Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Тепер вона вступила в незграбний перехідний вік, як називав його Чейз, перед тим, як одного разу, як Чейз обіцяв, вона розквітне красивою жінкою. Цей день здавався неймовірно далеким. Крім того, без Чейза, ніхто не буде дбати, щоб вона росла або оберігати її.
Чейз мертвий, а її волосся було обрізане знову. Віолетта не просто обрізала його, вона обрубала його клаптями. Після цього вона виглядала, як зла собака, яка спить біля купи гною. Але було ще щось, що Рейчел примітила в дзеркалі. Вона побачила жінку, якою вона стане одного разу, як і обіцяв Чейз. Що подумав би Чейз, якби побачив її зараз, з обкромсаним
Рейчел відкинула свої думки і перекинула шкіряну сумку через плече. Вона злегка прочинила двері, щоб оглянути зал, потім відкрила побільше, щоб оглянути іншу сторону. Все було вільно. Вона поспішно вийшла в зал, закрила двері і замкнула її. Вона пам'ятала зали та проходи замку, так само, як вона пам'ятала вигин посмішки Чейза, коли їй вдавалося змусити його посміхнутися, коли він намагався не зробити цього. Найкраще це виходило, коли він сміявся, намагаючись бути сердитим на неї.
Вона скористалася сходами прислуги, щоб уникнути більшості стражників. В основному, вони стояли ближче до головних залів, таких, як цей. Люди чергували без перерв. І все ж, жоден з них ще не знав, що у них нова королева. Вона не знала, що люди подумають про цю новину. Рейчел знала, що люди ненавиділи Віолетту, але Сікс наводила на них жах.
Прачки, несучі зв'язки, повернулися до своєї балачок, після того як Рейчел пробігла повз них. Чоловіки, що несли провіант, не звертали на неї ніякої уваги. Рейчел ні з ким не зустрічалася очима, щоб вони не могли запитати її про що-небудь.
Вона дісталася до дверей з іншого боку залу, які вели до виходу з замку. Вона обігнула кут і вперлася обличчям в двох вартових. Вони були одягнені в червоні туніки під кольчугою і тримали піки з блискучими наконечниками. На поясах висіли мечі.
Рейчел відразу зрозуміла, що у них немає ні найменшого наміру дозволити їй пройти, не дізнавшись, що вона тут робить і куди збирається йти.
— Ви повинні зникнути! — Крикнула їм Рейчел. — Поспішайте! — Вона повернулася і вказала позаду себе. — Імперські війська Ордену входять в замок — тим шляхом!
Один з чоловіків стиснув піку обома руками і наліг на неї всією вагою.
— Нам нічого боятися цих людей. Вони — наші союзники.
— Вони мають намір стратити всіх вартових королеви! Я чула, як командувач роздавав накази! Страчуєте їх усіх — він сказав! Як можна більше — він сказав. Всі солдати витягли великі бойові сокири. Їм було сказано, що вони можуть робити все, що завгодно з засудженими до страти. Поспішайте! Вони вже йдуть! Рятуйтесь!
В обох стражників відвиснули щелепи.
— Цим шляхом! — Крикнула Рейчел, вказуючи на сходи прислуги. — Вони не здогадаються шукати там. Поспішайте! Я піду попереджати інших!
Чоловіки закивали в подяку і побігли до дверей на сходи прислуги. Коли вони зникли з виду, Рейчел знову почала швидко пробиратися до дверей, що вели із замку. Вона вибрала шлях, яким прислуга користувалася для походів в місто за різними речами для потреб замку. Солдати — вселяючі страх великі чоловіки, які патрулювали усюди, здавалося, не турбували прислугу, тому Рейчел приєдналася до декількох теслярів і пішла поруч з високим колесом їх ручного візка. Потімона сховалася позаду навантажених дощок. Солдати не звертали особливої уваги на прислугу, що виконувала свою роботу, в основному розглядали більш симпатичних жінок. Рейчел опустила голову і продовжувала йти. З її обрубаним волоссям вона виглядала, як прислуга, і жоден з солдат не зупинив її.
Далі, після великої кам'яної стіни, вона продовжувала йти разом з прислугою, поки вони не пройшли ділянку лісу, який підходив близько до дороги. Вона озирнулася через плече і не побачила, що б хто-небудь з солдат дивився їй услід. Швидко, як кішка, Рейчел ковзнула в ліс. Як тільки вона виявилася серед товстих кленів і сосен, вона побігла. Вона пробиралася оленячими стежками через ожину так, щоб будь-який переслідувач не міг виявити точно, пішла вона на захід чи на північ. Як тільки вона побігла, звідки не візьмись, з'явилася паніка і охопила її ноги. Все, про що вона могла думати — це бігти. Це був її шанс. Вона повинна бігти.
Якби солдати Імперського Ордена спіймали її тут — бути біді. Вона не була впевнена щодо того, що вони зроблять з нею, але вона досить ясно представляла картину. Чейз дав їй цей урок в одну темну ніч перед похідним багаттям. Він розповів їй дещо з того, що чоловіки зроблять з нею.
Він наказав їй не потрапляти на очі чоловікам, схожим на цих. Він говорив їй, що, якщо вона виявиться перед такими чоловіками і буде захоплена, то вона повинна буде боротися з ними всім тим, що буде здатна використовувати. Чейз говорив, що він не хоче лякати її, а навпаки, хоче застерегти. Однак вона розридалася, і відчула себе краще, тільки коли він обійняв її своєю величезною рукою.
Вона зрозуміла, що у неї немає нічого, чим вона змогла б боротися. Її ножі у неї відняли. Вона шкодувала, що не була більш кмітливою, і перш, ніж покинути замок, не окинула швидким поглядом кімнату Віолетти в пошуках будь-якого з її ножів. Вона так прагнула втекти, що не додумалася до цього. Принаймні, проходячи через кухню, коли була там, вона могла вхопити якийсь ніж. Вона настільки була поглинена своїм успішним трюком з ниткою, що пішла, так і не подумавши про необхідність мати зброю. Чейз, ймовірно, сердився б за таку її безпечність до свого життя. Її обличчя горіло від сорому.
Вона зупинилася, коли побачила міцну гілку, яка лежала на землі. Вона підняла її і перевірила на міцність. Вона здавалася міцною. Ударившись об ялину, гілка видала твердий звук. Це буде трохи важче, ніж їй хотілося б нести, але, принаймні, у неї буде хоч дещо.
Після бігу вона сповільнилася до швидкого кроку і продовжувала рухатися, намагаючись відійти на найбільшу відстань від замку, наскільки могла. Вона не знала, коли виявиться її зникнення, і вона не знала, чи може Сікс вистежити її. Рейчел мучило питання, чи могла Сікс вдивитися в чашу з водою і визначити, де Рейчел знаходиться. Ці думки змусили її знову побігти швидше.
До початку полудня вона натрапила на слід. Було схоже, що сліди вели приблизно на північ. Вона знала, що Ейдіндріл був десь на півночі. Вона не знала, чи знайде що-небудь так далеко, але не могла придумати чого-небудь іншого. Якби вона змогла повернутися в Замок Чарівників, назад до Зедда, то він допоміг би їй.
Вона настільки була поглинена думками, що навіть не помітила людини, поки майже не зіткнулася з ним. Подивившись, вона зрозуміла, що це був солдат Імперського Ордена.
— Так-так, що у нас тут?