Чорна рада
Шрифт:
Ч якого, Ч кажуть, Ч чорта чекатимеш, поки нас в>=зьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? Ч да, похапавши кожна сотн€ корогви, >= соб>= рушили на поклон Ѕрюховецькому.
Ѕачить тод>= —омко, що зовс>=м лихо, поб>=г з старшиною на кон€х до царського намету, до кн€з€. ”ход€ть у намет, а <=ванець там од кн€з€ царськ>= дари приймаЇ. руг <=ванц€ ¬у€хевич >= >=нш>= значн>= сомк>=вц>= з запорожц€ми.
Ч а-га! Ч крикнув кл€тий на радощах. Ч ќт €ка рибка в сак ускочила!
ј —омко, н>=чого не слухаючи, до кн€з€:
Ч ўо се ти, кн€зю, д>=Їш? ’>=ба на те послав тебе цар на ¬крањну, щоб ти потакав запорозьким бунтам?
ј кн€зь стоњть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим івалтом пом>=ж в>=йськом. ” ћосковщин>= в>=н зроду такоњ хуги не бачив.
ј —омко:
Ч Ќащо ж ти й в>=йсько з ћоскви на наш хл>=б прив>=в, коли воно стоњть, не ворухнетьс€? Ќе доведе вас до добра така пол>=тика, щоб меншого на старшого п>=дпирати? fавай мен>= свою воЇводську палицю Ч € од>=б’ю твоњми стр>=льц€ми голоту од табору!
н€зь т>=лько переступав з ноги на ногу. як тут гукне Ѕрюховецький:
Ч ¬ластю моЇю гетьманською бороню тоб>=, кн€зю, втручатись у наш>= справи! озаки сам>= соб>= судд>=: два з трет>=м, що хот€ робл€ть. ј в>=зьм>=ть, небожата, та вкиньте в глибку сього бунтовника!
Ч “ак нема нiде правди? Ч каже —омко. Ч Ќi в своњх, нi в чужих?
ј Iванець:
Ч ™сть правда, пане —омко, i вона тебе покарала за твою гордость! ¬iзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани.
Ч ѕане гетьмане! Ч каже в>=рна старшина, обступивши —омка. Ч Ћучче нам положити ус>=м отут голови, н>=ж оддати тебе ворогу на наругу!
«аплакав тод>= —омко, погл€нувши на своЇ товариство.
Ч Ѕратц>= моњ, Ч каже, Ч мил>=њ! ўо вам битись за мою голову, коли погибаЇ ”крањна! ўо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий м>=й ворог над честю й славою козацькою? ѕропадай шабл€, пропадай >= голова! ѕрощай, безщасна ”крањно! Ч >= кинув об землю свою шаблю.
”с>= круг його теж покидали своњ шабл>=. ўиро заплакали в>=рн>= козаки.
Ч Ѕоже правосудний! Ч кажуть. Ч Ќехай же наш>= сльози упадуть на голову нашому ворогу!
fуже звеселивсь тод>= Ѕрюховецький. «араз >=звел>=в —омка, ¬асюту >= всю њх в>=рну старшину вз€ти за сторожу, а ¬у€хевичу Ч на ћоскву листи писати, що ось н>=бито —омко з своњми п>=дручниками на цар€ козацтво бунтуЇ, ад€цькњ>= пункти ознаймуЇ люд€м, радючи царського величества одступати.
ј кн€зь аг>=н соб>= компонуЇ, €к би тих нещасних >=ще б>=льш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, вз€вши од <=ванц€ велик>= подарунки, його несит>=й злоб>= потураЇ. “им часом пов>=в нового гетьмана з старшиною в соборну н>=женську церкву до царськоњ прис€ги. ј вийшовши з церкви, гетьман запросив кн€з€ з послами до себе на об>=д, у дв>=р до бурмистра олод>=€. “ам м>=шане наготовили бучний бенкет Ѕрюховецькому з старшиною.
XV
ќдчепившись ото „еревань од запорожц>=в, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.
Ч Ѕгате ¬асилю! Ч каже. Ч fавай мен>= борж>=й кон€! Ќехай њй б>=с, с>=й рад>=! ќт не в добру годину знесло мене з тим божев>=льним Ўрамом!
ѕ>=шов ¬асиль Ќевольник за к>=ньми, так куди! «аверюха кругом така, що не второпаЇ, куди >= йти. “ак €к ск>=пка на вод>= крутитьс€, попавши на чорторий, так в>=н ворочавсь м>=ж тим €рмарком. ј тут >=ще добре й не знаЇ, де поставили коней винтовчин>= козаки; так наждавсь „еревань уволю. —кр>=зь народ товпитьс€; п>=д боки його штовхають; неборак т>=лько сопе!
Ч fе оце в нечистого м>=й ¬асиль занапастивсь?.. Ѕгатику, Ч каже до ѕетра, Ч не кидай же хоч ти мене!.. ќй, коли б мен>= добратись живому та здоровому до ’марища. Ќехай тод>= радуЇ соб>= хто хоче!
як же ото огласили запорожц>= Ѕрюховецького гетьманом, то зараз >= пор>=дшало трохи на рад>=. ѕерш, ото винтовка одв>=в своњх п>=дручник>=в; пот>=м >= друг>= сомк>=вц>= рушили до табору. “>=лько запорожц>= >=грали круг гетьманського столу, €к зл>=њ оси круг свого гн>=зда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що т>=њ трутн>=.
« п>=вгодини ще не знали сел€не, що м>=ж козацтвом робитьс€. як же вже рушив Ѕрюховецький з кн€зем до прис€ги у м>=сто, тод>= по всьому полю чернь загукала:
Ч ’вала богу! ’вала богу! Ќаша вз€ла! Ќема тепер н>= пана, н>= мужика, нема н>= вбогих, н>= багатих! ”с>= поживемо в достатках!
Ч ўо ж, братйща? Ч кажуть >=нш>=. Ч –ушаймо панським добром д>=литись! ѕовне м>=сто тепер панства.
Ч , ще буде час у м>=ст>= погул€ти! Ч одв>=тують друг>=. Ч ј он козацтво —омк>=в табор рабуЇ. fурна —омкова старшина понабирала з собою самих кармазин>=в повн>= вози.
Ч Ќу, хто куди любл€! ”сюди Ї об в>=що погр>=ти руки!
<= от Ч одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до м>=ста повалила, а половина чкурнула до —омкового табору. ѕо полю пооставались т>=лько гул€ки, що на радощах понаймали музики да й вод€тьс€ з ними купами, танцюючи.
„удно було ѕетров>= да й „ереванев>= дивитись на т>=њ музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б ус>=м треба, а не веселитись. оли ж валить, мов т>=њ хвил>=, люд од табору; а назустр>=ч йому купа сел€н од м>=ста.
Ч уди ви? Ч питаютьс€.
Ч ј ви куди?
Ч ћи до —омкового табору.
Ч ј ми до м>=ста. “ам, кажуть, Ї пожива!
Ч , чорта з два!
Ч як?
Ч “ак, що не пускають! ћосковська сторожа не пускаЇ нашого брата в м>=сто.
Ч Ўкода ж >= до табору! озаки сам>= там пораютьс€, а нашому брату дають оглоблею по гамалику!
Ч ўо ж оце? fак це нас козаки, мабуть, убрали в шори?
Ч “рохи чи не так, €к ¬иговський ћоскву! як ось надб>=гають >=ще нов>=њ купи.
Ч Ѕ>=да! Ч кричать. Ч ѕропала справа! „и чули, що кажуть запорозьк>= братчики?