Чорна рада
Шрифт:
як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. ¬иходить >=з царського намету бо€рин, кн€зь аг>=н, з думними д€ками. ” руках царська грамота. …ого п>=дручники несуть царську корогов козацькому в>=йську, кармазин, оксамит, собол>= од цар€ у подарунок старшин>= з гетьманом. ”с>= посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у кн€з€ гаптован>= золотом, виложен>= жемчугом сап’€нц>=. ѕоклонились обом гетьманам >= козацтву на вс>= чотири сторони. ”с>= втихли, що чутно було, €к бр€жчали в бо€р шаблюки
як ось, позад брюховц>=в, с>=льська голота, не чуючи н>=чого, що читають, почала гукати:
Ч <=вана ћартиновича волимо! Ѕрюховецького, Ѕрюховецького волимо!
ј —омкове козацтво заднЇ соб>=, чуючи, що оглашають гетьманом Ѕрюховецького, почало гукати:
Ч —омка, —омка гетьманом!
<= по всьому полю зчинивсь галас несказанний. “од>= й передн>= бачать, що вс>= байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьман>=в Ч усе ближче, все ближче, аж поки д>=йшло до самоњ первоњ лави.
Ч Ѕрюховецького!
Ч —омка!
Ч Ќе д>=жде свиноњзд над нами гетьмановати!
Ч Ќе д>=жде крамар козацтвом орудовати!
Ч “ак от же тоб>=!
Ч ¬>=зьми ж >= ти од мене!
<= зачепились. ’то шаблею, хто киЇм, хто ножакою.
Ч —т>=йте, ст>=йте лавою! Ч крикне —омко на своњх. Ч fаймо шабл€ми њм одв>=т!
’то ж виймаЇ шаблю да горнетьс€ до гетьманського боку, а хто, н>=би з л€ку, тиснетьс€ назад, кричучи:
Ч Ќе наша сила, не наша сила! fо табору! ¬т>=каймо до табору!
ј запорожц>= схопили <=ванц€ за руки да вже й на ст>=л саджають, >= булаву й бунчук до рук дають. «>=пхнули й кн€з€ з думними д€ками, €к поперлись.
Ч етьман, гетьман <=ван ћартинович! Ч кричать на все горло.
Ч f>=ти! Ч крикне на своњх старий Ўрам. Ч “ак отсе ми потерпимо таку наругу! —пихайте <=ванц€ к нечист>=й матер>=!
<= кинулись купою до столу. —>=чуть, рубають низовц>=в, саджають на столець —омка. ј запорожц>=, €к зл>=њ оси, не бо€чись н>=чого, з одними ки€ми да ножаками, л>=зуть >= б’ють —омкову сторону. ¬ирвали в —омка бунчук >= переломили надвоЇ, одн€ли и булаву.
ќгл€нетьс€ —омко, аж при йому т>=лько зо жменю старшини.
Ч й, Ч каже, Ч год>=! Ќема тут наших!
—таршина гл€не, аж кругом сам>= запорожц>=. <=ванець, махаючи булавою, кричить:
Ч Ѕийте, небожата, крамар€! Ўапку черв>=нц>=в за добру руку!
“од>= —омкова старшина бачить, що лихо, скупилась т>=сно, плечем повз плече, да назад до намету. ј >=нш>= там же поклали голови. «а наметом сто€ли њх кон>=. ћоже б, >= тут не влизнули, да московське в>=йсько, що прийшло з аг>=ним, пропустивши до намету —омка з старшиною, заступило њх од запорожц>=в.
“им часом „еревань усе скрикував —омка гетьманом.
Ч ўо се ти, вражий сину, репетуЇш, стоючи м>=ж нашими? Ч крикнуть на його запорожц>=.
Ч ј що ж, Ч каже, Ч бгатц>=? я свого з€т€ на вс€кому м>=ст>= оберу гетьманом.
Ч ге! Ч закричав отаман. Ч —е крамар>=в тесть! Ѕийте його, кабан€чу тушу!
“ут де€к>= поточились до „ереван€, >=, може б, там йому й капут був, да ¬асиль Ќевольник п>=знав ватажка.
Ч ѕугу-пугу! Ч закричав. Ч ѕугу, оловешка! аврило! ’>=ба не п>=знав ¬асил€ Ќевольника? Ќе ч>=пай сього пана: в>=н на моњх руках!
Ч ге! ќсь де з>=йшлись! Ч каже той, п>=знавши ¬асил€. Ч ”гамуйтесь, братчики, Ч каже до своњх, Ч багацько нам тепер роботи й без його.
fа й поперлись до столу, б’ючи вс€кого, хто не з блакитною стр>=чкою.
ј винтовка тим часом, с>=вши на кон€, проњхав сюди-туди, п>=дн€вши вгору ср>=бний п>=рнач (де в>=н його вз€в, н>=хто не знаЇ); на п>=рнач>= пов’€зана широка блакитна стьожка.
Ч ей, Ч каже, Ч козаки, непорожн>= голови! ’то не забув держатись за гвинтовку, до мене! «а мною! Ч да й поњхав з ради до табору, держачи високо над головою п>=рнач >=з блакитною стьожкою. ј за ним повалило козацтво, €к за маткою бджоли.
озацтво ж просте, реЇстрове соб>=, а старшина, значн>= козаки Ч соб>=. ’то оддалеки забачить ср>=бний п>=рнач, так >= прилучаЇтьс€ до боку н>=женського осаула. ѕоки перењхав поле до —омкового табору, назбиравсь за ним такий поњзд, €к >= за гетьманом. —омко ж >=з своЇю купою на кон€х прибуваЇ у таб>=р до полку ѕере€славського, а винтовка до полку Ќ>=женського.
ѕокликне —омко на своњх козак>=в:
Ч fо шику! fо лави! ѕушкар>=, риштуйте гармати! ѕ>=хота з пищаллю пом>=ж гарматами, а комонник по крилах!
ѕоњхали генеральн>=њ старшини з полковою старшиною по вс>=х полках, по вс>=х сотн€х шиковати до бою в>=йсько. —омко, увесь палаючи, поблискуЇ пом>=ж лавами своњм ср>=бним панциром. ќдна в його думка Ч ударити на <=ванц>=в табор, розметати, €к полову, т>=њ гайдамацьк>= купи, силою вирвати бунчук >= булаву в харциз€ки, коли не стало н>= розуму, н>= правди на ¬крањн>=!
<=ще ж не пошиковала старшина полк>=в, >=ще не крикнув в>=н рушай, а вже полк Ќ>=женський з табору й рушив.
Ч , ¬асюта не звик слухати старших! Ч каже —омко. Ч Ќу, дармо, нехай б’Ї первий, а ми п>=допремо його.
оли ж приб>=гаЇ сам ¬асюта конем:
Ч Ѕ>=да, пане гетьмане! ќтепер ми пос>=ли!
Ч ўо? як?
Ч ќтепер-то в нас кобила порох поњла! Ќе € вже полковник н>=женський, а винтовка! fивись, €к п>=рначем над козаками посв>=чуЇ!
«а ¬асютою б>=жать де€к>= й з старшини н>=женськоњ. —отник остомара кричить:
Ч ѕропала справа! Ѕез Ќ>=женського полку, €к без руки правиц>=!
<=ще —омко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, €к ось козаки, п>=дскочивши до в>=йська сторони Ѕрюховецького, наклонили сотн€ за сотнею корогви да одвернули, да зараз >= почали вози своњх старшин жаловати Ч тих, що до —омка прихилились. ј з другого крила сомк>=вц>= теж заворушились.