Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Ніккі з'явилася на ртутній поверхні Сильфіди; тягуча рідка маса скочувалася з її обличчя і волосся. М'яка, спокійна темрява, здавалося, вибухнула численними відтінками світла.
— Дихай…
Ніккі із зусиллям видихнула з легень сріблясту рідину.
— Дихай…
Охоплена непереборним жахом, вона відчайдушно ловила ротом повітря. Легені палило, ніби кислотою.
Кімната огидно оберталася навколо неї, а перед очима маячіла розмита червона пляма. Ніккі безпорадно борсалася, шукаючи опору, відчайдушно намагаючись зробити новий вдих. Перебуваючи на межі
Хтось ухопив її зап'ястя, і Ніккі з великими труднощами все ж вдалося закинути мішок на стіну. Друга рука, опустившись вниз, підтягла її ближче і допомогла вчепитися за стінку колодязя. Червона пляма виявилося Карою.
— Де лорд Рал?!
Свідомість Ніккі ще не прояснилося після пережитого замішання, і дзвінкий голос Кари пробирав до кісток. Вона подивилася на Кару і, закривши очі, труснула головою. Пильний погляд блакитних очей Морд-Сіт заподіював майже фізичний біль.
— Річард…
Від болісного бажання допомогти Річарду всередині у Ніккі все стислося.
— Річард…
Кара, крекчучи від зусилля, витягла заніміле тіло з колодязя і посадила на підлогу. Ніккі відчувала себе, як викинута штормом на берег після руйнування корабля — вона зісковзнула по краю кам'яної стінки, нездатна навіть триматися на ногах. Опустившись на коліно, Кара, підхопила Ніккі перш, ніж її неслухняне тіло вдариться об камінь.
Як тільки Кара відпустила її, Ніккі, зібравшись з силами, сперлася тремтячими руками об кам'яну підлогу. Їй ніяк не вдавалося змусити слухатися власне тіло, і це лякало. З великими труднощами, вона, нарешті, прийняла вертикальне положення і важко притулилася до колодязя Сильфіди. Вона все ще ніяк не могла віддихатися. Біль не вщухала. На якусь мить сили знову залишили її, і Ніккі незграбно сповзла на підлогу уздовж кам'яної стінки.
Кара вхопила її за комір сукні і струснула.
— Ніккі! Де лорд Рал?
Ніккі кліпала, оглядаючись, намагаючись відчути хоч що-небудь, крім жахливого болю, який нагадував їй люті побої Джегана. Тоді світ теж починав розчинятися в напівнепритомному тумані небуття. Але зараз імператор був ні при чому — біль виник після того, що відбулося в Сильфіді. Раніше подорожі не були настільки болючі.
— Де лорд Рал?!!
Крик заповнив кімнату, відбиваючись від стін і завдаючи їй нових страждань. Ніккі сковтнула і здригнулася — горло теж обпекло болем.
— Не знаю. — Вона сперлася ліктями на коліна і запустила пальці у волосся, обома руками стискаючи важку голову. — Добрі Духи, я не знаю.
Кара швидко і впевнено нахилилася в колодязь; та Ніккі здалося, що вона зараз звалиться вниз. Злякавшись, вона інстинктивно потягнулася, щоб утримати Морд-Сіт за ногу. Але нічого не сталося.
— Сильфіда! — Голос Кари знову прокотився по курній кам'яної кімнаті. Ніккі розділяла її почуття, але знала, що голосно кричати марно.
Не звертаючи уваги на обпалюючу біль у всьому тілі, Нікі, хитаючись, піднялася на ноги. Здається, запаморочення стало трохи вщухати. Над колодязем з'явилася глянцева поверхня, з якої сформувалося особа. На них дивилася Сильфіда.
— Де лорд Рал? — Запитала Кара.
Не відповідаючи на питання Кари, Сильфіда втупилася на Ніккі.
— Ти не повинна так робити, коли ти в мені, — моторошний голос приглушеним луною пробіг по кімнаті.
— Ти маєш на увазі магію? — Припустила Ніккі.
— Мені дуже важко витримати, коли в мені вивільняють таку силу. Подібні речі можуть обернутися неприємностями для тебе і твоїх супутників. Ніколи більше не намагайся використовувати свої здібності під час подорожі — це заподіє вам біль. А може і що-небудь гірше. Це небезпечно.
— У цьому вона права, — підтвердила Кара. — Коли ти почала чаклувати, мене немов ейджем вдарили. Ноги досі погано слухаються.
— Мої теж, — зізналася Ніккі. — Але не могла ж я дозволити звірові захопити Річарда. Потрібно було захистити його. — Відчуваючи незручність навіть при найменшому натяку, що вона нічого не зробила для захисту Річарда, Кара струснула головою. — Для порятунку лорда Рала я зробила б що-небудь і погірше. Ти вчинила правильно — мене не хвилює думка Сильфіди.
— Мене теж, — відповіла Ніки. У той момент вона не піклувалася про Карі або про себе. Вона обернулася до Сильфіди.
— Де Річард? Що з ним сталося? Де він?
— Я не повинна…
Терпінню Кари прийшов кінець. Вона накинулася на Сильфіду, немов хотіла задушити її.
— Де він?!!
Обличчя вислизнуло. Ніккі схопила Кару за одяг і відтягла назад, поставивши її поряд з собою. Червоне від люті обличчя Кари стало одного кольору з шкіряним одягом.
— Сильфіда, це життєво важливо! — Намагаючись бути переконливою, проговорила Ніккі. — Ми були з Річардом — з лордом Ралом, твоїм господарем — коли на нас напали. Тому я скористалася своєю силою. Я хотіла захистити його. Звір жахливо небезпечний.
Бездоганно сріблясте обличчя спотворилося в страху.
— Я знаю. Він поранив і мене.
Ніккі завмерла в подиві.
— Звір поранив тебе?
Сильфіда кивнула. Відблиски світла, кружляючи і переливаючись, плавно струмували вниз, огинаючи сріблясті риси обличчя, схожого на статую. Ніккі побачила неймовірне диво — ігристі ртутні сльози з'являлися на очах Сильфіди і скочувалися по її гладких, блискучих щоках.
— Він поранив мене. Він не хотів подорожувати. — Сріблясті брови нахмурилися, висловлюючи обурення і біль. — Він не мав права використовувати мене таким чином. Він заподіяв мені страждання.
Ніккі з Карою перезирнулися.
Кара виглядала здивованою, але не співчуваючою. Та й для Ніккі все інше відійшло на другий план — вона хвилювалася за Річарда.
— Сильфіда, мені дуже шкода, — сказала Ніккі, — Але…
— Де він? — Прогарчав Кара. — Просто скажи нам, де лорд Рал.
Сильфіда коливалася.
— Він більше не подорожує.
— Тоді де він? — Повторила Кара.
Голос Сильфіди став холодним і байдужим.
— Я ніколи не видаю тих, хто був зі мною.
— Він не просто мандрівник! — Люто крикнула Кара. — Він лорд Рал!