Дана і дракон

Чертова Олеся

Пропозиція прозвучала аж занадто просто. Дана підвелася і скинула шубу на підлогу.

— Сере Астіне, ви ж бачите, що дракона при мені немає. Він загубився дорогою, крім того, я не знаю, де саме — чи у вашому часі, чи в моєму. Боюся, що нічим не зможу вам допомогти.

Сер Астін усміхнувся, він підійшов майже впритул до дівчинки.

— Не бійтеся. Я думаю, що зможете.

Дана відсахнулася від нього.

— Послухайте, дракон — не голка, його в кишеню не сховаєш!

— О, люба моя, існує безліч потаємних кишеньок, у яких можна сховати будь-що, навіть дракона. І я чомусь вважаю, що вам відомо про такі кишеньки. Домовмося так, — він поклав свою руку Дані

на плече: — Ви не повернетесь у підвал, це було б дуже нечемно щодо такої чарівної леді. Вас відведуть в одну з кімнат мого замку, там ви отримаєте можливість помилуватися місцевими краєвидами. Даю вам на роздуми одну ніч. Якщо завтра до сходу сонця дракона в мене не буде, доведеться застосовувати інші методи, щоб домовитися з вами. Добраніч!

Сер Астін сплеснув у долоні, тієї ж миті відчинилися двері і з’явилися охоронці з мечами. Вони відвели Дану в приміщення, яке мало чим відрізнялося від підвалу. Кімната була невеликих розмірів, з голими стінами і кам’яною підлогою, щоправда, було в ній тепліше, ніж у підвалі, і ще тут стояло велике ліжко з м’якою периною.

Надворі вечоріло, але в кімнаті було ще видно. Дана поглянула у вікно і зойкнула від жаху — прямісінько перед її очима знаходився майдан для страти, посеред якого чорніло величезне згарище. Так, у середньовічні часи спалювання було дуже популярною стратою. То ось про які місцеві краєвиди казав цей мерзотник! Дана відійшла від вікна і сіла на ліжко. Що ж робити? Втекти звідси неможливо, а де взяти дракона, дівчинка не знала. Та й чи можна такому негідникові віддавати беззахисне створіння?!

Ось воно, омріяне Середньовіччя! Спалять завтра на вогнищі, та й по всьому. Дана впала на подушки і заридала. Хто знає, скільки часу вона проплакала. Надворі вже споночіло. Мабуть, Дана таки задрімала, бо не чула, як хтось зайшов і залишив на стіні запалений смолоскип.

Дана прокинулась від тихого шепоту:

— Принцесо Діано, прокидайтеся! Принцесо Діано!

— Хто тут? — скрикнула дівчинка і сіла на ліжку.

— Тихше, леді Діано, не лякайтеся. Я — Тібальдо, чарівник і ваш покірний слуга.

Дана підвелася з ліжка і зняла зі стіни смолоскип, напружено вдивляючись у темряву.

— Але чому я тебе не бачу? Де ти?

— Я тут, точніше — не зовсім тут. Моє тіло знаходиться в зачарованому лісі за містом.

— Ти — привид? — перелякано запитала Дана.

— Та ні, кажу ж — я чарівник. Просто сподівався перенестися сюди повністю, але чомусь моє тіло залишилося там, а сюди прийшов лише мій дух. Мені потрібно поговорити з вами. Бо, наскільки я зрозумів, вам важко розібратися, що тут до чого.

— Не те слово, — зітхнула дівчинка. — А ти впевнений, що не помилився? Мене звати Дана, і взагалі, я з іншого часу.

— Так, так, — швидко погодився Данин невидимий співбесідник. — У своєму часі ви справді дівчинка Дана, натомість тут — прекрасна принцеса Діана, володарка драконів.

Дана не знала, що й відповісти. Вона мовчки вмостилася на ліжку і приготувалася слухати Тібальдо.

Історія, яку він їй розповів, виявилася цікавішою за всі казки, які коли-небудь доводилося читати дівчинці. У сиву давнину в цім королівстві панував мир і спокій завдяки тому, що владу поділяли між собою люди і дракони. Останні — мудрі й чарівні створіння — відрізнялися від людей своєю здатністю бачити не лише зовнішню оболонку живої істоти, а й те, що глибоко криється у її душі. Вони розуміли таємничу мову серця, тому драконів неможливо було ошукати солодкими обіцянками і пустопорожніми розмовами. Дракони бачили людину буквально наскрізь, і чиє серце їм здавалося найщирішим, той і

ставав правителем країни. Звичайно, це мала бути людина із найчистішими і найдобрішими помислами. Так тривало протягом століть, поки не з’явився сер Астін — зла, жорстока людина, яка жадала єдиного — влади. Дракони ніколи б не вибрали серце сера Астіна, і він ніколи не став би королем. Та сер Астін підбурив до заколоту таких самісіньких, як він, жорстоких і порожніх людей, серед яких, на жаль, були й чарівники. Їм вдалося знищити всю королівську сім’ю, а чарівники наклали страшне закляття на драконів, і всі вони загинули. Принаймі, так думали заколотники, бо в країні й справді зникли всі дракони. Проте мати того дракончика, який потрапив до Дани, подолала за допомогою Тібальдо часовий кордон задля порятунку свого малюка. На жаль, вона загинула, а про пригоди дракончика в гостях у Дани ми вже знаємо. Про це дізнався оракул сера Астіна, і той послав за малюком своїх воїнів.

— Йому потрібно вбити останнього дракона, тоді сила стане абсолютним мірилом влади і наше королівство порине в безодню. Що ще нас може чекати з таким королем, як Астін?! — закінчив Тібальдо.

— Вам необхідно повернути дракона, щоб він зміг вибрати наступного короля? — запитала Дана. — І цей король зможе скинути тирана Астіна?

— Так, за справжнім володарем піде народ і ми здобудемо волю! Тому вам потрібно якомога швидше вибиратися звідси! Вас чекає народ, леді Діано!

Дана аж підскочила:

— А я тут до чого? Я ж навіть дракона зберегти не змогла…

— Як це не змогли? Ви донесли його до нас, а він обрав ваше серце, тому вам судилося бути нашою мудрою правителькою, нашою королевою. Я бачив це в пророцтві, яке було послане мені.

— Це неможливо! — закричала Дана. — У мене немає дракона! Я його загубила!

— Тихше, не кричіть! Нас можуть почути! — прошепотів Тібальдо. — Ви просто ще не навчилися його відчувати. Покладіть руку на серце і подумки покличте дракона.

Дана зробила так, як радив чарівник: обережно приклала руку до грудей і подумала про дракончика. Раптом вона відчула тепло, там, коло серця, де лежала її рука. Подивившись туди, побачила яскраве сяйво, ніби сонце запалало, і тієї ж миті з того сяйва з’явився дракон. Він сів поряд на ліжко і проникливо глянув їй у вічі. Дана аж заціпеніла від подиву, бо дракон став набагато більшим, ніж був.

— Не лякайся. Увесь час я був поряд з твоїм серцем, бо воно добре і щире. Я захищав тебе від Астіна, щоб він не зміг тобі нашкодити. Ти розумієш мене?

Дана лише зараз збагнула, що це говорив дракон.

— Ти вмієш говорити? — ледве вимовила вона.

— Так. Але тільки тут, у моїй країні. Я щасливий, що можу розмовляти з тобою.

Дана погладила його лускату спину і раптом зрозуміла, що вона нічого не розуміє. Чарівник, дракон біля серця, війна з Астіном — у дівчинки все переплуталося в голові.

— Але ж я не можу бути вашою королевою! — вигукнула вона. — Я маленька і в школі ще навчаюсь! Я ніколи не брала участі в битвах, і взагалі — не можу ж я тут назавжди залишитися! Там мої мама, тато, друзі.

— Ми й не сподівалися, що ви залишитеся, — сумно промовив Тібальдо. — Ми все розуміємо. Але ви оберете нам нового правителя, бо дракон при вашому серці допомагає вам мислити не розумом, а серцем. Ви… Ой лихо, чари розвіюються!.. — голос Тібальдо тепер долинав ніби з глибокого підземелля.

— Не залишай мене тут! — злякано зойкнула Дана. — Ти ж не сказав, що мені робити, щоб вибратися звідси.

— Допомога вже близько. Знайдіть потаємний хід. — І голос Тібальдо зник.

Дана поглянула на дракона.