Чорна рада
Шрифт:
Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже винтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п>=рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ>=жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н>=чого не знаю.
Ч ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб>=йс€ бога! ћен>= здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.
Ч ѕане ордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, винтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.
—>=в сотник остомара об>=дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив>=дати, що в того винтовки на думц>=, так той же не так>=вський: зараз >= переверне його реч>= на жарти. ќд’њхав назад до Ќ>=жен€ н>= з чим.
Ч ѕослухай, братику м>=й любий! Ч озвалась тод>= „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п>=шов.
Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, винтовка. Ч „и не пристр>=в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач>= оч>=: гл€не на кон€, завидуючи, то >= конев>= не минетьс€.
Ч ќд пристр>=ту, братику, € дала б соб>= раду; а од твоњх речей голова в мене завернулась.
Ч Ѕо не ж>=ноче д>=ло до них дослухатись! Ч сказав понуро винтовка.
Ч ” такому, братику, великому случаю, €к оц€ рада, що громада, те й баба. Ќе перебивала € ваших речей козацьких за об>=дом; а зоставшись на самот>=, не во гн>=в тоб>=, скажу, що мен>= чогось страшно зробилось. ћи ж >=змалечку, брате, навчен>= закону божого… fуша в чолов>=ка одна, що в козака, що в ж>=нки: занапастивши њњ, другоњ не добудеш…
Ч ўо то значить жити п>=д самим иЇвом! Ч перебив њњ винтовка. Ч «араз >= видно чернечу науку. ј в нас у Ќ>=жен>= так ж>=нок розумн>= люде учать: ж>=ноча р>=ч коло прип>=чка!
fа й вийшов >=з св>=тлиц>=.
—тало вечор>=ти. ¬ернувсь ото ѕетро Ўраменко. –озказуЇ й сей, що бачив у –омановського ут>=. „ереваниха ж >=з Ћесею вжахнулись >= побл>=дли на виду, да й „еревань понурив голову, а винтовка, слухаючи, т>=лько всм>=хаЇтьс€. fивитьс€ „ереваниха на брата >= не йме очам своњм в>=ри: що зв>=дусюди над>=ход€ть непот>=шн>=њ в>=ст>=, ус€ке тривожитьс€, сумуЇ, а йому про все байдуже, йому мов у казц>= кажуть про тих зрадливих запорожц>=в да про т>=њ чвари.
„ом же отсе, Ч тепер спитаюсь €, Ч чом отсе ѕетро >= Ћес€ не зiйдутьс€ i поговор€ть? “о було таки хоть i стереглись одне одного, да все-таки й повiтаютьс€ й погутор€ть де про що, €к брат iз сестрою, а тепер бо€тьс€ й очей звести одне на одного. , шкода й питати! ™сть у них у обох €кась думка, тайна, невимовна. –адi б вони ту думку задавити, €к гадюку-спокусницю, а тим часом проти вол>= голубл€ть њњ в серц>=. “им-то вони й не сход€тьс€ докупи, тим бо€тьс€ й очей знести одно на одного.
«асумовала дуже „ереваниха, а „еревань, дивл€чись на нењ, й соб>=, мабуть, щось пораховав; смутний сид>=в за вечерею, смутний устав >= з-за столу. “>=лько кн€гин€ не зм>=нила своЇњ постави: €к та плакуча береза, що клонить >= в дощ, >= в погоду зелен>= в>=ти додолу, так >= вона, Ч чи хто см>=Їтьс€, чи хто плаче, у нењ з серц€ не сходить туга.
Ќа другий день, скоро повставали да повмивались ѕетро з „ереванем, €к ось >=де козак од винтовки.
Ч азав пан Ч над>=вайте б>=л>= сорочки та жупани-лудани, бо сьогодн>= буде рада; а пан>= прислала вам по нов>=й стьожц>= до ковн>=ра. ”же тут >= бо€ре царськ>=њ, >= —омко, >= наш полковник з старшиною.
«дивовавсь ѕетро >= звел>=в зараз соб>= кон€ с>=длати.
ј „еревань м>=рковав про стьожку, що кн€гин€ прислала: ЂЅлакитна; чом же не червона? озак звик червону стр>=чку в ковн>=р>= носити, а се вже, мабуть, польська мода. fармо, над>=немо й польську: однаково вже тепер на ¬крањн>= все почалось вестис€ по-л€дськиї.
он>= були вже пос>=длан>=. —>=ли козаки >= поњхали сп>=шно. ¬асиль Ќевольник за своњм паном.
винтовка, обернувшись, т>=лько сказав:
Ч л€ди ж, сестро, Ч ти в мене тепер господин€, Ч щоб довол>= було вс€чини на вечерю: бо € вернусь >=з ради не без гостей.
¬ињхали на узл>=сс€, аж людська юрма усе поле вкрила, а найб>=льш чернь-мужики. ћужики ж >= м>=шане вал€ть купами, а козацтво йде лавою п>=д м>=сто. ј п>=д м>=стом роз>=п’€то царський намет >= московське в>=йсько з бо€рами стало. « правого боку суне з своЇю стороною Ѕрюховецький, а з л>=вого —омкове в>=йсько виступаЇ. “>=лько ж за тими купами люду мало що можна було й розглед>=ти. ’>=ба по корогвах можна було розп>=знати, де запорожц>=, а де городов>=. ” запорожц>=в на б>=лих корогвах т>=лько червон>= хрести, а в городових орли >= вс€ке мальованнЇ з золотом. ом>=н чинивсь по полю скр>=зь такий, мов п>=дступаЇ орда. ќдне конем њде, друге п>=хом; той у кармазинах, а т>=њ в личаках та в семр€гах. ѕоперед себе звел>=в винтовка њхати чотирьом козакам, а то б >= не протовпивсь до намету.
Ч fорогу, дорогу пану осаулу н>=женському! Ч кричать козаки.
Ч , се кн€зь наш! Ч гукне один у личаковому кунтуш>=. Ч “ривай лиш, недовго верховодитимеш! ј другий зупинив його:
Ч Ќе дуже, Ч каже, Ч гукай супроти сього пана: € дещо чув про його од запорожц>=в.
Ч ўо ж ти чув?
Ч „ув таке, що не дуже гукай на його, от що!
—е ж з одного боку. ј з другого, поки пробрались трохи пром>=ж людом, чуЇ ѕетро таку розмову:
Ч як ти думаЇш? „и€ в>=зьме?
Ч ј чи€ ж, €к не <=вана ћартиновича!
Ч , постривай лиш! ќн у —омка, кажуть, в обоз>= довол>= гармат >= чорного проса; Ї чим у в>=ч>= загл€нути; а в>=н-то не так>=вський, щоб оддав доброх>=ть булаву з бунчуком.
Ч Ѕудуть наш>= й гармати, €к б>=г поможе. ¬же козакам давно обридло сто€ти в старшини в порога. ’то не в кармазинах, того й за ст>=л не посад€ть.
ѕроњхали ще трохи.
Ч „и правда бак, Ч питаЇ один бурлака в другого, Ч що вчора ховали в>=йтенка?
ј той йому:
Ч ј €к же? ѕохорони прост€глись через увесь Ќ>=жень, од Ѕ>=л€к>=вки до озир>=вки. «роду н>=хто таких похорон не зазнаЇ.
«нов зупинивсь поњзд: зустр>=в винтовка знакомого €когось пана. “ой почав правити про —омка й <=ванц€, €к вони зустр>=лись у кн€з€ аг>=на. н€зь >=ще ранн>=м ранком зазвав козацьку старшину на пораду, >= там-то було послухати, €к прив>=тав <=ванець —омка!
Ч ќ, <=ванець Ч собака! Ч каже, знизивши голос, винтовка. Ч як уњстьс€ в кого, то вже свого докаже. як же зложили бути рад>=? ѕо-нашому?
Ч јвжеж!
Ч <= —омко згодивсь?
Ч «годивсь поневол>=. “>=лько бач: Ѕрюховецький, по уговору, п>=шо >= без оружж€ веде свою сторону, а —омко на кон€х, шатно >= при оружжю. ’оче, кажуть, з гармат бити, €к не по його рада станетьс€.