Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Джилліан вчепилася пальцями в сорочку Келен. Задихнувшись від ридань, вона уткнуласьлицем в руку Келен. Келен обняла дівчину за плече, намагаючись заспокоїти її, дати їй зрозуміти, що якщо тільки зможе, то не дозволить нічому поганому трапитися з нею.
— У Вас є я, — сказала Келен. — Залиште її в спокої.
— Третя шкатулка знаходилася у Тові, — сказала Сестра Юлія.
Як зрозуміла Келен, вона намагалася протягнути, виграти час, а також здобути прихильність Джегана.
Він подивився на неї.
— Її у неї вкрали.
— Вкрали? Тоді… Я можу допомогти
Джеган склав свої величезні руки і притулився задом до столу.
— Юлія, коли ти, нарешті, зрозумієш, що я не тільки стою тут, перед тобою, але і перебуваю в той же час в твоєму розумі. Адже я знаю все, що ти думаєш. Так що, продовжуй вигадувати свої плани. Вони досить цінні. І як тільки тобі в голову приходять такі грандіозні плани, — присуваючись ближче, вимовив він, зітхнувши задоволення, — вони набагато глибші, ніж те, на що ти, як мені здавалося, здатна.
В його голосі прозвучало торжество, від якого Келен до самого хребта пройняла дрож.
— Так подивіться, що я отримав, завдяки своєму терпінню, — сказав він, повертаючись до неї, і зупинивши на ній погляд своїх моторошних, темно-сірих очей. — Ви хотіли знати, чому я дозволяв вам вільно розгулювати, робити те, що вам хотілося? Ось відповідь. Дозволивши тобі думати самостійно, Юлія, я в результаті отримав нагороду з нагород.
Тепер Келен знала, що була права. Була якась причина, чому вона являла собою цінність. Знати б тільки, чому. Їй хотілося зрозуміти, ким же вона насправді є.
Келен залишалося тільки спостерігати, як Джеган наближається до неї. Тікати було нікуди. Як тільки ця думка прийшла їй в голову, вона відразу відчула, як удар болю обпік їй спину до самих ніг, прикувавши до місця. Вона знала, що ця нерухомість і біль викликаний нашийником, тому що Сестри проробляли таке з нею й раніше. Мабуть, він знав, як це робити, тому що знаходився в їхніх думках тоді, коли вони це робили. По нещадному виразу його обличчя вона зрозуміла, що, на цей раз, біль їй заподіяв саме він.
Джеган підійшов і запустив свої товсті пальці у волосся Келен. Їй не хотілося, щоб він її чіпав, але вона ніяк не могла цьому запобігти. Втупившись на неї, він, здавалося, забув про всіх інших, хто знаходився в кімнаті.
— Так, Юлія, ти дійсно піднесла мені нагороду нагород. Ти привела мені Келен Амнелл.
Амнелл.
Отже, тепер вона знала своє друге ім'я. Після того, як воно було вимовлено, їй додалося якесь коливання, як ніби до її імені повинно було бути додано ще щось.
Джеган нахилився ближче, в його грубій усмішці було висловлено намір, про який їй не хотілося навіть думати. Притому, що у неї все одно не було вибору, Келен, зібравши свою волю, не відступила. Потужне, мускулисте тіло Джегана притислося до неї. Почуття було таке, наче на неї своєю масою навалюється бик.
Чоловік одним пальцем зрушив з шиї її волосся. Він схилився до її вуха, і його щетина обдерла їй щоку.
— Але Келен не знає, хто вона така, навіть не здогадується про істинну природі тієї цінності, яку вона насправді представляє.
Вперше Келен захотілося стати невидимою, щоб ця людина не могла бачити її так само, як всі, крім Сестер і Джилліан. Це була не та людина, в видимості якої їй хотілося б знаходитися. Їй хотілося ніколи не бути поруч з ним.
— Ти просто не можеш уявити, — з натяком в голосі прошепотів він, і жар жаху висушив все всередині неї, — якою винятковою неприємністю це для тебе обернеться. Ти вартуєш того, що я стерпів все, що я змушений був терпіти від думок Юлії. Нам з тобою ще належить поближче познайомитися, тобі і мені. Якщо ти думаєш, що найгірше я підготував для лорда Рала, то тобі навіть і уявити неможливо, які у мене плани на тебе, дорогенька.
За все своє життя Келен ніколи не відчувала себе такою самотньою, такою безпорадною. Хоча їй вдалося стримати схлип, здавивши горло, вона відчула, як по її щоці котиться непрохана сльоза.
Коли Джеган відвернувся і вже не дивився на неї, Келен, нарешті, дозволила собі тихенько зітхнути, відчувши полегшення від того, що він прибрав від неї свої руки, хоча він всього торкався її волосся. Її переповнював нестерпний жах, через те, що він перебував так близько від неї. Їй остаточно став зрозумілим натяк в його погляді на неї. Їй стало ясно, що він зможе зробити з нею все, що тільки йому заманеться, і вона повністю знаходиться в його владі.
Ну, ні. Поки вона ще дихає, їй не можна в це вірити. Їй не можна дозволити собі вважати себе безпорадною. Замість того, щоб впадати в паніку, їй слід задуматися. Страх їй не помічник. Можливо це і правда, що її життя вже їй не належить, але їй було зрозуміло, що піддатися сліпому страху означало підкоритися його волі. Саме цього він від неї і домагався.
Відійшовши до столу в протилежний край кімнати, Джеган підсунув до себе книгу. Він перегорнув обкладинку і, спершись обома руками на стіл, мовчки опустив на неї свій погляд. Округла плоть його плечей, покрита м'язами спина і товста шия — все це, здавалося, належало бику, а не людині. Він і його люди, здавалося, навмисно відмовлялися від гордих ідеалів людської істоти і замість них брали нижчі, тваринні властивості. Прагнення перетворитися на нижчу форму життя і віддалитися від вищих, демонстрував розмір дикої загрози, яку вони собою представляли; вони стали не людьми, а чимось більш низьким.
Ззаду, біля дверей, розставивши ноги і склавши руки за спини стояли двоє охоронців. Рука Келен лежала на плечі Джилліан, дівчина мовчки поглядала вгору, відчуваючи занепокоєння від присутності цих чоловіків, які іноді кидали на неї похмурі погляди.
Пара охоронців не бачила Келен. Принаймні, їй так здавалося. Вона спостерігала за їх поведінкою і помітила, що окрім Джилліан, вони іноді поглядали на Сестер, правда, без особливого інтересу. Коли Джеган звернувся до Келен, вони здавалися трохи здивованими. Вони промовчали, але Келен здогадалася, що їм здалося, що їх вождь розмовляв сам із собою. Як і всі інші, за винятком Джилліан, Сестер і Джегана, завдяки його зв'язку з Сестрами, охоронці забували Келен, не встигнувши усвідомити те, що вони побачили. Хотілося б їй бути такою ж невидимою і для їхнього вождя.