Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Сміх завмер.
— Усім вам потрібно бути напоготові, — вимовив Джеган грубим риком, — або я сам вас випатраю, навіть якщо мені просто здасться, що ви нехтуєте своїми обов'язками. Якщо вона вислизне з-під вашої опіки, ви у мене опинитеся в тортурних наметах, і я накажу, щоб смерть до вас прийшла не раніше, ніж згниє і здохне ваша плоть.
В головах у них більше не залишилося сумнівів щодо серйозності намірів Джегана або про цінність його полоненої.
Як тільки він цілеспрямовано попрямував геть від намету, відразу навколо їх вождя утворився величезний ескорт, що складався з сотень, якщо не тисяч, ближніх і самих досвідчених охоронців імператора. П'ятеро спеціальних охоронців оточили Келен з усіх боків, крім тієї, з якої перебував
Він був над усіма іншими.
До того часу, коли вони повернулися зі змагань Джа-Ла до імператорської резиденції і його великого намету, неспокій Келен зріс. Очевидно, це був не тільки страх опинитися наодинці з цією непередбачуваною і небезпечною людиною — або навіть її майже панічна боязнь того, що він мав намір з нею здійснити.
Все це звичайно було, зі зловісним затамованим передчуттям від його жорстокості, яка пінилась вже прямо під поверхнею. Його обличчя налилося кров'ю, рухи стали більш агресивні, коментарі стали більш гострими, чорнильного кольору очі придбали пронизливу інтенсивність. Спостереження за іграми призвело Джегана в ще більш запальний настрій ніж який, як їй здавалося, був його нормою. Ігри впливали на нього. Вони збудили його — у всіх сенсах.
Там на грі йому здалося, що одна з команд грала не на повну силу, не з повною віддачею. Йому здалося, що вони стримували себе і не викладалися повністю в змаганні. Коли вони програли, він наказав стратити їх прямо на полі.
Ця подія розважила натовп більше, ніж власне сама, досить-таки нудна, гра. Джегана бурхливо вітали, коли він наказав стратити тих, хто програв. Ігри, які послідували потім, проходили вже з більшою пристрастю, до того ж, на землі, мокрій від крові страчених.
Джа-Ла була грою, в якій чоловіки бігали, ухилялися, носилися один за одним, блокували або ловили людину, у якої знаходився важкий м'яч — броц, який вони намагалися захопити, піти з ним в напад, і здобути очки. Чоловіки часто падали або їх збивали з ніг. Коли це траплялося, то вони котилися по землі. Влітку, у спеку, без сорочок, вони скоро ставали блискучими не тільки від поту, але і від крові. З того, що Келен вдалося розгледіти щодо жінок з табірної обслуги, які спостерігали за грою біля бічних ліній, вид крові не викликав у них відрази. Навпаки, це ще сильніше розпалювало в них бажання привернути увагу гравців, які тепер своїми швидкими переміщеннями, агресивної тактикою ввергали натовп в безумство.
У всіх інших іграх після тієї, що закінчилася стратою, так само, як і в попередніх, гравці команд, що програли, раз вже вони хоча б грали з диким завзятістю, піддавалися ударам батогом, а не смерті. Для покарання використовувався страхітливого вигляду батіг, туго сплетений з безлічі шнурів. У кожний з цих шнурів були вплетені важкі металеві крупинки. За кожне програне очко чоловікам давали один удар батогом. Більшість команд програвали кілька очок, але навіть один удар цього батога здирав геть м'ясо з голих спин.
Натовп з ентузіазмом відлічував удари батогом кожному гравцеві переможеної команди, що стояв на колінах у центрі поля. Поки нещасні, схиливши голови, піддавалися ударам батогом, переможці в цей час зазвичай стрибали уздовж Периметра поля, похваляючись перед натовпом.
Келен було боляче за всім цим спостерігати. Джегана ж видовище збуджувало.
Коли ігри, нарешті, закінчилися, Келен зітхнула з полегшенням, але тепер, коли вона повернулася в ставку імператора, і повинна була зайти в його намет, вона знову відчула почуття страху, який пожирав її зсередини. Джеган був в настрої, який викликало в ньому насильство і який посилився видом крові. Келен могла прочитати в його очах, що він не був в настрої хоч в чому-небудь потерпіти відмову. І єдиною турботою для нього цієї ночі була вона.
Поки особливі охоронці зібралися, щоб їм розподілили пости біля намету, вона побачила людину, яка у супроводі невеликої групи ввійшла до центру резиденції. Коли кільця охоронців розсунулися, щоб пропустити всередину цю людину разом з почтом офіцерів, Джеган перервав інструктаж спеціальних охоронців Келен. Чоловік перевів збите дихання і назвався посильним.
— І що це за послання? — Запитав Джеган посильного, уважно оглядаючи півдюжини людей його супроводу. Джегану не доставляло задоволення, що його відволікли від тих справ, які були в нього на думці.
Келен знала, що вона перебувала в центрі його задумок, і що йому хотілося опинитися з нею всередині, наодинці. Настав час, і йому не терпілося дістатися до неї.
Він поки не зачіпав її ніякими непристойностями. Він відклав все це на потім. Майже в тій же манері, як будь-яке місто, що попався на шляху його армії, змушене було чекати, в смертельному жаху, неминучого нападу, вона, також, відчувала мертву хватку всепоглинаючого страху, в очікуванні того, що, як вона знала, повинно було статися. Вона намагалася не уявляти собі того, що він збирався з нею зробити, і як це буде виглядати, але вона не могла думати ні про що інше, хоч про що-небудь, щоб зуміти вгамувати своє стукаюче серце.
Посильний вручив йому шкіряний тубус. Джеган витягнув кришку, пролунав легкий чмокаючий звук. Двома пальцями він витяг паперовий згорток. Він зламав воскову печатку, розгорнув його, і при світлі смолоскипів, що обрамляли вхід в його намет, почав читати. Мерехтливе світло смолоскипів грало відблисками на кільцях, надягнутих на кожен його палець.
Вчитуючись, похмурий спочатку імператор почав посміхатися. Нарешті він голосно розсміявся і подивився на своїх офіцерів.
— Армія Імперії Д'хари втекла з поля бою. Розвідники, а також Сестри доповіли одне і те ж, що д'харіанци так злякалися перспективи зіткнення з Джеганем Справедливим і армією Ордена, що вони покидали все і розбіглися хто куди, довівши тим самим, які в дійсності вони боягузи і зрадники. Армії Імперії Д'хари більше не існує. Ніщо не відокремлює нас від штурму Народного Палацу.
Офіцери схвальними вигуками вітали свого імператора. Всіх раптово охопили веселощі. Джеган, немов нагороди, роздаровував офіцерам вітання за участь у справі навернення ворога до втечі.
Стоячи осторонь і прислухаючись, поки всі решта спостерігали за Джеганем, який розмахував папером і міркувати про кінець затяжної війни, як про майже вирішену справу, Келен повільно, обережно, підняла ногу, поки її пальці не намацали руків'я ножа, захованого в правому черевику.
Роблячи, якомога менше рухів, щоб не привернути увагу п'ятьох чоловіків, які могли її бачити, чи самого Джегана, вона перемістила зброю з черевика в свій кулак. Як можна надійніше затиснувши його в руці, вона дістала з іншого черевика другий ніж.
Намацавши пальцями надійний затиск на руків'ях, вона міцно стиснула обплетені шкірою ручки обох, хорошої якості, ножів. Зброя в руці наповнила її почуттям мети, проганяючи її страх безпорадності перед тим, що чекало її цієї ночі. Тепер у неї був засіб нанести їм удар. Вона розуміла, що їй не вдасться утримати Джегана від того, що він збирався з нею зробити, але станеться це не без боротьби. Для неї це був шанс змусити заплатити ціну.
Тримаючи голову нерухомо, одними очима вона фіксувала розстановку кожного з присутніх людей. На жаль, Джеган, знаходився далеко від неї. Він відійшов до посильних, а потім наблизився до своїх офіцерів. Келен знала, що він далеко не дурний. Якби вона рушила в його бік, він негайно б насторожився. Він би зрозумів, що вона чинить так не випадково. Вона розуміла також, що бійцем він був досвідченим. Він би зреагував до того, як вона встигла б зробити випад у його сторону. Так чи інакше, навіть, якщо б він знаходився ближче, ймовірно, їй від цього не було б багато користі.