Діти капітана Гранта
Шрифт:
Майорова розповідь вжахнула Гленарвана.
– Пірати! Пірати! – вигукнув він. – Вони знищать мою команду! Вони захоплять мій «Дункан»!
– Саме так, – відповів Мак-Наббс. – Бен Джойс нападе на екіпаж і…
– Тоді нам необхідно дістатися узбережжя раніше за цих негідників! – вигукнув Паганель.
– Але як переправитись через Снові? – запитав Вільсон.
– Так само, як переправились каторжники, – відповів Гленарван. – Вони перейдуть Кемпльпірський міст, і ми це зробимо!
– А як бути з Мюльреді? – запитала Гелена.
– Ми понесемо його! Нестимемо по черзі. Я не можу дозволити злочинцям вирізати мою беззахисну
Перейти Снові через Кемпльпірський міст можна було, але й був великий ризик. Каторжники могли зробити засідку біля мосту й охороняти його. Їх було щонайменше тридцятеро проти семи. Та трапляються випадки в житті, коли залишається тільки йти вперед, не озираючись.
– Сер, – звернувся до Гленарвана Джон Манглс, – перш ніж зважитися на такий ризикований крок, перейти Кемпльпірський міст, слід попередньо його обстежити. Я це беру на себе.
– Я з вами, Джоне, – заявив Паганель.
Пропозиція географа була прийнята, і обидва вони стали збиратися в путь.
Їм належало спуститися за течією Снові до мосту, що його згадував Бен Джойс, уникаючи зустрічі з каторжниками, які, ймовірно, стерегли береги річки.
Отже, два відважні мандрівники, озброєні і з достатнім запасом харчів, вирушили в путь, продираючись крізь височезні очерети, що росли обабіч берегів.
На них чекали протягом дня. Звечоріло, а вони не повертались. У таборі вже стривожились.
Нарешті десь об одинадцятій Вільсон сповістив про їхнє наближення.
Паганель і Джон Манглс знемагали від утоми, подолавши десять миль.
– То як міст? – одразу ж кинувсь із запитанням Гленарван.
– Так, це міст із ліан, – відповів Джон Манглс. – Каторжники і справді переправились через нього, але…
– Що «але»? – повторив Гленарван, передчуваючи нове лихо.
– Вони перейшли міст і спалили його! – відповів Паганель.
Розділ XXII. Іден
Слід було негайно діяти, а не впадати у відчай. Кемпльпірський міст згорів, тож потрібно було будь-що переправитися через Снові й ді статися до затоки Туфолда раніше за банду Бена Джойса. Тому Гленарван і Джон Манглс, не гаючи часу на балачки, наступного дня пішли до річки, щоб на місці вирішити, як організувати переправу.
Несамовита, наснажена дощами, річка Снові не спадала. Вона вирувала круговертями зі скаженою люттю. Плисти по ній – означало приректи себе на вірну смерть.
Гленарван стояв на березі, понуривши голову.
– Я перепливу на той берег! – вигукнув Джон Манглс.
– Ні, Джоне, – відповів Гленарван, стримуючи юнака за руку, – зачекаймо.
І вони повернулись до табору. День видався тривожним. Разів із десять Гленарван повертався на берег Снові, щоразу вигадуючи якийсь сміливий спосіб переправи, та марно. Якби замість річки тут текла лава, то потік не вважався б безпечнішим.
У час вимушеної бездіяльності леді Гелена під керівництвом майора дбала про Мюльреді. Матрос відчув, що повертається до життя. Тепер Мак-Наббс міг з упевненістю сказати, що ніж не пошкодив жодного життєво важливого органу, а слабкість матроса пояснювалася втратою великої кількості крові. А оскільки кровотеча спинилася і рана добре загоювалася, то цілковите одужання матроса було питанням часу. Леді Гелена наполягла, щоб Мюльреді залишився у першому, комфортабельнішому відділі фургона, що дуже бентежило пораненого. А ще його дуже непокоїло, що він затримує весь загін. Та матросові пообіцяли, що як знайдеться спосіб переправитися на протилежний берег, то його залишать тут із Вільсоном.
Та на прикрість, ні цього, ні наступного дня, 17 січня, не вдалося переправитися. Затримка доводила Гленарвана до сказу, і даремно леді Гелена з майором намагалися заспокоїти його. Марно вони вмовляли його запастись терпінням.
Еге ж, терпінням! Яке може бути терпіння, коли, можливо, саме цієї миті Бен Джойс захопив «Дункан»! Може, він навіть уже знявся з якоря і на всіх парах мчить до східного узбережжя!
Не найкращі часи переживали і Джон Манглс із Гленарваном.
Молодий капітан, який поклав будь що переправитися на протилежний бік, намагався зліпити з великих шматків кори камедних дерев щось на зразок піроги. [71]
71
Пірога – вузький довгий індіанський човен, обтягнутий корою, шкірами або видовбаний чи випалений із стовбура дерева.
Пірога вийшла дуже хистка.
Удень 18 січня капітан і матрос вирішили випробувати непевне суденце. Вони зробили все від них залежне, вклавши в роботу силу, спритність, відвагу, вправність. Та щойно пірогу підхопила течія, вона перекинулась і сміливці мало не поплатилися життям за спробу. Пірогу затягло у шалений вир. Джону Манглсу з Вільсоном не вдалося проплисти й десяти сажнів [72] по цій скаженій річці, що після дощів розлилась на кілометр.
Все залишалося без змін і 19 та 20 січня. Майор із Гленарваном піднялися вгору за течією Снові аж на п’ять миль, але броду так і не знайшли. Річка й там вирувала бурхливим потоком, адже в неї стікались усі води гірських ручаїв та річок південного схилу Австралійських Альп.
72
Сажень (морський) – одиниця вимірювання відстані, що дорівнює приблизно 1,8 м.
Довелося відмовитися від думки врятувати «Дункан». З часу від’їзду Бена Джойса минуло п’ять днів. Імовірно, яхта досягла східного узбережжя й уже була в лапах каторжників.
Однак така ситуація не могла тривати вічно. Бурхливі розливи річок, як правило, з часом сповільнюють свій темп. Уранці 21 січня Паганель помітив, що рівень води в річці трохи знизився. Про це він одразу ж повідомив Гленарванові.
– То й що! – байдуже відмахнувся той. – Тепер це не має значення.
– Але це не привід залишатися тут на все життя, – зауважив Мак-Наббс.
– Звісно, – озвався Джон Манглс. – А що, як завтра в нас з’явиться можливість нарешті здійснити переправу?
– Але ж це не врятує мою команду! – вигукнув Гленарван.
– Сер, дуже прошу, вислухайте мене, – мовив Джон Манглс. – Я добре знаю Тома Остіна. Він, звісно, виконає будь-який ваш наказ, тож, можливо, і вийшов у море. Але «Дункан» могли досі не полагодити. Тоді яхта точно затримається на день-два…
– А й справді, Джоне, – пожвавішав Гленарван. – Нам слід негайно вирушати до затоки Туфолда. До Делегіта ж звідсіля рукою подати – якихось тридцять п’ять миль!