Чорна рада
Шрифт:
Ч ћо€ премудр>=сть, бгатику, Ч сказав „еревань, Ч знаЇ т>=лько налити та випити; а там соб>= м>=зкуйте, €к хот€. Ќа те ви попи, на те ви муж>= сов>=та, на те ви народн>= голови.
Ч Ќе вадило б >= не попам, Ч одв>=туЇ Ўрам, Ч не вадило б >= не мужам сов>=та знати, що король тут Ч т>=ло, а крал€ Ч так се душа. “>=ло пот>=шаЇтьс€, €к чолов>=к зап’Ї, а душа погибаЇ; от >= все.
Ч ѕгавда, бгатику, њй-богу пгавда! Ч сказав, дохитуючи головою, „еревань. Ч ¬ип’Їм же ще по кубку!
јж ось ув>=йшла до гостей „ереваниха, молодиц€ св>=жа й повновида, пр€ма, €к топол€, Ч замолоду була дуже хороша. ѕ>=д>=йшла до Ўрама п>=д благословен>=Ї. ¬>=н њњ поблагословив, да, €к пан>= була гожа, >= вони ж таки давн>= при€тел>=, то ще схот>=в >= попросту з нею прив>=татись, да й каже:
Ч ѕозвольте з вами прив>=татись, доброд>=йко?
ј вона каже:
Ч fа €к же зволите, доброд>=ю!
fа й поц>=ловались любенько. “огд>= „ереваниха ще обнесла гостей. „еревань випив на радощах повний кубок, бризнув п>=д стелю да й каже:
Ч ўоб наш>= д>=ти отак вибрикували!
ј „ереваниха почала вести за чаркою розмову:
Ч “ак отсе, Ч каже, Ч ви на прощу, панотче? —в€те д>=ло!.. ќт, мо€ дружино, Ч обернулась до чолов>=ка, Ч от €к добр>= люде робл€ть: аж >=з самоњ ѕаволоч>= њдуть молитись богу. ј ми живемо ось п>=д самим иЇвом, да ще не були сю весну й одного разу у св€тих угодник>=в. јж сором! fа вже ж €к соб>= хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. ѕричеплюсь за пана Ўрама, да куди в>=н, туди й €.
Ч ќт божев>=льне ж>=ноцтво! Ч каже „еревань. Ч уди в>=н, туди й €!.. ј €к же пан Ўрам махне за fн>=про?
Ч “о що ж? я б не махнула? fоки сид>=ти нам у сьому ворон€чому гн>=зда? ќсь уже которий раз переказуЇ м>=й брат, щоб прињхала до його в гост>=! <= чому б не поњхати?
Ч fа, њй-богу, ћеласю, Ч каже „еревань, Ч € рад би душею, коли б мене хто вз€в та й перен>=с до твого бгата, п>=д Ќ>=жень. ажуть, >= живе добре Ч таки зовс>=м по-панськи. Ќе дурно його козаки прозвали кн€зем.
Ч ќтсе буц>=м би за достаток його кн€зем зовуть! Ч перебила „ереваниха. Ч ” його ж>=нка Ч кн€гин€ з ¬олин>=, л€шка. як руйновали наш>= ¬олинь, так в>=н соб>= вподобав €кусь б>=долашну кн€гиню; от >= самого прозвали кн€зем.
Ч н€зь винтовка! Ч зареготавши, каже „еревань. Ч “о були ¬ишневецьк>=њ та ќстрозьк>=њ, а тепер п>=шли кн€з>= винтовки… «най наших! ј добра, кажуть, людина з т>=њ кн€гин>=. ѕоњхав би до винтовки хоч зараз, коли б не далеко!
утор€ть, попиваючи, аж ось Ч двер>= рип! <= Ч так, €к сонце зас>=€ло: ув>=йшла в св>=тлицю Ћес€.
Ч ќт мо€ й крал€! Ч каже „еревань, беручи њњ за руку:
¬ св>=тлоньку входить,
як зор€ сходить.
¬ св>=тлоньку вв>=йшла,
як зор€ з>=йшла…
ј що, бгате? „и н>=чим же похвалитись на стар>=сть „ереванев>=?
Ќ>=чого не сказав Ўрам, т>=лько дививсь на Ћесю. ј вона ж то сто€ла, п>=д>=йшовши п>=д благословен>=Ї, хороша да прехороша! <=ще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиц>= спустила в землю, а на виду аж с>=€Ї. Ќа диво була в „ереван€ дочка, да й год>=. “им-то ѕетро, €к побачив, то й умер, дармо що видав довол>= св>=ту!
Ч Ќу лиш, доню, Ч каже „еревань, Ч п>=днеси нам по кубку, €к там кажуть, >=з б>=лих ручок.
Ћес€ поблагословилась >= п>=днесла. <= що то вже, €к хороше вдастьс€! „и заговорить, чи рукою поведе, чи п>=де по хат>= Ч усе не так, €к хто >=нший: так ус>= й дивл€тьс€, >= так ус€кому на душ>=, мов сонечко св>=тить.
¬ипив старий Ўрам >=з б>=лих рук од „ереван>=вни да й каже „ереванев>=:
Ч Ќу, брате ћихайле, тепер >= € скажу, що Ї тоб>= чим на стар>=сть похвалитись. ј „еревань т>=лько см>=Їтьс€.
Ч ј що ж, при€телю? Ч каже Ўрам дал>=. Ч ’оть би мен>= годилось би про одно вже помишл€ти, да, може, тепер година щаслива; щоб њњ нам не занедбати Ч чи не оддав би ти своЇњ Ћес>= за мого ѕетра? ј „еревань йому:
Ч ј чом же не оддав би, бгате? Ќехай нашим ворогам буде т€жко! ’>=ба ти не Ўрам, а € не „еревань?
Ч “ак чого ж довго думати? fавай руку, свате!
fа й подали соб>= руки, да й обн€лись, да й поц>=ловались. “од>= за д>=тей, да й кажуть:
Ч Ѕоже вас благослови! ѕоц>=луйтес€, д>=ти!
ѕетро од радост>= не знав, де в>=н >= стоњть, мов сон йому снитьс€! ѕро що в>=н т>=лько подумав, зараз воно йому й Їсть. ј Ћес€ чогось н>=би зл€калась да й каже:
Ч “атусю! ’>=ба ж ви не бачите, що не вс>= в хат>=?
ќбернувсь „еревань Ч немаЇ ж>=нки. јж ось вона знов ув>=йшла в св>=тлицю.
Ч ћеласю! Ч каже „еревань. Ч „и бачиш, що тут у нас д>=Їтьс€?
Ч Ѕачу, бачу, пишний м>=й пане! Ч дала вона такий одв>=т да зараз >= вз€ла од його дочку за руку.
л€нув ѕетро: де ж та ласка у очах у Ћес>=? fе ж той жаль д>=вс€, де д>=лось те, чого не вимовиш н>=€кими словами?.. ¬она схилила головку на материне плече >= перебираЇ в нењ на шињ дукати, а на ѕетра й не гл€не. ордо п>=дн€лась њњ губка Ч не добрий знак дл€ залиц€нн€!..
Ч Ќу, н>=чого сказати, панотче! Ч каже „ереваниха Ўрамов>=, Ч Ўвиденько ви добуваЇте >=з своњм сином замки! ќт же ми вам доведемо, що ж>=ноче царство стоњть кр>=пше над ус>= царства.
„еревань т>=лько см>=€вс€.
ј Ўраму було не по нутру.
Ч ¬раг мене в>=зьми, Ч каже, Ч коли з >=ншим замком не скор>=ш >=справишс€, н>=ж >=з бабою! “>=лько ж не знаю, що за одс>=ч ви нам >=зробите? „им € вам не сват? „им син м>=й не жених вам?
„еревань, сто€чи збоку, усе дививсь на Ўрама, розз€вивши рот, да слухав. як же Ўрам замовк, тод>= в>=н повернув шию до ж>=нки, що то вона скаже.
ј та вже тод>= медовим голосом:
Ч ѕанотче, пане полковнику, при€телю наш любий! Ќема на ¬крањн>= чолов>=ка, щоб не знав, чого стоњть старий Ўрам, >= €кий старшина, €кий полковник не оддав би дочки за твого пана ѕетра? Ќе к тому, панотченьку, тут р>=ч. « дорогою душею рад>= й ми оддать за його свою дитину; т>=лько ж бо треба чинити таке д>=ло по-христи€нськи. Ќаш>= д>=ди й баби, €к думали заручати д>=тей, то перше њхали з усею с>=м’Їю на прощу до €кого монастир€ да молились богу. ќт бог давав д>=т€м >= здоров’€ >= талан на всю жизнь. —е д>=ло св€те: зроб>=мо ж >= ми по-предк>=вськи.