Чорна рада
Шрифт:
Ч “ут >=з нами у винтовки, Ч каже ѕетро.
Ч fак ми з тобою сус>=де, Ч сказав запорожець. Ч Ќу, братику, будемо ж тепер жити мирно, коли т>=лько проживе тепер мирно хоч одна душа на ¬крањн>=? ј поки що ход>=мо лиш у хату та посн>=даймо.
ѕетро на те >=зозволивсь. ј в хат>= вже поралась коло печ>= стара мати: пекла млинц>= на сн>=даннЇ.
Ч ќт >= мо€ ненька старенька, Ч сказав ирило “ур, да й каже матер>=: Ч оли хоч, нене, знати, що се за козак, так се той самий, що разом нас >=з ним нашпиговано п>=д иЇвом.
ј ѕетров>= шепче на ухо:
Ч я не скажу њм, що не €кий враг >= нашпиговав мене, €к не ти; а то дивитимутьс€ на тебе б>=сом. —>= баби н>=€к не збагнуть, що сьогодн>= можна з чолов>=ком рубатись на вс>= заставки, а завтра гул€ти вкуп>= по-братерськи. Ќе знать €к дивл€тьс€ на божий св>=т. —казано Ч баби.
—тара нен€ була радесенька, що в сина трапивсь знакомий г>=сть, >= зараз почала його трактовати. ћиттю подала на ст>=л гар€чих млинчик>=в, сала кусок положила на кружечку >= мисочку сметани; ще й пл€шку перчак>=вки достала з полиц>=.
Ч ќт €к мене вт>=шив на стар>=сть господь милосердний! Ч каже до гост€. Ч Ќе думала € вже бачити дов>=ку свого синка, свого €сного сокола!
<= обн€ла “урову голову, >= поц>=ловала його в чуприну.
Ч од>=, год>=, мамо! Ч каже запорожець. Ч “и б, здаЇтьс€, т>=лько й робила, що н€ньчилась >=зо мною. я вже й так боюсь, щоб через тебе товариство мене не одцуралось. —кажуть: Ђ<=ди соб>= геть: нам таких мам>=њв не треба!ї
Ч ј ти ще таки не перестав думати про ту прокл€ту —>=ч? Ч сказала мати.
Ч ѕан>=матко! Ч крикне запорожець. Ч Ќе давай вол>= €зику, коли хоч, щоб € прожив у тебе в хат>= ще хоч п>=вдн€! як можна узивати прокл€тим славне «апорожжЇ!
Ч ўоб воно тоб>= запалось! Ч каже кр>=зь сльози мати. Ч ”з€ло воно в мене, наче сира земл€, чолов>=ка Ч не знала € щаст€ замолоду; а тепер в>=зьме ще й сина Ч не дознаю € щаст€ й при старост>= л>=т!
Ч Ќу, що ти вд>=Їш >=з сими бабами! Ч каже, засм>=€вшись, ирило “ур. Ч ” њх щастЇм зоветьс€ чортзна-що! Ќу, давай лиш нам, нене, по чарц>=, то, може, повесел>=шаЇмо. “епер —>=ч буде недалечко: у –омановського ут>=. ѕравда, й туди вашому брату все одно Ч дзусь! “ак € сам >=нод>= до вас нав>=даюсь, та часом ще й гостинц€ привезу.
Ч Ќе треба мен>= кращого гостинц€, €к ти сам, сину м>=й коханий! Ч каже мати.
Ч „ому не ћарус€! Ч одв>=туЇ ирило “ур. Ч “ак не дл€ баб же создав господь козака. в його що-небудь краще робити, н>=ж сид>=ти отут та втирати млинчики. ј млинц>= важн>=! Ќ>=чого сказати, важн>= млинц>=!
“>=лько що се сказав, €к ось п>=д в>=кном затупот€ть кон>=, а хтось у в>=кно по-запорозьки:
Ч ѕугу! ѕугу!
>=нки обидв>= так >= затремт>=ли. ”же њм не впервинку було се низове пуганн€, т>=лько ж н>=коли не було њм так страшно.
Ч ќх, мо€ матюнко! Ч крикне ирилова сестра. Ч „ого ж се мене такий страх ошиб? ’то се такий, м>=й братику?
ј запорожець њй понуро:
Ч —е вже, сестро, прињхали по мою душу.
Ч ќх, лишечко! Ч заквилила мати. Ч ўо ж оце ти сказав, м>=й синочку?
Ч ј ось, Ч каже, Ч добр>= молодц>= сам>= тоб>= розкажуть, коли ще не догадалась.
як ось двер>= одчинились, >= л>=зе в хату, т€жко переступаючи через пор>=г, батько ѕугач, а за ним його чура.
Ч ј здоров, вражий сину! Ч так прив>=тав кошовий д>=д ирила “ура. Ч як с€ соб>= маЇш? fобрих послав тоб>= господь гостей, та чим-то њх уконтентуЇш!.. ѕрощайсь лишень, ди€вол>=в сину, з мат>=р’ю та сестрою, бо вже недовго р€ст топтатимеш!
Ч Ѕатечки моњ, голубчики! Ч крикне, зл€кавшись, ирилова мати. Ч ўо ж оце ви з ним хочете робити? Ќе зоставл€йте мене сиротою на старост>=, не одн>=майте в мене мого св>=ту, мого сонц€!
ј батько ѕугач на нењ й не дивитьс€ да знов до ирила “ура:
Ч ј що, вражий сину! «оп’€всь уже на ноги? ќдпас уже товсту мармизу? ѕоњдьмо лиш до коша на розправу. “и думаЇш, ми дурно насипали божому чолов>=ков>= шапку тал€р>=в? ѕакосник ти паскудний! ѕлюгавець! «агладиш ти в нас сьогодн>= увесь сором, що наробив товариству! ”бирайсь лиш, гаспедський сину! —>=длай кон€! “ебе б треба, вз€вши за шию, вести до обозу на в>=рьовц>=, €к собаку, та вже € честь на соб>= кладу: пограй уже, так тому й бути, в остатн>=й раз на кон>=!
Ќ>= жив>= н>= мертв>= слухали так>= реч>= мати й сестра ирилова; дал>=, наче њм хто н>=ж устромив у серце, повалились на землю да й припали до н>=г батьков>= ѕугачев>=, да плачуть же то г>=рко, да мол€ть, щоб не одн>=мав у њх остатньоњ радост>=.
Ч етьте к нечист>=й матер>=њ Ч крикне жорстокий запорожець. Ч якого б>=са лазите передо мною? Ќе € над ним судд€: все товариство з њм правуватиметьс€!
“од>= ирило “ур п>=дн€всь >=з-за столу да й каже веселим голосом:
Ч азнаЇ-що робиш ти, батьку! ’то ж таки л€кав так ж>=нок? јле ж >= в тебе, тривай, була мати: не вовчиц€ тебе на св>=т породила! —>=дайте лиш та п>=дкр>=пл€йтесь, чим бог послав, а € ось ос>=длаю кон€, од€гнусь, та й поњдемо. ћамо, сестро! од>= вам не знать чого убиватись! ’>=ба ви не знаЇте жарт>=в запорозьких? Ќаш брат >= жартуЇ так по-ведмежи, що >=ншого й до сл>=з доведе.
Ќе знали сердешн>=, чи йн€ти, чи не йн€ти в>=ри ирилу “уров>=, однак стали трошки спок>=йн>=ш>=. fивл€тьс€ мовчки на гр>=зного свого гост€, на батька ѕугача, чи не скаже в>=н хоть словечка м’€кшого, чи не всм>=хнетьс€ до них. Ќ>=, б>=л>= його брови страшно насупились. ѕопустивши вниз сивий довгий ус, погл€довав в>=н на ирила “ура, €к хижий орел на €гницю.
ј ирило “ур буц>=м на те й не вважаЇ.
Ч „ого ж, Ч каже, Ч ви потороп>=ли? Ѕатько пошутковав, а в њх уже й душ>= не стало. fавайте лиш млинц>=в гар€чих, а € ось пошаную гостей перчак>=вкою. я вам казав, що пограю сьогодн>= конем по полю. Ќу, прињхали за мною козаки, та й год>=. ј вони вже й розпустили губи. х, бабська натура! ј ще прос€ть Ч зостаньс€ з ними жити. ўо за житт€ козаков>= з такими плаксами!
Ѕатько ѕугач с>=в за ст>=л, поблагословивсь да й почав упл>=тати млинц>=. ивнув на чуру, >= чура с>=в коло його да й прийн€всь за сн>=даннЇ.
ј ирило “ур вийшов >=з хати >= почав звати свистом свого кон€ з гаю. >=нь пасс€ на вол>= округ хати. –озумна була животина: зараз приб>=гла, зачувши хаз€йський посвист.
ѕочав ирило “ур збирати зброю да, щоб заспокоњти пан>=матку, що мовбито в його на думц>= нема н>=чого смутного, >=дучи мимо в>=кон, зав>=в козацьку п>=сню повним да розлогим голосом: