Чорна зоря
Шрифт:
— Буду, буду, але коли саме — залежить од вас. — І глянув на Тихого полохливо-запитально: — Насамперед не забувайте, ви мені обіцяли три чашки, а поки що налили тільки одну.
Тихий налив другу. Клубічко знов блаженно вдихнув запах, але цього разу лише сьорбав — ласував. Відтак споважнів і мовив:
— Любий друже і каводарцю, щойно я записав вас до свого серця, але все-таки мушу— втім, ви самі звернули мову на мій фах, — мушу спитати, хто вам доручив їхати назирці за мною до тутешньої криміналки і потім не відставати од мене. Втім, це не єдине запитання. Чого до вас летіла пані Салачова і що вона у вас робила? Третє: були ви самі, коли вона зайшла до вас?
Злякано дивлячись на прямокутник з тонкого мережива,
— Почну з кінця. Коли пані Салачова приїхала до мене, тут не було нікого. Як я з нею познайомився? Знімався у фільмі в серпні минулого року в Братіславі, і ми заприязнилися. Вона обіцяла, що, як приїде до Брно, знову зустрінемося. От сьогодні це й сталося,
— Не запрошувала вас до себе в Прагу?
Тихий похитав головою.
— То, може, ви її відвідали без запрошення?
Тихий знову похитав головою.
— Але ж ви були в неділю в Празі?
Цього разу Тихий притакнув:
— Трапилася нагода.
— Яка? Хтось запропонував одвезти вас?
— Ні, ні! — злякано вигукнув Тихий. — Я зібрав трохи грошей… Справді, був у Празі, але не в пані Салачової. Я навіть не знаю, де вона мешкає. Та сьогодні, як грім серед ясного неба, вона приїхала до мене. Почувала себе дуже погано — щось сталося з її літаком, але їй навіщось — навіщо, не знаю — треба було до Брно, тож вона приїхала на таксі й забула в ньому сумку з грішми. У цій своїй замороці згадала про мене й заїхала, щоб я позичив їй грошей і найняв таксі. Я це зробив, і вона поїхала в своїх справах.
— Мабуть, хотіла тут, у Брно, когось провідати?
— Так, вона це казала.
— Але ж брехуха ця Салачова, — зітхнув Клубічко. — Мушу вам сказати: нікого вона тут не шукала, від вас поїхала просто до Тішнова.
— Мені вона теж казала, що їй треба туди, — обережно зауважив Тихий.
Клубічко хвилю байдуже дивився перед собою, а тоді випалив:
— Чи багатьом людям відомо, що ви маєте ще одну квартиру? В розбомбленій віллі… Це знала пані Салачова?
Тихий розгубився, знітився:
— Моя тутешня господиня трохи старомодна, тож іноді…
— Маєте й там програвач та болс? Не маєте? Ну, розповідайте далі.
— Про те житло я сказав їй у Братіславі: коли справді схоче завітати і не буде мене ні вдома, ні в театрі, то я там. А вона відповіла, що це дуже романтично. Може, саме через романтичність і не забула.
— Цілком можливо, іноді вона справді буває романтичною, — погодився Клубічко. — Але як пояснити увагу, що ви мені приділяли?
— Це було зовсім випадково, — відказав Тихий. — По вечері я, як завше, коли не граю, завітав до кав'ярні «Гранд-отелю» і побачив там чоловіка, котрий приходив до мене в Пісарках, назвавшися працівником тутешньої філії аеролінії. При цьому я помітив, що він сидить з вами. Вас я впізнав — бачив колись фото. Про того чоловіка, який сидів з вами, відразу подумав, що він з КНБ, тож зрозумів, що ви тут робите. Вийшов надвір саме тоді, коли ви сідали в машину. Цієї миті біля тротуару зупинилось авто моєї знайомої. Вона запросила мене покататись. «Куди поїдемо?» — спитала. Мені спало на думку простежити за вами. «Їдьте хоча б за тією машиною», — сказав я. А коли побачив, що ви зникли в тутешній криміналці, попросив її вернутись. Оце й усе.
Клубічко всміхнувся:
— Бачте, як усе нарешті з'ясувалось. Але щоб я не забув: ще третю чашку. — Та спочатку він з'їв сардину із скибкою хліба. — Перша порядна страва і напій у Брно, — мовив і блаженно потягнувся. Відтак підвівсь і пройшовся по кімнатці. Спинився біля етажерки, на якій у посрібленій рамці стояла фотографія молодої вродливої жінки. Хоч була вона у вечірній сукні, Клубічкові здалося, що це та, в машині якої Тихий стежив за ним. Він рвучко обернувсь і побачив перелякані очі господаря. Вернувся на своє місце.
— Послухайте,
— Пане! — ображено вигукнув Тихий.
— Не обурюйтеся так театрально, ви ж бо добре знаєте, що брешете, а-я-яй, як негарно. Приміром, те, що ви ніколи не були в пані Салачової в Празі. Однак я сам бачив вас у неї минулої неділі, це ж не так давно, щоб ви встигли забути. Я міг би попросити вас принести свій капелюх. Ви знаєте, що тут я його не брав у руки. Так от, на його підшивці — тавро фірми: «Ондржей Юрайда, Брно». Я знаю це з Праги, де на той капелюх звернув увагу в передпокої пані Салачової. Тихий хвилю думав.
— Ну, гаразд, я був у неї. Проте в цьому немає нічого недозволеного!
Клубічко засміявся:
— Боже мій, авжеж, немає. Але, любий хлопче, кажуть, що хто бреше, той і краде. А ви брешете. Крім того, ви хочете мене пошити в дурні, запевняючи, що пані Салачова — з двома зламаними ребрами! — приїхала до вашої таємної квартири тільки для того, щоб позичити кілька сотень і послати вас по таксі. Чого, власне, вона хотіла? Мовчите? Шкода, Тихий, на вашому місці я розповів би все, що знаю… поки ще є час. Втім, скажу замість вас — вона привезла вам оце! — І, витягнувши з кишені кілька аркушів ролі, показав їх господареві. Тихий дивився па нього з чимраз більшим страхом. — Забула їх, як уже вам відомо, в сумці, а заволодів ними випадково я, і хоча хтось намагався, м'яко кажучи, викрасти їх з мого портфеля, вони, як бачите, в мене. Так само ви доконче знаєте, що хтось намагався дізнатись у Тішнові, чи не забула пані Салачова цих аркушів у сумці. Питала якась жінка по телефону. Чи це, бува, не та, котра везла вас зі мною до криміналки?
— Ні, ні! — панічно вигукнув Тихий.
— Хто ж була та жінка, що запросила вас до машини? Як її звати?
— Вона заміжня, — відповів по хвилі Тихий, — як джентльмен, я не можу назвати її ім'я.
— Я схиляюся перед вашою делікатністю, — всміхнувся Клубічко. — То була пані Вєра Шашкова.
Тихий підхопився, але Клубічко попросив його сісти.
— Ми вас бачили з нею в барі «Колумбія», куди ви її, поза сумнівом, викликали по телефону, щоб розказати про мене. Зрозуміло, що відтоді, як ви почали приділяти мені таку увагу, тутешня криміналка, на моє прохання, не спускала з вас ока. Як то кажуть, за позику дяка. Зрештою, це було неважко. Ви пішли до бару, зателефонували й сіли в окремій кімнатці. А мої товариші, щоб ви знали більше, — в сусідній. Пам'ятаєте компанію? Щоб не викликати підозри, вони запросили свою співробітницю й успішно вдавали, ніби розважаються. Десь за чверть години оця вродлива пані,— Клубічко показав на фото, — під'їхала до бару. Я сам бачив її. Радий був би з нею познайомитися, вона справді вельми гарна, але подумав, що це не горить, — невдовзі ще зустрінемося. Поки що задовольнився тим, що розпитав про неї у бармена; ходите ви туди з нею, на превеликий жаль її чоловіка, дуже часто… Пані Шашкова підійшла до вас, і ви хвилин п'ятнадцять схвильовано розмовляли. Так чи ні?
— Так, — погодився Тихий, — вона була там зі мною. А хіба в цьому є щось зле?
— Для її чоловіка напевно, але то його справа, а не моя. Я звелів, щоб оркестр зробив паузу, і мої друзі почули дещо з вашої розмови. Темпераментна пані відразу напустилася на вас, що ви усе зіпсували, давши «їй» можливість поїхати геть, що пані Салачова не сказала вам нічого нового, бо ще у вівторок ви впевнилися, що під Артемідою в Жегушицях нічого не сховано. Відтак випалила: якби, мовляв, з тим старим йолопом можна було хоч поговорити по-доброму! А після благочестивого побажання вибухнула: «В усякому разі, ми мусимо з неї витягнути, де воно насправді. Збирайся, негайно поїдемо до неї…» Хто він, той старий йолоп?