Чорна рада
Шрифт:
Ч <= отсе тоб>= одогр>=вати таку гадюку!
Ч ј чому ж? ћен>= ус>= ви р>=вн>=; € в ваш>= чвари да свари не м>=шаюсь.
Ч <=родова душа! Ч каже Ўрам. Ч “рохи мен>= останнього сина не спровадив на той св>=т!
Ч ј що пак тв>=й ѕетрусь? як маЇтьс€?
Ч “ут >=зо мною. Ќасилу, б>=дний, на ноги зн€всь.
Ч “ак ви отеЇ в винтовки гостюватимете?
Ч ’то в винтовки, а € поњду просто до ¬асюти.
Ч Ќе застанеш ти ¬асюти в Ќ>=жен>=; поњхав, кажуть, у Ѕатурин на раду.
Ч Ќа €ку раду?
Ч ’то ж його знаЇ, на €ку! ”се, мабуть, про гетьманство клопочетьс€, так от >=зозвав раду ще в Ѕатурин>=.
Ч “ак >= винтовка там?
Ч Ќ>=, мабуть, йому не треба винтовки до сього д>=ла. ј то чому б не зозвати ради у своЇму столечному м>=ст>=? fа цур йому! ўо нам до того? ѕрощай, панотче, не задержуй мене.
fа з сим словом одвернувсь >= п>=шов соб>= гаЇм. Ўрам наздогнав св>=й поњзд коло високих вор>=т пана винтовки.
Ѕудинки в сього значного козака були не „ереваневих: іонтова криша височенна, у два п’€тра; а в криш>= в>=кна повироблюван>=, >= р>=заною мережкою скр>=зь гарно обл€мован>=. «верху криш>= по р>=жках шпил>=, а наверх комина вертитьс€ по в>=тру зал>=зний п>=вень. ѕанський будинок був. ј посеред двору в винтовки сто€в стовп, >= в стовпу усе к>=льц€, то зал>=зн>=, то м>=дн>=, то ср>=бн>=. ќто знак, що простий козак або посполитий в’€жи кон€ до зал>=зного; а хто значний козак, то до м>=дного; €к же хто р>=вн€ господарев>=, так той уже до ср>=бного.
„ереваниха, розглед>=вши те все, обернулась до Ўрама да й каже см>=ючись:
Ч Ќе дурно ж, мабуть, у мого брата ж>=нка кн€гин€: у його все не по-нашому. ј Ўрам понуро:
Ч —е вже так: д>=гт€р >= смердить дьогтем. оли вз€в польку, то вона тебе наскр>=зь своњм духом пройме.
як ось, т>=лько що наш>= в’њжджають у ворота, аж пан винтовка вертаЇтьс€ з польованн€ в друг>=. руг його хорти на мотузках; за ним њдуть козаки, трубл€ть у роги, да ще пар зо дв>= й вол>=в ведуть за собою.
Ч ге, доброд>=йко! Ч каже Ўрам „ереванис>=. Ч fа тв>=й брат справд>=, бачу, у пани пошивс€! оли козак водив хорти за собою на мотузках?
Ч —е ще не диво, Ч каже „ереваниха, Ч а диво, що он €кого зв>=р€ впольовали!.. як с€ маЇш, €к живеш, пане брате? Ч закричала до винтовки. Ч ѕрив>=тай лиш нежданих гостей.
Ч <= жданих, >= давно званих! Ч каже винтовка, п>=д’њжджаючи до ридвана. Ч „олом, кохана сестро! „олом, любий з€тю! „олом, панно небого! , да хто ж отеЇ ще з вами? Ќевже се пан Ўрам?
Ч ј кому ж би була нужда, Ч каже Ўрам, Ч забиватись сюди аж >=з ѕаволоч>=? ќсь м>=й >= син, пане полковий осауле, тоб>= до послуги.
Ч Ќу, вже такоњ радост>= € й не спод>=вавсь! Ч каже винтовка. Ч Ќастусю, Ќастусю-серденько! Ч крикне, обернувшись до будинку. Ч ¬ийди лиш подивись, €к>= до нас гост>= зав>=тали!
” двер€х з будинку показалась господин€. ўе була молода >= хороша, т>=лько бл>=днолика пан>=. «араз було видно, що се не нашого пера пташка. Ќе та в нењ хода, не та й постать, да й украњнська одежа €кось њй не припадала. ј гарна, чорноброва була пан>=.
Ч н€гине мо€, золото моЇ! Ч каже њй винтовка. Ч ѕрив>=тай же моњх гостей щирим словом >= ласкою. ќт мо€ сестра з дочкою; от м>=й з€ть; а ось високоповажний пан Ўрам >=з сином. …ого вс€к знав на ¬крањн>= >= в ѕольщ>=.
н€гин€ з>=йшла з рундука назустр>=ч гост€м, веселенько всм>=хаючись, т>=лько дивилась €кось так жал>=бно, що аж чудно ус>=м здалось. «араз можна було догадатись, що в нењ лежить на душ>= €кесь т€жке, невсипуще горе.
винтовка скочив з кон€, уз€в свою ж>=нку за руку >= п>=дв>=в до ридвана. ј „ереваниха з дочкою тож вил>=зли з ридвана, щоб прив>=татись >=з своЇю вельможною родичкою. ќгл€дують тую кн€гиню, €к €ке диво; до нењ, аж кн€гин€ наче њх >= не бачить. ўось друге в нењ перед очима; аж помертв>=ла, наче щось страшенне побачила. fал>= €к крикне не своњм голосом:
Ч –идван! Ч да й упала без пам’€т>=.
”с>= засмутились; не знали, що се з нею сталось. ќдин „еревань усм>=хавсь, догадавшись, що тому за причина.
Ч е! Ќе дивуйтесь, Ч каже, Ч бгатц>=: ридван сей уз€ли ми п>=д «боровом, а в ридван>= сид>=в кн€зь >=з кн€жам. н€з€ ж погнали татаре до риму, а кн€жа враж>= козаки, насунувшись, к>=ньми затоптали.
н€гиню тим часом п>=двели з земл>=. «дихнула небога на в>=тр>=, да, мабуть, почувши, що сказав „еревань, аж застогнала, наче њњ хто ножем шпирнув у серце.
Ч Ѕач, л€дське кодло! Ч каже тод>= кр>=зь зуби винтовка. Ч я думав, вона вже забула прежн>= норови, аж, мабуть, вовка ск>=лько хоч годуй, а в>=н усе в л>=с дивитиметьс€!
Ч а-га-га! Ч засм>=€всь „еревань. Ч ’>=ба ж € тоб>= не казав: Ђй, не бери, бгате ћатв>=ю, л€шки: не буде тоб>= з нею щасливого житт€!ї
Ч :ур йому! Ч каже винтовка. Ч од>= вже про се! ѕросимо до господи, дорог>=њ гост>=. ¬и, черт>=! Ч гукнув винтовка на своњ слуги. Ч „ого стоњте потороп>=вши? ќднес>=ть пан>=ю в покоњ.
Ч —кажи, бога ради, Ч спитавсь у винтовки Ўрам, €к ув>=йшли до св>=тлиц>=, Ч що отеЇ за дикий зв>=р >=з рогами показавсь у н>=женських пущах? ан€лись наш>= батьки по низових степах за б>=лорогими сугаками; ган€лись наш>= д>=ди, коли правда, що сп>=вають у п>=сн€х, >= за золоторогими турами по fн>=прових борах, а на такого т€жконогого зв>=р€ ще зроду н>=хто не полював.
Ч <=нший, Ч каже, Ч панотче, тепер час, >=нш>= й звичањ. —угаки да тури њли одну траву, а сей т€жконогий зв>=р перегризаЇ дуб >= вс€ке дерево при самому корен>=.
Ч а-га-га! Ч засм>=€всь веселий „еревань. Ч —е вже, бгатику, справжн€ загадка.
Ч ќн, бачите, Ч каже винтовка, Ч >=дуть у дв>=р, позн>=мавши шапки, н>=женськ>= кушн>=р>= да салогуби. як>= тепер смирн>= та пок>=рлив>=, що в мене воли в двор>=; а п>=ди поговори з њми в маг>=страт>=: там зараз покажуть тоб>= трухлий шпаргал >=з вислою печаттю!
Ч fа що ж тоб>= запод>=€ли с>= добр>= люде? Ч питаЇ Ўрам.
Ч —правд>=, що добр>=! Ч каже, всм>=хнувшись, винтовка. Ч оли б ти почув, панотче, €к с>= добр>= люде на городову старшину з запорожц€ми похвал€ютьс€! «апорожц>= тепер з м>=щанами €к р>=дн>= брати; п’ють та компонують укуп>=, €к би нашому брату €му викопати. <= така завелась см>=лость у вражих мугир>=в, що њде значний козак улицею, н>=хто й шапки не ламаЇ.