Чорна рада
Шрифт:
Ўрам >=згодивсь, щоб везти ѕетра просто до ’марища; а „еревань запросив гетьмана >= вс>=х при йому значних козак>=в до себе в гост>=.
“од>= „ереваниха з Ћесею поњхала попереду, щоб усе дома €к сл>=д спор€дити. fорогою Ћес€ дес€ть раз розказовала матер>=, €к бивсь ѕетро >=з ирилом “уром; >= вже чи дуже, чи н>= клопоталась у ’марищ>= „ереваниха, щоб заготовити л>=жко недужому, а вона б>=льш н>= про що й не дбала. ” к>=мнат>=, де перше сама спала, послала йому на свойому л>=жков>= перину, убрала сволок св>=жими, щонайкращими кв>=тками, зав>=сила в>=кно шитою хустиною, >= вже й р>=дна сестра не буде така до брата, €к вона була до б>=долахи ѕетра. ост>= „ереванев>= пили, њли, бенкетовали в ’марищ>= або пробували з гетьманом у иЇв>= за в>=йськовими речами; „ереваниха њх трактовала; а в Ћес>= т>=лько було й роботи, що копати кор>=ннЇ, варити з>=лл€ да сид>=ти над недужим. fопомагав њй ¬асиль Ќевольник.
ѕетро м>=й мов удруге на св>=т народивсь. ўо йому тепер, що Ћес€ не його суджена? ¬она його любить Ч б>=льш йому н>=чого й не треба. „и раз же то в недуз>=, одкривши оч>=, не то вв>= сн>=, не то на€ву, бачив в>=н, €к вона, нахилившись над ним, п>=дстер>=гала, чи вгору, чи вниз >=де його здоров’Ї? як мати дитинку забавл€Ї очима, щоб воно њй усм>=хнулось, так вона загл€дала йому в в>=ч>=, дов>=дуючись, чи вернувсь в>=н >=к пам’€т>=.
ј в>=н же то, ослабши ус>=м т>=лом, жив т>=лько серцем, >= хоть не зм>=г двигнути н>= рукою, н>= ногою, а серце билось, €к вода в джерел>= в криниц>=. Ќе бажав би в>=н н>= жизн>=, н>= здоров’€, коли б йому так >= вмерти, дивл€чись у т>=њ оч>=, €к у чисту воду. ” саду щебече соловейко; запашний в>=терець пов>=ваЇ в в>=кно кр>=зь цв>=т садовини; тихе сонечко, заходючи, граЇ по ст>=н>= з вишневими в>=тами; коло його сидить його Ћес€, бере його за руку, прикладуЇ свою долоню йому до гар€чоњ голови… Ќ>=, не треба йому н>= жизн>=, н>= здоров’€, дайте йому отак зомл>=ти, заснути >= не прокидатис€ дов>=ку! ќтже здоров’Ї почало брати гору, наповн€ло козацьке т>=ло, €к вода колод€зь; >= губи зачервон>=ли, >= оч>= заграли.
–адуЇтьс€ старий Ўрам, радуЇтьс€ й гетьман, а вже н>=хто б>=льш, €к сама Ћес€. “>=лько њњ рад>=сть схожа була на м>=с€ць п>=д негоду: то с>=€Ї в>=н, €к ср>=блом сипле, звесел€ючи й пол€, >= села, >= сади понад р>=чкою; то зайде у хмару, >= €к зайде, то весь св>=т наче печаль покриЇ: р>=чка мов мертва, без >=скор, тече пом>=ж берегами; почорн>=ли сади; по темних пол€х смутно. Ќебога Ћес€ то веселитьс€ серцем, то т€жко сумуЇ, €к згадаЇ, що мусить одна-одинока тратити молод>=њ л>=та у гетьманськ>=й св>=тлиц>=, слухаючи т>=лько в>=йськов>=њ розправи да погриманнЇ кубк>=в за трапезою. –озп>=знала голубонька, да п>=зно, що —омко козак не до любощ>=в. Ќема в його н>= того н>=жного слова, н>= того люб’€зного погл€ду, що веселить д>=воче серце. етьман в>=н на всю губу, пишен >= красен; да не згл€не й не заговорить так од серц€, €к той б>=дний ѕетрусь. ќтже треба коритись своњй дол>=; шкода й казати батьков>= або матер>=. Ќехай >= сам ѕетрусь про те не в>=даЇ!
—тав в>=н очун€ти, стала вона р>=дше до його надходити, н>=би боњтьс€ його й соромитьс€.
Ч „ого ти, Ћесю, наче ховаЇшс€ од мене? Ч каже в>=н њй раз, п>=ймавши њњ за руку.
¬она н>=чого йому не сказала, т>=лько сл>=зки заблищали на очах.
Ч Ќе ховайсь од мене, серденько, Ч каже ѕетро. Ч Ѕудь мен>= за р>=дну сестру. Ќе судив нам бог жить >=з тобою, нехай оддають тебе за >=ншого, а € дов>=ку не перестану тебе любити, €к свою душу.
Ч Ћучче вже зразу роз>=йтись да й не зустр>=чатись! Ч промовила Ћес€ да й вирвалась од його >= п>=шла в садок виплакати своЇ горе на вол>=.
ќтже не раз >= п>=сл€ того прийде було >= с€де в його коло л>=жка, Ч с€де, засп>=ваЇ €ку смутную п>=сню; усе, що на душ>= Їсть, усе висп>=ваЇ. Ќ>=чого було й не говор€ть, дивл€тьс€ т>=лько одне на одного, а що на душ>= робитьс€, усе њм розумно.
ј —омко про те не думаЇ й не гадаЇ; да й Ўрам, >= „еревань, >= сама „ереваниха байдуже. Ѕо в ту старовину, коли д>=вка заручена, то вже й год>=, уже й не кажи що не сей, а той мен>= люб, а то на весь св>=т п>=де слава. “им-то ус>= були й безпечн>=, да й сам>= вони, ѕетро >=з Ћесею, мовчки сумовали.
“>=лько що зн€всь ѕетро на ноги, аж ось над>=йшла —омков>= чутка, що воЇводи од цар€ прибудуть швидко до ѕере€слава. од>= тод>= в „ереван€ бенкетовати; рушив зараз —омко у дорогу, щоб прив>=тати њх у себе в гостин>=. ј Ўрам соб>= ждав не д>=ждавс€ генеральноњ ради, щоб, забравши з того боку ус>= козацьк>= потуги, >=ти на “етерю. „ереванис>= було на думц>= гетьманське вес>=ллЇ, а „еревань рад був гул€ти хоть дов>=ку м>=ж веселим козацтвом. <= так м>=ж собою урадили, щоб њхав в>=н >=з дочкою п>=д Ќ>=жень до свого шур€ка винтовки, осаула полкового н>=женського; а Ўрам з сином мав њхати у ѕере€слав до —омка, гетьмана, >= щоб, одбувши воЇвод, справити гетьманське вес>=ллЇ на всю ”крањну, >= на вес>=лл>= разом усю старшину до походу на “етерю приклонити да зразу його мов с>=ткою й накрити, щоб не було двох гетьман>=в на ¬крањн>=.
як ось вињжджають за Ѕроварський б>=р, за п>=ски, аж >=з ѕере€слава до —омка гонець курить. ’то ж той гонець? —ам пере€славський сотник, <=ван ёско. —коро наш>= розп>=знали таке диво, зараз наче хто й сказав ус€кому, що склалось щось недобре.
Ч <=з €кими в>=стьми? Ч питав гетьман.
Ч Ѕодай >= не казати, пане €сновельможний!
Ч ўо? Ќевже татаре?
Ч >=рш од татар! <=з одного ¬асюти народилось тоб>=, пане гетьмане, четверо, коли не л>=чити <=ванц€!
Ч fа кажи просто, щоб тоб>= €зик усох! Ч крикне —омко.
Ч Ћучче, €кби всох, пане гетьмане, н>=ж возв>=щати тоб>= таку в>=сть! «>=ньковський, миргородський >= полтавський поклонились <=ванцев>=!
Ч як? ћоњ полковники перейшли до <=ванцевого боку?
Ч ”с>= троЇ, €к чуЇш, пане гетьмане.
Ч <= миргородський, >= полтавський, >= з>=ньковський?
Ч ”с>= троЇ; оставсь при нас по сей б>=к Ќ>=жен€ т>=лько лубенський да гад€цький.
Ч „ому ж мен>= не дано зв>=стки?
ўе не пройшло й дн€, €к прийшла вона у ѕере€слав.
Ч ўо ж? як? „и коли? ’оть розкажи толком.
Ч ј от €к, Ч каже сотник ёско. Ч ѓздив наш бурмистер до кн€з€ –омодановського з грошима у московську казну; аж чуЇ, що кн€зь у «>=ньков>=. «авернув туди, аж там ќстап миргородський >= fем’€н полтавський з старшиною; бенкетують ус>= у з>=ньковського рицька. Ќу, се ж >=ще н>=чого. fо кн€з€ Ч аж у кн€з€ повно запорожц>=в, >= все з тих гольт€пак, що, попропивавши худобу, служили в козак>=в по дворах, а дал>=, не звикши слухати господар€, повт>=кали п’€нствовати на «апорожжЇ. ѕ>=знали де€к>= бурмистра. Ђ„и не од крамар€, Ч кричать, Ч уже вибачай, €сновельможний, ” с>=м слов>=, Ч чи не од пере€славського крамар€ до кн€з€? „орта з два тут поживитесь! ќсь ми вас, городових кабан>=в, хутко впораЇмо!ї –озслухаЇтьс€, аж тут ось €ка вродилась новина Ч богдай мен>= не чути >= не казати! н€зь >=з <=ванцем побратавсь, зове його гетьманушкою запорозьким, оддав йому поки що ”крањною по –омен влад>=ти.
—омко аж за голову вз€вс€.
Ч ћиргородський, Ч каже, Ч полтавський… пром>=н€ти мене на <=ванц€! Ќ>=, пропала вже, бачу, лицарська€ честь на ¬крањн>=! ѕоложили ми њњ з батьком Ѕогданом у домовину! fа гл€ди лиш, Ч каже ёсков>=, Ч чи правда ще сьому?
Ч ќй, коли б то сьому була брехн€! Ч одв>=туЇ ёско. Ч “ак отже >=стинно, що <=ванець у «>=ньков>= гул€в в кн€з€. Ѕачив його бурмистер, так €к ти мене, пане €сновельможний. ј запорожц>=, кажуть, велику ласку у цар€ мають >= чого попрос€ть, усе цар по њх робить. “им-то кн€зь, зазвавши полковник>=в до «>=нькова, погодив њх, царевим словом, слухати <=ванц€ €к гетьмана. ј в нас тепер бач, €к завелось? ўо кожен себе гледить, аби йому було добре. «апоб>=гаючи царськоњ ласки, ус>= троЇ згодились, щоб <=ванець по –омен ”крањною правив.