Чорна рада
Шрифт:
Ч ўо то, брате, скажуть ваш>= отмичаре про запорозьку хисть, €к ми п>=дхопим оцю д>=войку. ј „орногор йому:
Ч Ѕре, побро! ћен>= усе здаЇтьс€, що ти т>=лько морочиш мене. Ќе впевнюсь, поки не побачу дива на своњ оч>=!
Ч ћ>=с€ць не скоро зайде, Ч каже запорожець, Ч побачиш, не повилаз€ть.
Ч як же ти отмеш д>=войку, не наробивши івалту?
Ч ге-ге, пане брате! „и так>= ж дива чинили на свойому в>=ку запорожц>=! ’>=ба ж € дармо заворожив ус>= двер>=?
Ч ћоре! Ч каже „орногор. Ч “и б уже хоч мене своњм характерством не морочив!
Ч ўо за дурна в тебе голова, брате, Ч каже ирило “ур. Ч ј за що б же мене обрали отаманом? ’>=ба за те, що добре гор>=лку лигаю? в нас на се д>=ло >=ще лучч>= мистец>=, а характерник>=в не багато знайдеш.
“им часом од’њхали вони далеко, >= не стало чути њх розмови.
“епер “уров>= реч>= за вечерею не здавались уже ѕетру жартами: мабуть, справд>= скрутивсь од жиру запорожець! —першу був кинувсь ѕетро до гостиниц>= будити козак>=в, дал>= зупинивсь.
Ч „ого €, Ч каже, Ч б>=жу? „и видане д>=ло, щоб украсти д>=вчину з-посеред миру? «апорожець сказивсь, а € й соб>= б>=жу, €к божев>=льний.
fа й п>=шов тихою ступою.
Ђ“реба ж отак >=з юродства да зайти в голову! Ч думаЇ йдучи ѕетро. Ч ќтсе не удавай >=з себе химородника, не бурли, €к кабан у корит>=!.. –ад би € був, коли б —омко за сей жарт звел>=в, жартуючи, погр>=ти йому ки€ми плеч>=!ї
ѕройшовши з гони, став так >=ще думати:
Ђј що, €к справд>= в>=н характерник? „ував € не раз од старих козак>=в, що с>= бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуютьс€ з нечистим. ¬икрадали вони з невол>= невольник>=в, да й самих туркень, >=нод>= так мудро, що справд>= мов не своЇю силою. Ќе дурно, мабуть, >=де м>=ж людьми поголоска про њх характерство… ”т>=каЇ од татар, розстеле на вод>= бурку да й попливе, сид€, на другий берег… Ќу, то вже дурниц€, що л€хи з переполоху провад€ть, буц>=м запорожц>= ростуть у ¬еликому Ћуз>= з земл>=, €к гриби, або що в запорожц€ не одна, а дев’€ть душ у т>=л>=, що поки його вб’Їш, то вбив би дев’€теро простих козак>=в. ћоже, не зовс>=м правда й про бурку. ј що запорожцев>= вкрасти, що задумаЇ, то мов >=з гамана тютюну д>=стати. ¬они напускають ману на чолов>=ка…ї
fа й згадав, €к у старого ’мельницького сид>=в у глибц>= такий, що ману напускав. Ђўо ви, Ч каже, Ч що мене стережете? як схочу, то лиха встережете мене! ќсь зав’€ж>=ть мене в м>=шокї. «ав’€зали його да й прит€гли за тр€мки, аж в>=н >= йде з-за дверей: Ђј що, враж>= д>=ти! ¬стерегли?ї
Ђўо ж, Ч думаЇ, Ч €к >= се такий химородник? ѕ>=ду скор>=ш, щоб справд>= не вкоњв в>=н €кого лихаї.
fа ступивши швидкою ходою ступн>=в з дес€ток, зупинивсь >=знов, наче об ст>=ну вдаривсь.
Ђўо, Ч каже, Ч € за кур€ча голова! ого € йду р€товати? ’>=ба в нењ нема жениха боронити? ўо € за вартовий такий? « €коњ ласки не спати мен>= по ночах, щоб €кий опи€ка, п>=дкравшись, не зл€кав гетьманськоњ молодоњ? оли ти йдеш за гетьмана, то нехай поставить тоб>= на вс>=х двер€х >= ворот€х варту; а мен>= €ке д>=ло? ’оть нехай ус>=х вас перехапають с>= розбишаки!.. Ѕачу € тебе заздалег>=дь, €сновельможний пане, €к ти дов>=даЇшс€, що вкрадено в тебе з-п>=д поли молоду! Ѕачу й тебе, горда пан>=матко: чи так погл€датимеш звисока >= тод>= на нашого брата, €к тв>=й гетьман >=з сонцем на лобу проспить молоду, не зг>=рш од >=ншого гульта€! Ѕачу й тебе, €сна€ крале, €к замчить тебе отсей шибайголова м>=ж чорногорц>=. “ам ж>=нкам не дуже догоджають. —какатимеш ти через шаблю в сього дикого “ура; не раз згадаЇш п>=сню:
Ћюбив мене, мати, запорожець,
¬одив мене босу на морозець…ї
ћiзкуЇ так собi ѕетро, аж ось iзнов закопотiли конi. —лухаЇ, i сам собi вiри не йме.
ЂЌевже таки справдi сей запорожець знаетьс€ з нечистою силою? Ч думаЇ в>=н. Ч fа пост>=й, чи сам>= вони вертаютьс€?.. Ќ>=, справд>= везуть!.. ѕрокл€тий! ћчить, €к вовк овечку!ї
он>= над’њхали ближче. fивитьс€ ѕетро Ч ирило “ур держить перед собою Ћесю на с>=дл>=, €к дитину. јж сумно йому стало. Ћес€ була зовс>=м €к очарована. —идить, голубонька, схиливши голову, а рукою держитьс€ за плече запорожцю. ј той одною рукою п>=ддержуЇ бранку, а другою править кон€. —ердешна т>=лько стогне, мов ув>= сн>= щось страшне бачить. ўось неначе й говорить, да за солов’€ми не можна роз>=брати: солов’њ перед св>=том саме розщебетались.
аль ѕетру стало Ћес>=; уже хот>=в вийти з-за куща, заступити отмичарам дорогу да й битись, не вважаючи н>= на €к>= чари; да вхопивсь, аж при йому нема шабл>=.
”же вони й обминули його, а в>=н >=ще стоњть, не знаючи, що чинити. јж ось Ћес€ зразу закричала, мов прокинувшись. ѕо гаю п>=шла луна, а голос так >= пройн€в мого ѕетра до самого серц€. Ѕ>=гом кинувсь в>=н до подв>=р’€, ухопив шаблю, допавсь кон€, скочив на нього охл€п. ¬асиль Ќевольник, прокинувшись, думав, чи не цигане пораютьс€ коло коней, да п>=дн€в івалт.
Ч Ќе кричи, ¬асилю, Ч каже ѕетро, Ч а буди козак>=в: украдено „ереван>=вну з покоњв!
¬асиль Ќевольник п>=дн€в >=знов галас на весь дв>=р; а ѕетро, не слухаючи його, вињхав у хв>=рточку, схилившись, да й помчавсь, €к вихор.
“им часом отмичари держали свою дорогу, посп>=шаючи вибратись за ноч>= з кињвськоњ околиц>=. Ѕ>=дна Ћес€, мабуть, добре ковтнула знахорчиного з>=лл€ од переполоху: хил€лась, €к п’€на, >= н>=чого не знала, що з нею д>=Їтьс€; прокинулась т>=лько, €к пройн€в њњ холодний в>=тер з пол€. л€не, аж вона серед пущ>=, на руках у страшного запорожц€. —першу думала небога, що се њй снитьс€, дал>= крикнула, да задармо. –озбишаки т>=лько згл€нулись да всм>=хнулись м>=ж собою. ѕочала була благати, щоб не погубл€ли њњ, щоб пустили; так ирило “ур т>=лько реготавс€.
Ч ўо за дурний, Ч каже, Ч розум у сих д>=вчат!.. ўоб це €, п>=сл€ такоњ прац>=, випустив >=з рук самох>=ть свою здобич! Ќ>=, голубонько, сього в нас не буваЇ. “а й чого тоб>= убиватись? ’>=ба € не зум>=ю кохати тебе так, €к >= хто >=нший? Ќе плач, моЇ серденько: привикнеш, дак житимеш за мною не зг>=рш, €к >= за гетьманом. f>=вка, кажуть, €к верба: де посади, там >= прийметьс€.
Ќе дуже вгамовалась Ћес€ од такого розважанн€; рвалась, кричала, зд>=ймала до неба руки.
Ч ћоЇ ти коханнЇ! Ч каже тод>=, одм>=нивши голос, ирило “ур. Ч Ќе кричи, коли не нажилась на св>=т>=. “и думаЇш, €к нас наздоженуть, дак € тебе живу випущу з рук? „орта з два кому п>=сл€ мене д>=станешс€! :ить, кажу! ќсь бач, €ка ц€ц€?
<= блиснув њй перед очима турецьким запо€сником; а оч>= так поставив проти нењ, що сердешне д>=вча й помертв>=ло од страху.
¬ињхали з пущ>= на поле, аж уже на сход>= сонц€ зор€ перемогаЇ м>=с€ць. ѕочервон>=ло небо; починав на св>=т «айматись. fорога то спускалась униз, то знов п>=д>=ймалась угору. «’њхавши на високий кр€ж, озирнувсь ирило “ур, аж >=з-п>=д гаю хтось мчить навзаводи на сивому кон>=. ¬>=н зупинивсь да й каже:
Ч Ќе буду € ирило “ур, коли оцей њздець не за нами! <= коли хочеш знати, чи бистре в мене око, то скажу тоб>= й хто се. —е молоде Ўрамен€. ѕ>=шло по батьков>=, €к орл€ по орлов>=. ¬раг мене в>=зьме, коли € не догадуюсь, €кий зар€д >=мчить так швидко сю кулю!
Ч ћоре, драгий побро! Ч крикнув „орногор. Ч „ого ж ми гаЇмось? ”тiкаймо!
Ч Ќе такий, брате, в його кiнь, щоб утекти нам iз отмицею. “а й на що воно здастьс€? Ќi, лучче станьмо та даймо бiй по-лицарськи.
Ч Ѕре, побро! ўо ж iз того буде? Ќас двоЇ, стрiл€ти нам проти його не приходитьс€, а на шабл€х Ўраменковi не врадиш ти н>=чого. ј хоч >= врадиш, то нехутко, ще надб>=жать та й одн>=муть д>=войку.
Ч «наю €, брате, Ч каже ирило “ур, Ч €к Ўраменко рубаЇтьс€; тим-то й не хочу у такому раз>= показати йому свою спину. ѕогл€нь, погл€нь, €к махает шаблею! ћов запрошуЇ добрих при€тел>=в у гост>=. Ќехай € буду казна-що, а не запорожець, коли сьогодн>= з нас один не достане лицарськоњ слави, а другий лицарськоњ смерт>=!