇте з ним чинити?
Ч ј що ж б>=льш, €к не ки€ми? “а вже сього не так, €к ирила “ура! —ьому вже треба так боки нагр>=ти, щоб не д>=ждав б>=льш р€сту топтати!
ругом запорожц>=, €к т>=њ гусаки, повит€гували шињ; слухають, що гетьман скаже. ј гетьман пов>=в кругом €кось лукаво очима.
Ч ”дарити, Ч каже, Ч в раду.
ќт >= почали окличники гукати по базару; а серед базару став коло стовпа довбиш да й почав бити в бубни. ј братчики так, €к хорти на поклик в>=вчар€, той зв>=дти, той зв>=дси, посп>=шали на раду. “€глось туди й городове козацтво. як же назбиралась њх купа чимала >= зробили судне колесо, >= вс>= д>=ди стали в перв>=й лав>=, похиливши т€жк>=њ од думок голови, тод>= й гетьман з вельможною старшиною вийшов з бенкетного двору. ќт >= став на свойому гетьманському м>=сц>=, п>=д бунчуком >= корогвою, >= вщухнули вс>=, слухаючи, що казатимуть стар>=йш>=. як ось, т>=лько що кошовий д>=д, батько ѕугач, виступивши наперед, хот>=в клан€тись на вс>= боки до радного слова, аж <=ван ћартинович звел>=в ударити у ср>=бн>= —омков>= бубни >= прийн€в сам таке слово: