Чорна рада
Шрифт:
Ч fак ти хочеш, побро, один на один битись?
Ч ј то ж €к? Ћучче мен>= пром>=н€ти шаблю на веретено, ан>=ж напасти вдвох на одного!
“им часом ѕетро над’њжджав усе ближче да ближче, а €к побачив, що Ћес€ махав хусткою, то ще б>=льш почав гнати кон€.
«апорожц>= т>=лько що перехопились через узенький м>=сток над проваллЇм, що промила вода з одного байраку в другий. ирило “ур спустив бранку додолу >= передав побратимов>=, а сам зл>=з >=з кон€, роз>=брав ветхий м>=сток >= покидав пластини в провалле. ј на дн>= в провалл>= рине й реве вода, п>=дмиваючи крут>=њ береги.
Ч ўо оце ти твориш, побро? Ч питав „орногор.
Ч “е, щоб Ўрамен€ перш доказало, що зг>=дне воно битись >=з ирилом “уром.
Ч Ѕре, побро! оли думаЇш, що через провалл€ йому не перескочити, покиньмо його, а сам>= добере ось скор>=ш до тайника.
Ч ге! ћоже, у вас у „орн>=й ор>= так робл€ть, а в нас над усе Ч честь >= слава, в>=йськова справа, щоб >= сама себе на см>=х не давала, >= ворога п>=д ноги топтала.
ѕро славу думаЇ лицар, а не про те, щоб ц>=ла була голова на плечах. Ќе сьогодн>=, дак завтра пол€же вона, €к од в>=тру на степу трава; а слава н>=коли не вмре, не пол€же, лицарство козацьке вс€кому розкаже!
“им часом, €к низовий розбишака м>=зковав про лицарську славу, ѕетро мчавсь на його з шаблею. ”же близько. як ось к>=нь Ч тиць! «упинивсь над проваллЇм, уперсь передн>=ми ногами да аж захр>=п, настороживши уш>=.
Ч е-ге-ге! Ч каже по другий б>=к, см>=ючись, запорожець. Ч ћабуть, не по нутру тоб>= так>= €рки!
Ч <=родова душа! Ч кричить йому ѕетро. Ч “ак-то одд€чив ти пану гетьману за гостину!
Ч «а гостину? Ч каже. Ч ќт велике диво? ” нас у —>=ч>= прињжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а сам с>=дай, њж >= пий хоч тр>=сни Ч н>=хто тоб>= ложкою очей не поротиме. ј с>= городов>= кабани усе мають за власне, що перш>= забрались у баштан!
Ч ёда ти беззаконний! Ч кричить ѕетро. Ч “ебе обн>=мають >= ц>=лують за вечерею, а ти умишл€Їш >=зраду!
Ч а-га-га! Ч зареготав ирило “ур. Ч ’то ж њх, дурн>=в, силовав мене ц>=ловати? я њм кажу у в>=ч>=, що вкраду притьмом панночку, а вони здуру мене обн>=мають. fа що про те балакати? ќсь лучче перескоч через р>=вчак, то ми з тобою покажемо отсьому юнаков>=, €к б’ютьс€ козаки!
ќбернув ѕетро кон€, роз>=гнавсь Ч думав €краз перемахнути, Ч а к>=нь >=знов зам’€всь. «агл€нувши в про-валлЇ, €к там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи >= вод€чи очима.
ј вражий запорожець аж за боки беретьс€, регочучи.
Ч ќто про€ва, а не лицар! Ч гукаЇ. Ч ѕодив>=тьс€ на такого лицар€! f>=вка ось на кон>= вдвох >=зо мною перескочила через р>=вчак, а в>=н приб>=г та й задумавсь!
Ч я б тоб>= швидко затнув пельку, Ч каже ѕетро, Ч €кби не забув ухопити п>=стол>=.
Ч «роду € не п>=йму в>=ри, Ч одв>=товав ирило “ур, Ч щоб син старого Ўрама бивсь по-розбишацьки, маючи в руках чесну панну шаблюку! ћоже б, >= € зум>=в би зсадити тебе з кон€ кулею, та, отже, жду, поки ти надумаЇшс€, чи скакати, чи додому вертатис€.
Ч ѕрокл€та шкура! Ч каже ѕетро, зскочивши з свого кон€. Ч ¬овки б тебе њли! ќб>=йдусь € й без твоњх н>=г!
fа й од>=йшов назад, щоб роз>=гнатись. fогадавшись, що в>=н задумав, Ћес€ затулила од страху оч>= >= молилась богу, щоб допом>=г йому. “>=лько дарма вона л€калась. ’то б не спогл€нув на його високий зр>=ст, на тонкий да хисткий стан, хто б не завважив молодецьку силу у руках >= в ногах, ус€к би сказав, що не зовс>=м >=ще лихо. —правд>=, роз>=гнавшись, скакнув ѕетро >= €краз дос€г до другого берега. јж тут берег п>=д ним Ч хруп! ќдколовсь, >= вже козак похиливсь назад. «агув би €краз головою в саме проваллЇ, да ирило “ур прискочив >= вхопив його за руку.
Ч ћистець, братику, њй-богу, мистець! Ч каже весело шибайголова. Ч Ќе дармо йде про тебе лицарська слава. Ќу, тепер € рад з душ>= стукнутись >=з тобою шабл€ми.
Ч —лухай, при€телю, Ч каже, дишучи важко, ѕетро, Ч не буду € з тобою битись; тепер мо€ рука на тебе не п>=дн>=метьс€.
Ч як се? “и одступаЇшс€ од бранки?
Ч Ќ>=, одступлюсь перше од душ>=!
Ч fак €кого ж гаспеда ти од мене хочеш?
Ч ќддай, брате, мен>= њњ без бою. Ќе будем марно кров>= проливати.
Ч а-га-та! Ч зареготав запорожець. Ч ќто ще чудас>=€! Ѕогдане, чи чуЇш? ур€чий же в тебе, пане ѕетре, мозок: не зовс>=м ти п>=шов по батьков>=. який би враг примусив мене жартовати >=з гетьманом, коли б сам куций д>=дько не зас>=в мен>= в серце? Ќ>=, пане-брате, пол€гти од твоЇњ шабл>= байдуже, а оддати бранку Ч ой-ой-ой!.. Ўкода й казати! од>= дармо балакати! —тукнемось так, щоб аж ворогам було т€жко, >= нехай лучче про нас кобзар сп>=ваЇ п>=сню, ан>=ж роз>=йтись чортзна по-€кому!
“а й вийн€в з п>=хви свою довгу, важку шаблюку:
Ч ќй панночко, Ч каже, Ч наша панночко шаблюко! « бусурманом зустр>=валась, та й не дв>=ч>= ц>=ловалась; поц>=луйс€ ж тепер >=з оцим козарлюгою так, щоб запорожц€м не було сорому перед городовими, а чорногорц>= щоб не величались своњми юнаками!
Ч “ак ти справд>= не оддаси њњ без бою? Ч питаЇ ще ѕетро.
Ч Ќе йме в>=ри вразьке Ўрамен€! Ч каже ирило “ур. Ч ўоб же € на страшний суд не встав, коли ти до њњ доторкнешс€, поки в мене голова на плечах! Ѕуде з тебе, чи, може, вкроњти тобi жупана?
Ч Ќехай же нас господь розсудить, Ч каже ѕетро, Ч а мене простить, що знiмаю на тебе руку!
fа й собi вийн€в шаблюку.
Ч оханий побро, Ч каже тод>= ирило “ур чорногорцев>=, Ч коли € не встою на ногах, не борони йому бранки. ћахай у „орну ору та скажи там своњм щурам-чорногорц€м, що й на ¬крањн>= рубаютьс€ не зг>=рше. ўо ж ти, козаче, не нападаЇш? Ч обернувсь в>=н до ѕетра. Ч “воЇ д>=ло нападати, а моЇ боронитись.
ѕетро почав козацький грець.
ўе, може, зв>=ку не сходились на сих пол€х так>=њ два рубаки, одноњ сили, одноњ хист>=, одного завз€тт€. „и встоњть же ѕетро против здоровенного, широкоплечого козарлюги ирила? “ой-бо стоњть, €к буњй тур, вкопавши ноги в землю. “>=лько ж >= ѕетро був козак не дитина: мав батькову постать >= силу, ворочав важкою шаблюкою, €к блискавкою, а хисткий >= проворний, €к сугак на степу.
«абр€жчали, задзвонили шаблюки страшно. ўо один рубне, то другий од>=б’Ї, аж >=скри лет€ть. Ћес€ сама себе не пам’€тала од жаху. “ой стук, те зв€каннЇ, т>=њ блискавиц>= понад головами Ч усе те д>=€лось, мов у нењ в серц>=. ј чорногорець аж на кон>= не всидить, дивл€чись на ту мономах>=ю. ћистець в>=н був у лицарському д>=л>=, так йому страшенна с>=ча побратима з ѕетром Ўраменком була не герцем, а справд>= >=грищем.
ј вони спершу повагом складали шаблюки, мов т>=лько прим>=р€лись; а пот>=м усе скор>=ш, усе з б>=льшим притиском давали один одному маху. “о приступали, то одступали; то розмахувались з ус>=Їњ сили, що аж шабл€ свище; то знов один одного т>=лько манили, а сам>= чигали, €к би рубонути да й зак>=нчити зразу. I так же то обидва знали тую шермицерiю, що нi той того, нi той того не зможе зачепити Ч одвiчають самi шаблi. “им часом у обох очi вже йграють, €к у звiрюки; щоки гор€ть; на руках жили понабр€кали, €к вiрьовки; i вже б’ють козаки напропаще; iскри сипл€тьс€ густо, от-от комусь погибель! јж зразу Ч черк! ѕополам обидв>= шабл>=. озаки з досади покидали об землю й хрести.