Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Ти теж опинишся в пастці і нічим не зможеш допомогти мені. Відійди назад. Кажу тобі, я збираюся прорубати прохід.
Можливо, це зупинить її від спроб пробитися до нього через павутину. Вона стояла, пригнувшись, люто зціпивши зуби, міцно тримаючи в кулаці ейдж. По її вигляду було ясно, що вона ніяк не могла вирішити, що робити. З одного боку вона не могла піти проти волі свого повелителя — вона чудово розуміла, що зараз він не налаштований сперечатися. Але з іншого боку дивитися, як він наодинці бореться за своє життя, було вище її сил.
Це був дивний безпорадний бій. Здавалося, ніби його атак і не було. Глибокі
Незважаючи на неспішне просування, незважаючи на вводячий в оману спокій, пастка стискалася все тугіше. Не бажаючи залишатися в бездіяльності, Річард знову підняв меч, розрубуючи нитки гігантської павутини.
Всякий раз, як він розрубував частину ниток, трохи далі з'являлися все нові і нові. Павутина зміцнювала сама себе всякий раз, як йому вдавалося хоч трохи послабити найближчу її частину — на кожну дюжину розрубаних ниток з'являлися дві дюжини нових, розташованих щільніше. Він постійно оглядав прилеглий ліс, намагаючись зрозуміти, хто створює цю пекельну пастку, щоб почати боротися з причиною, а не з результатом. Але як не старався, він не міг розгледіти, звідки беруть початок ці кляті липкі мотузки, але вони без зупинки рухалися, обплітаючи дерева та кущі, невпинно подовжуючись і обплутуючи його все щільніше.
При такому неспішному русі, здавалося, у нього є достатньо часу, щоб вибратися з пастки, однак на ділі це була надія дурня. Він розумів, що його час стрімко закінчується. Разом з часом підходив до кінця і його спокій. Пульсуючий біль в обпеченому тілі нагадував про те, яка доля чекає його, якщо не знайти виходу. Насувався момент, коли він не зможе зробити більше нічого. Коли пастка остаточно стиснеться навколо нього — він загине. І Річард сильно сумнівався, що його смерть буде легкою і швидкою.
Річард нападав, несамовито рубаючи павутину, що стискалася, з божевільним відчаєм прорубуючи шлях на свободу. Однак з кожним ударом на лезі меча набиралося все більше і більше липкої речовини, з якої складалася павутина. Чим відчайдушніше рубав він нитки, тим більше залишків павутини чіплялося за його меч. Ця маса ставала все більш важкою, а зброя Річарда — все більш неслухняною.
Цей клятий вузол з шматків павутини не тільки обплутав меч своєю липкою масою, але й почав чіплятися за ще цілі нитки пастки, до такої міри, що навіть рухати мечем було неймовірно важко. Річард відчував себе мухою, що потрапила в павутину. Навіть щоб просто витягти меч з оточуючих його ниток потрібно було зробити велике зусилля. Але і встромити меч в липкі нитки теж було справою не з легких.
Вперше Річард зіткнувся з тим, що магічна зброя не може впоратися з противником. Меч Істини спокійно розрубував броню і металеві обладунки, але безнадійно в'язнув в цій клейкій субстанції.
Він згадав, як одного разу Едді пояснювала йому, що сильніше — зуби чи язик. Вона тоді зробила висновок, що язик більш сильний, і це при тому, що він більш м'який і вразливий. Хоча все було сказано в іншому контексті, але в даному випадку набувало вельми лякаючого значення.
Кілька ниток витягнулися і з хлясканням обхопили його ноги. Одна з них обвила праву руку. Він скрикнув від болю і впав на коліна.
— Лорд Рал!
— Залишайся на місці! — Викрикнув він, перш ніж Кара знову почала пробиватися до нього. — Все в порядку. Просто залишайся там, де стоїш.
Схопивши з землі жменю брудного листя, він використав його для захисту, щоб зняти з руки липку павутину.
Пекуча біль витіснила всі думки. Єдине, бажання в той момент було — очистити руку від цієї гидоти.
Навколишня павутина стискалася все більше. Скорочуючись, товсті нитки почали нахиляти оплутані ними молоді деревця. Затріщали зламані гілки, посипалося листя. Ліс наповнився гострим запахом гару.
Навіть в магічну лють меча проникло усвідомлення, що Річард програє цей бій. Всякий раз, коли йому вдавалося прорубати щілину в павутині, нитки відлітали, видовжувалися, змикалися і знову затягували діру. Незважаючи на нанесені їй ушкодження, павутина залишалася цілою і утримувала сама себе, залишаючись міцною, немов кольчуга.
Його спокійна лють початку поступатися місцем страху, усвідомленню, що він спійманий в пастку. Але страх же і наповнював мускули силою, яку він без залишку вкладав в удари меча. Він уже уявляв себе загрузлим в дивній темній масі, немов у трясовині. І трясовина ця огортала його все щільніше, щоб, кінець кінцем, задушити. Якщо, звичайно, спочатку не вб'є його, пропаливши плоть до кісток.
Щосили Річард хльостав мечем в'язку стіну. Розрубані нитки трохи відступали, потім тяглися одна до одної і склеювалися знову, щоб ще трохи зменшити стискуюче його кільце. Виходило, що його удари, пошкоджуючи павутину, тільки зміцнювали її. Він не просто терпів невдачу — цим він ще й робив свого ката сильніше і сильніше.
— Лорд Рал, я повинна дістатися до вас.
Кара чудово усвідомлювала всю небезпеку, яка загрожувала йому. Вона всіма силами хотіла знайти спосіб виручити його з біди. Але, як і він, вона нічого не могла придумати.
— Послухай, Кара. Якщо ти заплутаєшся в цьому, то помреш. Не наближайся до павутини, і що б не було, не торкайся до неї ейджем. Я дещо придумав.
— Тоді дійте, поки не стало надто пізно.
Як ніби він не пробував.
— Зараз. Тільки обдумаю все ще раз.
Задихаючись, він притиснувся спиною до прямого дерева, там, де лежала його ковдра. Дихання ніяк не відновлювалося. Він гарячково думав, що ще можна зробити, щоб вибратися з пастки. Місця всередині огорожі вже було зовсім мало. Ще трохи і це дерево теж буде обплутане проклятим павутинням. Кров заливала його руки там, де їх торкнулися липкі нитки — рани пекли і пульсували, заважаючи думати. Він болісно шукав спосіб вибратися з самої середини липкої пастки, поки не залишився там назавжди.
І тут його осяяло.
Використовуй меч для того, на що він здатний.
Не витрачаючи жодної миті даремно, Річард відступив від дерева, яке вже почала обплітати павутина, і вдарив по ньому мечем з усією силою, на яку виявився здатний. Знаючи, що від цього залежить його життя, він вклав в удар всю лють і всю енергію. Меч рубонув з такою силою, що кінець його свиснув, розсікаючи повітря.
Лезо врізалось у дерево з гучним звуком, схожим на удар блискавки. Та й ушкодження, завдані ударом, були не менше. Стовбур дерева переламався. У всі боки полетіли гострі друзки. Довгі гілки розсікли повітря. Осколки дерева і шматки кори полетіли далеко за межі липкої огорожі.