Чорна рада
Шрифт:
<=ще ж от >= дванадц€ти л>=т не нал>=чив Ўрам, €к у той нещасливий Ѕерестецький р>=к прийшов до иЇва –адз>=в>=лл >=з литвинами, усе попалив >= пограбував, а м>=шане, с>=вши на байдаки, мусили до ѕере€слава вт>=кати.
“а люта пожежа >=ще не зовс>=м загладилась: куди не кинь оком, усюди виден був по њй просл>=док. Ќа коморах, на стан€х, на огорожах, пом>=ж св>=жим деревом чорн>=ють колодки, а >=нде гарний колись сад стоњть пустирем незагороджений; на спустошалому дворищ>= стирчать т>=лько печ>= да ворота; а де чи д>=лованн€, чи щит над вор>=тьми, чи €ка хоромина, то все те нове, >=ще й дерево не посин>=ло.
—мутно, було дивитись Ўрамов>= на
“од>= ще трохи не весь ињв м>=стивс€ на ѕодол>=; ѕечерського не було зовс>=м, а —тарий, або ¬ерхн>=й город п>=сл€ ’мельнищини безлюдовав. fе-не-де сто€ли по ѕодолу кам’€ниц>=: а то все було дерев’€не: >= ст>=ни з баштами круг ѕодолу, >= замок на гор>= исел>=вц>=. ”лиц>= були узеньк>=, плутались то сюди, то туди; а >=нде зам>=сть улиц>= майдан, >= н>=хто його не забудовуЇ, >= н>=чого на йому нема, т>=лько гуси пасутьс€.
ѓдуть наш>= прочане по тих закоулках, аж дивл€тьс€, Ч посеред улиц>= збились вози у купу. Ўрам послав сина прочистити дорогу. ѕоскочив ѕетро до воз>=в; гл€не, аж за возами, коло хати, перед іаночками, сидить юрба людей. ѕосередин>= килим, на килим>= пл€шки, чарки >= вс€ка страва.
ѕетро зараз догадавсь, що се, мабуть, чолов>=ков>= дав бог родини абощо, так на радощах частуЇ вс€кого, хто б не йшов або њхав улицею. ёрба гостей з>=бралась уже чималенька, >= все були м>=щане. «нат>= були м>=щане раз уже з того, що не носили шабель, Ч т>=лько н>=ж коло по€са: одн>= пани да козаки ходили при шабл€х. ј вдруге, знат>= були з того, що п>=дпер>=зувались по жупану, а кунтуш>= носили наопашки (тод>= було коли не пан або не козак, то по кунтушу й не п>=дпер>=зуйсь, щоб >=нде носа не втерто). <=ще ж >=з того були вони знат>=, що не важились ходити у кармазинах: ходили тод>= в кармазинах т>=лько люде значн>= да шабльован>=, а м>=щане од€гались синьо, зелено або в горохв€ний цв>=т; убог>=њ носили личакову одежу. „ерез те козаки дражн€ть було м>=щан личаками, а м>=щане дражнили козак>=в кармазинами.
ост>= сид>=ли за трапезою не мовчки: балакали таки й геть-то голосненько, що ѕетро мусив добре гукнуть через вози Ђfобриденьї. ќбернулось тод>= до нього дв>= чи три голови.
Ч ѕане господарю! Ч каже. Ч <= ви, шановна€ громадо! ѕросить паволоцький Ўрам пропуска через табор.
—коро назвав Ўрама, зараз де€к>= повставали да й дивл€тьс€; а господар п>=знав ѕетра да й каже:
Ч fе ж той Ўрам? :е х>=ба дес€та дол€ старого Ўрама.
Ч fе тоб>= дес€та! Ч п>=дхопили, шуткуючи, гост>=. Ч ’>=ба сота!
Ч <= сотоњ нема! Ч закричали ус>= гурбою. Ч ’оч тис€чу таких красних жупан>=в >=зложи докупи, то все-таки не буде Ўрама!
”с>= були рад>= з такоњ вигадки; >=нш>= аж реготали: клюкнули вже зранку добре. як ось п>=д’њхав >= сам Ўрам. —коро заглед>=ли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть >= повиходили до його назустр>=ч. осподар >=з пл€шкою й чаркою попереду.
Ч ќт наш старий Ўрам! Ч кричали м>=щане. Ч ќт наш батько!
Ч ўо се, “арасе? Ч каже тод>= Ўрам господарев>= (а господар колись був у охочих козаках у Ўрама сурмачем). Ч —упротив кого се ти заложив такий табор? «даЇтьс€ ж тихо на ¬крањн>=?
Ч fе тоб>= тихо, пане полковнику чи панотче?.. я вже не знаю, €к тепер тебе й величати, Ч каже “арас —урмач. Ч fе тоб>= тихо? —ьогодн>= народивсь у мене такий лицар, що аж земл€ затрусилась. fав мен>= бог сина, такого ж, €к >= €, “араса. оли миш голови не одкусить, то й в>=н по-батьк>=вськи трубитиме козакам на приступи; та й тепер уже трубить на всю хату.
Ч Ќехай велик росте да щаслив буде! Ч каже Ўрам.
Ч „им же тебе шанувати, вельможний пане?
Ч Ќ>=чим не треба, “арасе.
Ч як то н>=чим? Ч здивовавшись, каже —урмач. Ч ’>=ба зарок положив?
Ч Ќе зарок, “арасе, а, прибувши до иЇва, вс€к христи€нин повинен перше поклонитись церквам божим.
Ќе так>=вський же був >= “арас, щоб угомонивсь одразу.
Ч fоброд>=ю м>=й, Ч каже, Ч любезний? оли б € знав, що така мен>= на стар>=сть буде честь од пана Ўрама, то враг мене в>=зьми, коли б € засурмив вам хоч на один приступ! ’>=ба ж ти не рад моЇму “арасков>=, що не хочеш попорськати його пелюшок? “об>=, мабуть, байдуже, чи виросте з його добрий козак, чи закор€в>=е, €к жидовча!
Ч –ад € йому з щирого серц€, Ч каже Ўрам, Ч пошли йому, господи, щастЇ й долю; т>=лько ж не та пора тепер, щоб гул€ти нап>=дпитку.
Ч “а на добре д>=ло, доброд>=ю, завс>=ди пора. fивись, ск>=льки воз>=в коло хати! Ќ>=хто не одцуравсь моЇњ хл>=ба-сол>=. <=нший на €рмарок бравс€, >=нший у гай по к>=лл€, >=нший з пашнею до млина; та отже коли припало пильне д>=ло, що треба прив>=тати нового чолов>=ка, то нехай €рмаркуЇ соб>= хто хоче, нехай свин>= лаз€ть у город, а ж>=нка рве на соб>= волосс€, Ч тут ось треба запоб>=гти, щоб новому чолов>=ков>= не г>=рко було на св>=т>= жити. ј то скаже: Ђќт у мене батько такий-с€кий був! ѕоскупивсь >=справити €к сл>=д родини, а тепер >= њж хл>=б пополам >=з сл>=зьми!ї
Ч ќдумайс€, бога ради, “арасе! Ч каже Ўрам (уже йому докучило слухати п’€не верз€канн€). Ч „и до реч>= ж отеЇ чолов>=ков>=, прињхавши до церков божих, до мощей св€тих, застр€ти на хрестинах?
Ч “а що ти, куме, коло нього панькаЇш? Ч сказав хтось >=збоку товстим голосом. Ч ’>=ба не знаЇш, що се таке? «най нас, пан>=в! ќт воно що! —казано Ч кармазини. —ебто вже наш брат њм не кунпан>=€, Ч от воно що!
як сказав, то наче >=скру в порох укинув. ”с>= так >= загор>=лись, бо м>=щане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.
Ч , пек же його матер>=! Ч закричало дес€теро разом. Ч “ак ми т>=лько тод>= кунпан>=€ кармазинам, €к треба виручати њх >=з-п>=д кормиги л€дськоњ?
Ч ѕхе, Ч каже господар, Ч €кого ж чорта нам коло них панькати?
Ч ди€волу кармазин>=в! Ч загукала громада, роздрочившись, €к бугањ. Ч ¬они т>=лько вм>=ють бр€жчати шабл€ми; а тод>= де були с>= бр€зкуни, €к безбожний –адз>=в>=лл загуркотав >=з гармат у городськ>= ворота?
«акип>=в же й Ўрам, почувши так>= реч>=.
Ч ј ви ж, Ч каже, Ч прокл€т>= салогуби, де тод>= були, €к л€хи обгорнули нас п>=д Ѕерестечком, мов горщок жаром? fе ви тод>= були, €к припекли нас з ус>=х бок>=в, що трохи не половина в>=йська викип>=ла? ¬и тод>= бр€жчали не шабл€ми, а тал€рами да дукатами, що понабирали од козак>=в за гнил>= п>=дошви да д>=р€в>= сукна! а! ј –адз>=в>=лл прийшов, так ви, ока€нн>=, не одв>=товали йому й разу з гармати! ѕлюгав>=њ страхополохи! ќддали самох>=ть –адз>=в>=ллов>= м>=сто >=, €к т>=њ баби, заголосили: Ђ«года!ї як же запалав ињв да почали литвини душити вас, що овечок, так хто п>=дскочив до вас на п>=дмогу, коли не козаки? Ѕ>=долаха fжеджел>=й >=з жменею тих с>=ромах улет>=в у ињв, €к голуб у гн>=здо за шул€ком; а ви п>=дперли його, зайц>= н>=кчемн>=њ? fурень пок>=йник був! я не Ћитву, € вас би с>=к да рубав, б>=сов>= д>=ти! я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!