Чорна рада
Шрифт:
Ч Ќу, €к же нам ск>=нчити? Ч каже ѕетро: розгар€чивсь >= вже забув про мирову. Ч fавай боротись або стр>=л€тись на п>=стол€х. Ќехай мен>= н>=хто не доказуЇ, що не справивсь >=з запорожцем “уром!
Ч нечистому з боронн€м! Ч важко дишучи, каже запорожець. Ч ’лоп’€ча забавка! fа ти ж мене й не бр€знеш так об землю, щоб тут мен>= й со духи. ј вже радн>=ший € п>=ти до чорта в зуби, н>=ж оддати тоб>= бранку. нечистому й п>=стол>=! Ќе велике диво просадити кулею чолов>=ков>= голову. ј Ї в нас, коли хочеш, турецьк>= запо€сники, кинджали, однак>= завдовжки >= одного майстра. —хопимс€ за руки по стародавньому звичаю, та й нехай нам господь милосердний одпуска наш>= гр>=хи!
”з€в у чорногорц€ булатний запо€сник, прим>=р€в до свого >= подав ѕетров>=. ѕот>=м схопились л>=воруч та розчали знов грець, лютий, страшн>=ший первого.
Ч й, драгий побро! Ч крикне чорногорець. Ч >=нчай борж>=й, бо вже онде погон€!
Ч Ќе б>=йсь, Ч каже ирило “ур, задихавшись, Ч поки п>=досп>=Ї, зак>=нчаЇмо д>=ло!
Ч ќ боже, спасителю! —е наш>= њдуть! Ч закричала Ћес€, гл€нувши на дорогу. ј то сто€ла все, мов нежива, коло чорногорц€, дивл€чись на страшне одноборство.
—правд>=, по полю мчались козаки. ѕоперед ус>=х посп>=шав —омко; за ним паволоцький Ўрам; за ними ще з п>=вдес€тка комонник>=в.
—коро вињхали з гаю, зараз заглед>=ли на узг>=р’њ наших рубак. Ќебо вже на сход>= сонц€ почервон>=ло, >= шаблюки блищали здалеку, €к красн>= блискавиц>=. Ќе вонпив старий Ўрам, що його ѕетро укладе “ура, дармо що “ур такий коренастий. як же покидали козаки шабл>= да вз€лись за запо€сники, так у нього й в душ>= похолонуло: не раз-бо в такому одноборств>= падали перед њм обидва разом. “ак же й тут сталось. fоскакуЇ —омко >=з Ўрамом до провалл€, аж ирило “ур >=з ѕетром дали один одному в груди так щиро, що й повалились обидва, €к снопи.
IX
„орногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Ћес€ до ѕетра. «абула сердешна на той час >= стид, >= д>=воцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так >= впала на його; плаче, голосить, серденьком називаЇ. ўо њй тепер >= той €сний жених, >= те гетьманство? ар€ча кров б’Ї з рани в ѕетрус€, промочила хустку, обмиваЇ њй руку. якби вол€, оддала б тепер Ћес€ душу, аби оборонити од смерт>= козака, що так щиро одважив за нењ свою жизнь. ”же й Ўрам >=з гетьманом, об’њхавши байрак, прискочили до того бойовища, а њй байдуже; вона плаче, вона вбиваЇтьс€ над своњм ѕетрусем.
Ч од>=, доню! Ч каже Ўрам. Ч —л>=зьми рани не зал>=чиш. fай лиш ми перет€гнем њњ по€сом. ўе, може, не зовс>=м лихо.
ј —омко, щоб помагати Ўрамов>= або лютовати на комишник>=в, в>=н, зам>=сть того, сам давай р€товати од смерт>= ирила “ура.
Ч Ѕ>=дна, Ч каже, Ч “урова голово! я думав, ти т>=лько жартуЇш >=зо мною по-давньому, аж тебе справд>= заморочив нечистий! Ћучче б мен>= дов>=ку не женитись, н>=ж отсе бачити тебе без пам’€т>= >= гласу!
ј про те йому й байдуже, що молода його розливаЇтьс€ сл>=зьми над >=ншим та взиваЇ серденьком.
Ч Ќе знаю, пане гетьмане, Ч каже Ўрам, Ч €ке в тебе й серце, щоб возитись коло сього собаки!
Ч ј що ж, батьку? ’>=ба так отсе його й покинути?
Ч fа нехай би пропадав ледащо, €к заслужив!
Ч Ќ>=, батьку, в>=н не так думав, виручаючи з б>=ди мою голову.
Ч ¬иручаючи з б>=ди голову! ј тепер трохи не згубив тоб>= молодоњ!
Ч ћолода, батьку, знайшлась би й друга, а ирила “ура другого не буде.
Ћес€ дослухалась до його мови. Ђfак от €к в>=н мене любить!ї Ч подумала соб>= небога, >= серце њњ нав>=ки од —омка одвернулось.
Ўрам тож посупивсь. ’оть >= не сказав, да подумав: Ђ…ому жаль с>=чового розбишаки, а що м>=й ѕетро лежить без пам’€т>=, про те йому й байдужеї.
ј —омку не байдуже було й про ѕетра. ”поравшись коло запорожц€, кинувсь >= сюди:
Ч ўо пан ѕетро? „и Їсть над>=€? Ч питаЇ в Ўрама. Ч ¬>=зьм>=ть мою опанчу та припн>=ть м>=ждо коней.
Ч леди вже, пане гетьмане, свого запорожц€, Ч каже понуро Ўрам, Ч а в пана ѕетра Їсть батько.
“а, зи€вши з себе р€су, >= прип’€в до коней. ѕоложили на р€су м>=ждо двох коней ѕетра да й повезли до подв>=р’€, придержуючи.
Ч ќт де, синку, довелось мен>= колихати тебе у козацьк>=й колисц>=! Ч каже, йдучи позад його, старий батько. Ч Ќе судив тоб>= бог закв>=тчатись смертними ранами за ¬крањну, а доскочив њх за чужу молоду!
—омко хот>=в положити в таку колиску й ирила “ура, Ч не пожаловав своЇњ саЇтовоњ опанч>=, €к тут де не вз€лось двоЇ запорожц>=в. Ќаскочили >= зараз розп>=знали, що сталось; не розпитували довго.
Ч ўо це, Ч кажуть, Ч панове, ви хочете робити з нашим братчиком? Ќевже в>=н такий сирота, що €кби не городов>= козаки, то отут би й оставсь на степу, зв>=рю та птиц>= на поталу? Ќ>=, панове! ўе зроду братчик братчика у чужих руках не кидав. ќддайте нам його! в нас своњ л>=ки Ч зараз поставимо його на ноги.
fа не дожидаючись довго, моргнули чорногорцев>=, схопили ирила “ура, один за плеч>=, другий за ноги, положили поперек коней перед собою да й помчались, €к т>=њ демони. Ѕогдан „орногор сл>=дом за ними. ј ѕетра везли тихою ступою, з обережн>=стю. —омко пов>=в за руку Ћесю, про здоров’€ питав, голубив; да вона вже до його була не та; за жалем да за тугою н>= слова йому не промовить.
ѕройшли за €рок, аж ось >= „ереваниха њде назустр>=ч. ¬асиль Ќевольник, не жалуючи, поган€Ї коней. «рад>=ла мати, €к побачила свою Ћесю, що вже й казати! ј Ўрам смутно прив>=тав „ереваниху:
Ч Ѕач, Ч каже, Ч нене, чого тво€ дочка наробила. ”же де зам>=шаЇтьс€ ваш ж>=ночий р>=д, то добра буде мало.
ѕосумовавши „ереваниха над ѕетром, розпитавши в дочки, €к що було, аж сплакнула да й каже:
Ч ”же ж, панотченьку, коли таке лихо склалось через мою Ћесю, то ми з нею мусимо й запоб>=гти сьому лиху. ¬ез>=ть пана ѕетра до нас у ’марище. Ќе будемо ночей досипати, а вже його на ноги поставимо. я на своЇму в>=ку довол>= попов’€зала ран козацьких, да й Ћес€ мо€ до сього д>=ла здатна. Ќемов господь нам >= поможе!