Чумацький шлях
Шрифт:
Посол де Сегюр нещодавно повернувся з Парижа, і Катерині давно кортіло по-дружньому побалакати або просто по-жіночому побазікати з говірким французом — раптом прохопиться про щось важливе. Та хитрун де Сегюр теж був не ликом шитий — викручувався, мов в’юн, і вміло вислизав з розставлених царицею сіток.
Катерина вже почала сердитися і німим поглядом закликала Безбородька втрутитися в розмову.
Граф Олександр Андрійович сам був хитрий, мов сто чортів разом, і враз поспішив на допомогу патронесі.
— Ваша величність, мосьє Сегюр, здається мені, на цей раз, не доїхавши до Парижа, спішно повернув голоблі назад, до Петербурга,— тому він і не знає останніх
Грубувата прямолінійність керівника дипломатичної служби Росії зачепила за живе де Сегюра, але звична приязна усмішка не зникла з його обличчя. Він підкреслено галантно вклонився через стіл графові і сказав навпростець, щоб розвіяти сумніви, що він давно розгадав наміри цариці:
— Графе, я таки побував у Парижі, а на зворотному шляху — у Копенгагені і навіть чував там, що не французька, а англійська ескадра адмірала Грейга курсує в Середземному морі, пильно пантруючи за всіма перипетіями російсько-турецької війни,— і повернувся до Катерини.— Здається, це, ваша величність, хотіли ви почути від мене?.. Більше того, на зворотному шляху я побував у Копенгагені і мав зустріч з вельми цікавою особою — американським капітаном Полем Джонсом, про якого ви, ваша величність, кілька років тому, коли британські колонії в Північній Америці вели війну за незалежність з метрополією, напевно, чигали в тогочасних газетах.
— Поль Джонс?— Катерина підняла брови.— Справді, це ім’я мені відоме. Здається він прославився тим, що прорвав англійську блокаду Нью-Йорка і доставив генералові Джорджу Вашингтону боєприпаси.
— Не тільки, ваша величність. Його життя сповнене пригод незвичайних!
Катерина оживилася.
— Ось як? Цікаво послухати... Якщо, звичайно, це вас не затруднить, мосьє.
— Що ви, що ви, ваша величність!—вигукнув де Сегюр.— Я з радістю розповім те, що чув від самого капітана.
— Зробіть ласку, мосьє,— Катерина відпила з келиха ковток вина і зручніше вмостилася в кріслі.— Я вас слухаю.
Сегюр понизив голос і зробив вибачливу міну на обличчі.
— Мова йтиме, ваша величність, про справді людину незвичайну, про її доблесть та самопожертву, а з іншого боку — про людську забудькуватість та невдячність.
— Це в природі людській, мосьє,— погодилась імператриця.— Але давайте без передмов! Я все розумію і без них.
— Гаразд,— схилив голову Сегюр.— Отож по суті... Коли я зійшов у Копенгагені на берег, то не мав найменшого наміру відвідати матроську таверну, а тим більше пити вино і бесідувати з одним із постійних, як я зрозумів, відвідувачів її. Мені просто хотілося після морської хитавиці, яку я погано переношу, відчути під ногами тверду землю. Разом з тим я не міг залишити порт і відправитися в центр міста, бо зупинка наша була нетривала і корабель міг кожної хвилини подати сигнал про відчалення. Отож я помалу ступав по набережній, призвичаюючись до твердої землі під ногами, як раптом в лице зіткнувся з чоловіком, котрий несподівано зупинився і, розвівши руки, радісно-здивовано вигукнув:
— Хеллоу! Містер Сегюр? От не чекав зустріти вас тут!
Я зупинився, намагаючись пригадати цього середніх років чоловіка з рудуватими бакенбардами, в доволі пошарпаному одязі, і не міг пригадати, хоча обличчя його здавалося мені знайомим.
Помітивши мою розгубленість, він з гідністю простягнув руку й відрекомендувався:
— Капітан Поль Джонс!
Це ім’я вмить повернуло мене на кілька років назад, коли знаменитий капітан Поль Джонс прибув з Америки до Франції, щоб очолити французьку ескадру і блокувати порти Англії. Тоді йому було за тридцять, тримався він впевнено, бо був у зеніті слави та фізичних сил. Тепер же переді мною стояв схудлий, постарілий і досить обшарпаний чоловік з погаслим поглядом голубих очей і невпевненістю в голосі. Не таким він був, коли я вперше познайомився з ним десять років тому!
Я був вражений його теперішнім виглядом і, не стримавшись, вигукнув:
— Капітане! Що з вами? Чому ви тут?
Він сумно усміхнувся і розвів руками.
— Що поробиш, мосьє! Сів на мілину. Звичайна історія.
— А точніше?
Він оглянувся, і я помітив, що його погляд упав на двері найближчої таверни.
— Цього одним словом не скажеш,—відповів він.— Якщо маєте час, то...
Я зрозумів і сказав:
— Гаразд, зайдемо. Тільки сядемо так, щоб я бачив борт свого корабля.
Ми сіли біля вікна, так що я в першу-ліпшу хвилину міг помітити на кораблі сигнал про відплиття. Я замовив дві склянки вина, і Поль Джонс розповів мені свою історію. Вона варта того, щоб її описати в романах, але він розповів її скупо і стримано. Я перекажу її своїми словами.
Народився він у Шотландії, і, як виявилося, справжнє його наймення було Джон Пол. Наділений від природи розумом та фізичною силою, схильний до авантюр, але зубожілий тринадцятилітній підліток приїздить до Америки і поступає юнгою на корабель, що займався работоргівлею. Кмітливість допомогла йому швидко освоїти науку, шотландська заощадливість — збити деякий капітал. Після багатьох пригод, маючи за плечима вже двадцять п’ять років, він залишає морську службу і, прибравши собі ім’я Поля Джонса та купивши землю, стає плантатором в Віргінії. Але не минуло і трьох років, як спалахнула війна американських штатів проти Англії за незалежність. Поль Джонс негайно пропонує свої послуги конгресу і отримує під свою команду шість невеликих суден та чин лейтенанта і вперше в історії піднімає на флагманському кораблі зоряно-смугастий прапор новоутворених Сполучених Штатів Америки.
Здавалося б, що можна зробити з такою слабосилою ескадрою? Хіба що десь із затишного місця наглядати за діями британського флоту!
Та не в натурі Поля Джонса було відсиджуватися в затишному місці. Він ув’язався в бій при першій же зручній нагоді, і не тільки з “купцями”, на яких нагнав страху, що вони почали уникати рейсів до берегів Америки, а й з великими військовими кораблями.
Про нього незабаром рознеслася слава по всій Америці та долетіла й до Англії. А коли він через рік на кораблі “Провидіння” прорвав морську блокаду Нью-Йорка і доставив військам генерала Джорджа Вашингтона боєзапаси, йому першому було присвоєно звання капітана флоту, хоча морського флоту Америка ще не мала.
Тепер про нього дізналася вся Європа.
У листопаді 1777 року його посилають з воєнно-дипломатичною місією до Франції — схилити Людовика XVI до війни з Англією. Людовик давно обіцяв це зробити, але все вагався.
Продавши плантацію, Поль Джонс на власні кошти придбав і спорядив корабель “Альфред”, озброїв його і прибув у Брест. Звідти їде в Париж та у Версаль на переговори з французькими властями. Там і довелося мені познайомитися з ним.
Він довго і марно випрошував у короля французьку ескадру для нападу на туманний Альбіон. Король відмовив. Тоді капітан Джонс на власний страх і ризик на своєму 18-гарматному корветі сам відправився в небезпечний рейс до північних берегів Англії. Висадив десант у Вайтгафені — наробив там страшного переполоху, спалив у гавані кілька кораблів, узяв замок графа Селькірка і захопив британський корвет.