Декамерон Самуїла Окса
Шрифт:
— Не пив. Сто років…
— Ну, то чого ж ти стоїш, як вкопаний? Ходімо. Ходімо! Там поговоримо про все, про все. І як тобі жити далі, і як бути… Добре? Ну, чого ж ти мовчиш? Ну, скажи? Добре?
— Ходімо, там буде видно…
Новела про мільйонера, який став чистильником взуття
— З літератури, Черчик, відомо, що Америка (я маю на увазі США, а не Гондурас) класична країна мільйонерів. Причому особливо багато їх у минулому були моїми колегами, вони виходили з дружної сім’ї чистильників взуття. Почитавши мемуари колишніх чистильників, можна прийти до висновку, що в Америці стати мільйонером простіше, ніж
Так от, слухайте, Черчик, мою першу й останню пораду. З цього я почав і цим я закінчую. Треба просто жити. Жити просто й розумно. Треба заробляти свій хліб і думати не про завтрашній день, а про вперед — про те, як воно далі буде. І ніколи, ні за яких обставин не сподівайтесь, що хтось щось вам подарує, вибачить некрасиві діла так собі, за гарні очі. Це ще доведеться заробити — і, скажу вам, буде важче, ніж украсти гроші.
Думали ви коли-небудь, Черчик, про те, що мільйонер позбавлений звання людини? Він залишається десь поза людьми. І я був ним. Одні мені заздрими, більшість зневажала, а деякі ловили. Але ніхто не міг стати зі мною поруч, поспівчувати мені, просто простягти руку, просто помовчати. О-о, це страшно, Черчик! Гадаєте, що тоді мені хтось позичив би хоч копійку? Ні, я трохи не так сказав. Мені дали б не копійку, дали б і сто тисяч, але в надії злупити з мене двісті. А це так відразливо і так страшно!
Вам, може, здається, що я «зав’язав», за образним висловом Хоми Шила, тільки тому, що мені остогидло шалатися по тюрмах і колоніях? Так, і це!
Але не це головне. Більше за все мені остогидло бути поза людьми. І я перестав бути мільйонером і але став людиною. Мені допомогли стати… Мені давали строки, мене вчили, я опирався. О-о, я розумію, це звучить парадоксально, та ви, Черчик, це згодом зрозумієте. Вас уже й тепер тягне до людей! але ви ще трохи опираєтесь. Не опирайтесь… Ви більш як удвічі молодший від мене, і у вас є всі можливості не наробити моїх дурниць. Вам треба! одружитися. З Ритою. Так-так, ви одружитеся з нею.
— Чому ви так думаєте?
— Я не думаю, я певен. Куди вам діватися? А Рита? Я її знаю. Вона вже третю весну садить квіти на привокзальній площі. І доглядає їх. А восени викопує. А до того? У неї було поламане, покалічене життя, але вона молода й розумна, і все вже починає гоїтися, зростатися. У неї були гроші й туалети, й п’янке вино, але щастя й любові у неї не було. І ви мусите дати їй це, Черчик, бо колись ви із такі, як ви, обікрали її. А вона дасть щастя вам. Жінки, які зголодніли за щастям, можуть його дати так багато! Ну, досить. Пора кінчати розмови. Нате вам адресу, яку так люб’язно запропонував громадянин Хома Шило, й завтра зранку… Беріть, беріть, ховайте у внутрішню кишеню, щоб не загубити.
Ну, на добраніч. А-ха-ха-хо-хо-хо! Старість не радість. Втім, яка там ніч? Бачите, вже розвиднюється. Всю ніч протеревенили. Що ж, у такому разі — доброго ранку, Юрію Семеновичу!
КОЛЕГІАЛЬН РЕП'ЯХИ
Гуморески
«ПОЛОВИНЧИКИ»
Є поняття, речі, предмети, назви простіші і зрозуміліші за таблицю множення. От, наприклад, «хуліган», чи, скажімо, «п’яниця», чи «прогульник», чи «ледар», чи «бюрократ», чи «стиляга». Просто і зрозуміло.
Хуліган — це коли кулаки вдвічі більші за голову. Голова не дуже велика. Саме така, щоб мали де розміститися дві-три гулі та кілька синців, залишених на згадку від побратима по професії. Зуби щербаті, очі маленькі, чуб великий і спадає на очі так, що вони стають ще менші. Сорочка смугаста, гудзиків на ній нема. На руці виколений якір. До речі, жоден хуліган ніколи на флоті не служив і води боїться, як вогню. Певне, через це хулігани навіть не вмиваються.
Або п’яниця. Його можна змалювати ще скупішими рисами. М’ятий піджачок, кепочка, червоний ніс у вигляді помідора і обов’язково пляшка горілки в руках або в кишені.
Прогульник — тип не такий яскравий. Це збірний тип. З похмілля боліла голова — прогуляв.
За хуліганство дали п’ятнадцять діб — прогуляв (з мітлою по вулицях).
Зате ледар! Найчастіше ледар зображується на лоні природи. У холодку. Або на печі. І з ложкою.
Він червонопикий, з заплилими очицями. Штани на пузі не сходяться.
У зображенні бюрократа художніх засобів маємо більше. Тут можна і про табличку на дверях згадати, яка повідомляє, що прийому нема, тут можна і телефонів з десяток на стіл в його кабінеті поставити, і стільки ж авторучок чи олівців устромити йому в кишеню.
А поняття «стиляга» вам і немовля розшифрує. Це — коли вузькі рожеві чи блакитні штанці, гостроносі черевики, льоля, пошита з друкарської макулатури, на голові, як у дурного на хаті, на носі темні окуляри, на підборідді вовна, що править за бороду.
Все це ще півбіди. А ціла біда в тому, що сірої мозкової речовини у нього малувато. І та замішана на іноземних модах та іноземних джазах. Думки ж далі танцюльок не сягають.
Такі поняття, такі назви, такий у них вигляд.
Але знову ж таки — знаєте, скільки їх? Процент їх визначити не берусь. Велика цифра буде! Тільки… з нулями попереду. А за 10–20 років і самої цифри не стане, од неї нулі залишаться. Але залишаються «половинчики». І їх, на превеликий жаль, набагато більше, хоча мороки з ними буде значно менше. Хочете знати, хто такі «половинчики»? Будь ласка.
Це ті, що не типові і на вищезгадані поняття не схожі, і котрих ви зустрічаєте, і руку їм подаєте, і за столом з ними сидите, і навіть дружите з ними,
І навіть, навіть… закохуєтесь у них. От які «половинчики». Вони не яскраві. Їх розгледіти важко, а зобразити ще важче.
Живе на світі хороша-хороша дівчина. Гарна, молода, одягається гарно, з смаком, рок-н-ролла не танцює, зачіску «я у мамы дурочка» не носить… Є й товариш у неї… Вузьких штанів він не носить. Терпіти їх не може. Загалом хороший хлопець. А коли чорний кіт йому перебіжить дорогу, то хороший хлопець далі не піде, а тридесятим кварталом обійде «небезпечну» зону. Таке виходить: вузьких штанів знати не хоче, а в голові у нього вузькувато.
Дівчина теж… Рок-н-ролла не танцює, а бабусині романси бриньчить на гітарі, а пасьянс «Могила Наполеона» на картах розкидає, а до ворожки бігає, а «Вы прекрасны, точно роза, только разница одна — роза вянет от мороза, ваша прелесть — никогда» в альбом подрузі пише. Вузьке і безбарвне коло її міщанських інтересів.
Вони «половинчики», Одна половина хороша, а другу, як у ломбард, сміливо можна здати в сатиру.
Він — передовик. Хороший, щирий, мрійливий, розумний. Словом, такий, яким уявляють собі драматурги найпозитивнішого героя. Він мрійник, і в нього золоті руки, він трішки поет і центр нападу заводської футбольної команди, він… Словом, він хлопець з великої літери. І цілком зрозуміло, що його спочатку обирають секретарем комітету комсомолу, а там, дивись, він уже і в райкомі комсомолу працює.