Чорна рада
Шрифт:
Ч ј що ж вони там кажуть?
Ч ќт що! ѕосунулись де€к>= з наших через городи, стали поратись коло панських двор>=в, дак братчики њх ки€ми. Ђ”бирайтесь, Ч кажуть, Ч >=к нечист>=й матер>=, мужва невмивана!ї Ч та й виперли за м>=сто. Ќаш>= почали були пручатись: Ђћи ж тепер ус>= р>=вн>=!ї Ч Ђќсь ми вас, Ч кажуть, Ч пор>=вн€Їмо батогами! ’овайтесь, враж>= д>=ти, заздалег>=дь по зап>=чках, поки не здобулись лихоњ години!ї
Ч ге! fак отака нам д€ка! Ч закричали тод>= прив>=дц>= (у кожноњ купи був св>=й ватажок). Ч —т>=йте ж, братц>=! оли ми помогли кому зл>=зти на гетьманський ст>=л, дак зумiЇмо i з стола зопхнути! уптесь у полки, кричiть Ђу раду!ї ¬извольмо —омка та ¬асюту з неволi: тiњ за нас уступл€тьс€!
«аворушивс€ люд, загомонiв; пiдн€всь по всьому полю галас. “iлько нiчого з того не вийшло. Iншi, помiрковавши, кажуть:
Ч Ќ>=, вже, мабуть, шкода перем>=шувати т>=сто, вийн€вши з печ>=! яке посадили, таке >= спечетьс€. Ѕуде з нас >= того, що потанцьовали дн>=в зо два з запорожц€ми.
ј друг>=:
Ч Ўкода, шкода! озацтво тепер сто€тиме ус>= в одно; полатають нам боки, та з тим >= додому вернемось. ¬т>=каймо лучче заздалег>=дь!
“им часом де€к>= ведуть таку розмову:
Ч я соб>= таки п>=ймав >=з воза в табор>= сало! Ѕуде ж>=нц>= та д>=т€м до пилип>=вки!
Ч ј € пшона м>=шок! оли б хто пом>=г доперти до хутора.
Ч е! ўо ваше сало та пшоно! Ч каже трет>=й волоцюга. Ч я он попав був жупан такий, що пари вол>=в стоњть, та гаспедський козак дав келепом по руц>= так, що не рад би й шестирику! “епер саме в косовицю доведетьс€ попоноситись >=з рукою! <= чарки гор>=лки не заробиш. ќт тоб>= й рада!
Ч –ушаймо, рушаймо додому, поки ще й н>=г не поперебивали, мов кабанам у город>=! Ч кажуть мужики. Ч Ќ>=де правди д>=ти, не на добре д>=ло ми пустились! Ћ>=пше зробили наш>= сус>=де, що не послухали запорожц>=в. “епер стидно в село й оч>= по€вити: дов>=ку будуть дражнити чорною радою!
<= почав чорний люд розходитись. «амовкли й музики, затихли й скоки, >= весел>= гопаки по полю. Ќезабаром стало кожному розумно, що н>=чого гаразд веселитись.
як ось почали роз’њжджатись >=з Ќ>=жен€ й шл€хта, державц>= що були понањжджали п>=д час т>=Їњ ради. <=нший прив>=з >= ж>=нку, й дочку. “ака-то була думка, що тепер з’њхалось з ус>=Їњ етьманщини лицарство, так чи не пошле бог пари. јж тут не вес>=ллЇ вийшло. як почали по дворах поратись вiйськова голота з запорожц€ми, то рад був iнший, що з душею з мiста вихопивсь. Iнший же вихопивсь, а другий там i голову положив, оборон€ючи свою худобу i сiм’ю; а дочок шл€хетських i старшинських козаки собi за жiнок силою iнших похапали.
ому ж пощастило улизнути за царину, т>=њ, €к од собак, мусили од запорозькоњ голоти одбиватись. ќтсе њде значний чолов>=к у кованому воз>= да й шаблю держить голу або рушницю при плеч>=. —луги њдуть к>=нно округ воза. ј за ним низовц>=, охл€п на м>=щанських кон€х, женутьс€, €к шул€ки. ’оть стр>=л€й, хоть рубай, л>=зуть наче скажен>=. Ѕоронить, боронить пана з с>=м’Їю чел€дь, да €к звал€ть одного-другого запорожц>= з кон€, так хто оставсь Ч урозт>=ч! ј вони, ока€нн>=њ, коней зупин€ють, у колесах спиц>= рубають, вози перевертають, пан>=в >=з кармазину >= з саЇти обдирають. ѕо полю не один в>=з з покал>=ченими к>=ньми вал€Їтьс€, не одна вдова плаче по мужов>=, не один б>=даха, конаючи в кров>=, тужить, що не пол>=г п>=д Ѕерестечком. ј там скр>=зь порозламуван>= скрин>=; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух >=з перин, наче сн>=г, летить по в>=тру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали. „еревань, дивл€чись, аж >=здригаЇтьс€. fовелось би >= йому таке лихо, €кби не блакитна стр>=чка в ковн>=р>=.
—е ж одн>= так б>=довали, а друг>= давали таки добру одс>=ч харциз€кам. <=нш>= догадались викидати >=з воз>=в одежу: зн>=мали з себе жупани-лудани, блаватаси й Їдамашки да кидали п>=д ноги запорожц€м, аби њх неситу заздр>=сть зупинити. ј запорожець п>=дхопить, ткне п>=д себе да знов навздог>=н.
Ч й, люде добр>=! Ч кричать >=нш>= сел€нам, що, мов тороплен>= овечки, блукають по полю. Ч –€туйте нас, а то й вам те буде!
“о люде й оступл€ть, >= оступл€ть кругом в>=з, бо вже взнали, що за хижеЇ птаство т>=њ братчики. ј €к которий ув’€жетьс€ за возом, то й самого косою або засмаленим кол€кою огр>=ють, що тут >= зов’Їтьс€ ледащо. <=нш>= значн>=њ люде, старшина й шл€хта, поскидавши кармазини, повд€гались у семр€ги >= м>=ж простим людом додому п>=хом пробирались. “од>=-то мужики до пан>=в, кого знали, що добрий пан, почали знов горнутись >= до господи його з-п>=д Ќ>=жен€ проводжати; а пани почали раховати, €к би не зовс>=м попустити ”крањну низовц€м на поталу.
fивитьс€ „еревань, аж >= “арас —урмач њде возом >=з Ќ>=жен€. «апорожц>= його, у личаков>=м кунтуш>=, не займають. Ќа воз>= з ним >=ще п>=вдес€тка м>=щан.
ѕобачивши —урмач „ереван€:
Ч е-ге! Ч крикне. Ч ќтак наш>= поживились!
Ч ј що там, бгате?
Ч “а що! ѕ>=д’њхали нас братчики так, що т>=лько ушима стрепенули!
Ч ўо ж вони вам, бгате?
Ч “а що! «араз у бурмистра олод>=€ кубки, коновки ср>=бн>=, ковш>=, що позносили з усього м>=ста м>=щане, >=з стола порозхватували. —тав бурмистер њх докор€ти, злод>=€ками, розбишаками взивати, дак >= самого трохи не вбили: ЂЌе взивай козака злод>=Їм! “епер, Ч кажуть, Ч минулось: се моЇ, а се твоЇ, Ч усе тепер обще! —воЇ добро, а не чуже роз>=брали братчики по кишен€х!ї ќтак>=њ! ўе ж це не все. “ут одн>= в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по м>=сту та давай коло крамних комор поратись. ”се з комор порозвол>=кали. инулись м>=щане жал>=тись до гетьмана, дак той см>=Їтьс€: Ђ¬и ж х>=ба, Ч каже, Ч враж>= сини, не знаЇте, що ми тепер ус>= €к р>=дн>= брати? ”се в нас тепер укуп>=!..ї “ак-то п>=д>=йшли нас оманою с>=чов>= братчики! я оце з своњми бурмистрами з>=бравсь та швидш додому, щоб >= в иЇв>= в нас не похаз€йствовали низов>= доброд>=њ.
Ч Ѕгатц>=! Ч каже „еревань. Ч ” прокл€ту годину вињхали ми з дому! оли б у мене тут не дочка та не ж>=нка, то й € с>=в би з вами та й убравсь >=з сього пекла.
Ч –€туй же њх борж>=й, доброд>=ю, Ч каже —урмач, Ч бо вже € чув, що гетьман просватав твою дочку в д€дька винтовки за свого писар€!
Ч „орта з два просватаЇ! Ч гукнув тут, €к >=з бочки, чийсь товстий голос.
л€не „еревань, аж њде ирило “ур, за ним з дес€ток товариства верхи.
Ч „орта з два, Ч каже, Ч просватаЇ! ”же кому що, а „ереван>=вна мо€ буде. Ќехай же не дурно буде мене за нењ бито ки€ми!
Ч ирило! Ч гукнув на нього Ўраменко. Ч ирило “ур, чи чуЇш?
ј той йому, њдучи:
Ч Ќ>=, не чую. який € “ур? ’>=ба не бачиш, €к тепер усе на св>=т>= попереверталось! ого недавно ще звали при€телем, тепер величають ворогом; багатий став убогим, убогий багатим; жупани перевернулись на семр€ги, а семр€ги на кармазини. ”весь св>=т перелицьовано: €к же ти хочеш, щоб т>=лько “ур зоставс€ “уром? «ови мене або бугаЇм абощо, т>=лько не “уром.
Ч fа год>=, бога ради! Ч каже ѕетро. Ч „и тепер же до вигадок? —кажи на милость божу, невже ти знов вернувсь до своЇњ думки?
Ч —ебто про „ереван>=вну закидаЇш? Ч у одв>=т йому ирило “ур. Ч ј чому ж не вернутись? —омка твого вже б>=с >=злизав Ч не б>=йсь, не викрутитьс€ з запорозьких лап! fак кому ж б>=льш, €к не ирилу “уров>=, достанетьс€ „ереван>=вна? ћоже, думаЇш, тоб>= зоставлю? Ќайшов дурн€!
<= помчавсь >=з своЇю ватагою к винтовчиному хутору.
ќставсь ѕетро, €к остуджений. ј „еревань соб>= стоњть, мов сон йому снитьс€. “арас —урмач давно вже од’њхав. як ось Ч ¬асиль Ќевольник з к>=ньми. ”пав ѕетро на кон€ >= полинув за запорожц€ми; €к тут йому назустр>=ч старий Ўрам.